П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2240/2957/18
Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.
13 грудня 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Мацького Є.М. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року (м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №58 від 08.06.2018 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини;
- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона мала право на призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю її чоловіка - ОСОБА_2 , оскільки така сталася внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини. Вважає висновок відповідача щодо відсутності підстав призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що померлий на день смерті не був військовослужбовцем таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.09.2018 відкрито провадження в даній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №58 від 08.06.2018 в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини.
Зобов`язано Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач по справі подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 18.10.2018 року та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Вимоги апеляційної скарги відповідач мотивує тим, що оскільки ОСОБА_2 на день його смерті вже не був військовослужбовцем, то відсутні підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги. Відповідач звертає увагу на те, що правове регулювання спірних правовідносин було змінено лише 13.10.2018 року, коли набрали чинності зміни до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Таким чином вважають, що лише з цієї дати члени сімї, звільнених з військової служби, отримали право на призначення та виплату одноразової допомоги. Суд першої інстанції не врахував те, що відповідач виніс своє рішення про відмову у виплаті допомоги до зазначених змін у законодавстві, тому діяв правомірно.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_1 . Відповідно до довідки військової частини пп НОМЕР_2 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.04.2016 №1192, солдат ОСОБА_2 дійсно проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 та в період з 22.02.2016 по час видачі довідки, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції в Донецькій області.
ОСОБА_2 присвоєно статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується даними посвідчення серії НОМЕР_3 . Згідно наказу командира військової частини пп НОМЕР_2 від 23.05.2017 №138 солдата ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини 23.05.2017року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 . Згідно витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранення, контузій, травм, каліцтв №23 від 18.01.2018, захворювання та причина смерті ОСОБА_2 , ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.
Позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 через Віньковецький районний військовий комісаріат із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю чоловіка, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в порядку та на умовах, визначених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Листом від 30.07.2018 №1141 Віньковецький районний військовий комісаріат повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 №58, їй відмовлено в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги як дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки на день смерті він не був військовослужбовцем
Позивач, вважаючи, що їй безпідставно відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю її чоловіка, чим порушено її права та законні інтереси, звернулася з даним позовом до суду.
Судова колегія в даному випадку враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Статтею 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
Приписами частини 1 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Частиною 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Згідно з пунктом 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала: 1) під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Таким чином судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначив, виходячи із змісту зазначених правових приписів, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується зокрема членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У свою чергу, захворювання та причина смерті ОСОБА_2 пов`язане із захистом Батьківщини, що зафіксовано в витязі з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранення, контузій, травм, каліцтв №23 від 18.01.2018 року. Обставина, що причина смерті ОСОБА_2 пов`язана із захистом Батьківщини, відповідачем не спростована належним та допустимим доказом.
Таким чином, судова колегія вважає, що захворювання, які стали причиною смерті, безпосередньо пов`язані з виконанням ним обов`язків військової служби та захисту Батьківщини.
У свою чергу відповідач зазначає, що виплата одноразової допомоги може бути проведена тільки за умови, якщо статус померлої особи був "військовослужбовець". Вважає, що ОСОБА_2 був колишнім військовослужбовцем, виключеним зі списків особового складу частини ІНФОРМАЦІЯ_3 , а помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в свою чергу унеможливлює здійснення виплати одноразової грошової допомоги членам його сім`ї.
Суд апеляційної інстанції визнає правильною позицію суду першої інстанції, що право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця не залежить від наявності у ОСОБА_2 на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов`язане з наявністю юридико-правового зв`язку між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби. У даному випадку суд встановив, що смерть ОСОБА_2 безпосередньо пов`язана з захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби та захисту Батьківщини.
Крім того судова колегія вважає, що правильною є позиція суду першої інстанції щодо критичної оцінки посилання відповідача на наявність законопроекту №6268-1, який пропонує надати право на виплату допомоги в разі, якщо смерть через захворювання чи поранення настала протягом одного року після звільнення зі служби, оскільки його положення до набрання ним чинності не є нормами законодавства, які б підлягали застосуванню.
Таким чином, суд вважає у позивача, як члена сім`ї ОСОБА_2 , наявне права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №58 від 08.06.2018 в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини є протиправним та його належало скасувати.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачам одноразову грошову допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства".
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №802/1869/17-а.
За таких обставин, судова колегія вважає, що неотримання позивачем одноразової грошової допомоги за наявності законних підстав для її отримання є порушенням її права власності, гарантованого статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також суд вважає можливим та доцільним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.
Таким чином, на думку суду, наявна в суб`єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене вище суд вважає, що дії Міністерства оборони України як суб`єкта владних повноважень та можливі варіанти рішень, які можуть прийматись за результатами розгляду заяви особи про признання та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, чітко регламентовані Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядком №975, а тому відсутність передбачених цими нормами законодавства обставин, які б перешкоджали у спірному випадку виплатити одноразову грошову допомогу позивачам, є підставою для зобов`язання відповідача виплатити таку допомогу.
Крім того, суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
"Ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином судова колегія вважає існують підстави для зобов`язання Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
У відповідності до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною першою та другоюстатті 77 КАС Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судова колегія зазначає, що відповідач діяв без дотриманням вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Таким чином, враховуючи обставин справи слід зазначити, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а відтак, такими, що підлягали задоволенню.
Відповідно до ч. 1ст. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Рішення прийнято судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 13 грудня 2018 року.
Головуючий Охрімчук І.Г. Судді Мацький Є.М. Капустинський М.М.
