Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами»

про визнання предметом іпотеки об'єктів нерухомого майна, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсними нікчемних договорів купівлі-продажу та іпотеки та визнання відсутнім права іпотекодержателя

За участю представників сторін:

від позивача: Кукуєта Л.І.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Москлаленко С.В.

від відповідача 3: Лисак Т.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (відповідача 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» (відповідача 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами» (відповідача 3) в якому просить суд:

- визнати предметом іпотеки за договором іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою Оленою Анатоліївною та зареєстрованим в реєстрі за №2196 92 об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21;

- в рахунок погашення наявної перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008р., яка складає 564 276 252,97 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 129506539,10 грн., заборгованість по процентам у розмір; 53443 031,81 грн., заборгованість за винагородою 239 280 817.32 грн., заборгованість за пенею 142045864,74 грн., звернути стягнення на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, а саме - на земельну ділянку площею 0,1943 га, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21, з цільовим призначенням: будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури, кадастровий номер 8 000 000 000:88:174:0037, за початковою ціною 52 619 860,00 грн.;

- в рахунок погашення наявної перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008р., яка складає 564 276 252,97 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 129 506 539,10 грн., заборгованість по процентам у розмірі 53 443 031,81 грн., заборгованість за винагородою 239 280 817,32 грн., заборгованість за пенею 142 045 864,74 грн., звернути стягнення на 92 об'єкти нерухомого майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження;

- визнати недійсними нікчемні правочини купівлі-продажу та іпотеки;

- визнати відсутніми права іпотекодержателя у Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами» за наступними договорами іпотеки:

договором іпотеки, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», посвідченим 18.01.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С. за №16;

договором іпотеки, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», посвідченим 19.01.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С. за №70;

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з огляду на здійснення будівництва житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури на земельній ділянці, що була предметом договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. без дозволу іпотекодержателя, на такі об'єкти розповсюджується обтяження за вказаним договором, а отже останні також є предметами іпотеки у відповідності до норм ст.ст.6, 16 Закону України «Про іпотеку», як об'єкт незавершеного будівництва. Одночасно, позивачем наголошено на тому, що відповідачем 1 не було належним чином виконано свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування згідно договору №2А077Г від 17.12.2008р., внаслідок чого у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на звернення стягнення на предмети іпотеки за договором №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., зокрема земельну ділянку за кадастровим номером №8000000000:88:174:0037 та об'єкти нерухомого майна (житлові, нежитлові приміщення, машино-місця), що розташовані в житловому будинку за адресою: Україна, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 21. Крім того, заявником обґрунтовуючи поданий позов вказано, що договори пайової участі у фінансуванні будівництва (резервування) та купівлі-продажу об'єктів нерухомості є нікчемними в силу того, що були вчиненні за наявності визначеної Законом України «Про іпотеку» заборони відчуження іпотекодержателем переданого в іпотеку майна, та фактично порушують права та законні інтереси позивача, як іпотекодержателя земельної ділянки.

Разом із позовною заявою Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 відмовлено в задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2018, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10510/18, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 06.09.2018.

06.09.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 25.09.2018р.

20.09.2018р. представником відповідача 2 було подано відзив на позов, в якому вказаний учасник судового процесу проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на невірне застосування заявником норм Закону України «Про іпотеку», а отже і безпідставність посилань позивача на розповсюдження іпотечного обтяження земельної ділянки на зведеному на останній об'єкт нерухомого майна. До того ж, відповідачем наголошено на відсутності підстав для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» наголошено на доказовій необґрунтованості вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме ненадання первинних документів стосовно надання кредиту відповідачу та фактично розміру наявної заборгованості.

08.10.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про витребування доказів (вх. № 01-37/62819, № 01-37/62836, № 01-37/62868).

25.09.2018р. підготовче засідання було відкладено на 11.10.2018р.

Ухвалою від 01.10.2018р. судом було задоволено клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-МВК" доказів, а саме: договору про пайову участь у фінансуванні будівництва від 13.01.2017, договорів купівлі-продажу машино-місць та договорів іпотеки.

11.10.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 25.10.2018р.

Ухвалою від 16.10.2018р. судом було задоволено клопотання Акціонерного товариства «Приватбанк» про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ" доказів, а саме: договорів про пайову участь у фінансуванні будівництва; договорів купівлі-продажу машино-місця, договорів іпотеки та клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВЛІННЯ БУДІВЛЯМИ ТА СПОРУДАМИ" договорів іпотеки.

25.10.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 13.11.2018р.

13.11.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2018р.

27.11.2018р. розгляд справи по суті було відкладено на 06.12.2018р.

Представником позивача у судовому засіданні 06.12.2018р. було подано клопотання про витребування доказів у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуби Олени Анатоліївни, а саме належним чином засвідченої копії договору іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.

Вказане клопотання було розглянуто та відхилено судом з урахуванням наступного.

За приписами ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Проте, вищезазначене клопотання, було подано позивачем з пропуском встановленого ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України строку.

При цьому, суд зазначає, що причини, які наведено заявником в якості обґрунтування неможливості заявлення відповідного клопотання у строк, встановлений чинним законодавством, суд не вважає поважними, оскільки саме на позивача у відповідності до норм ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України , ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України покладено обов'язок доказування обставин, які є підставою позову. Тобто, у даному випадку саме позивач при підготовці позовної заяви та зверненні до суду з розглядуваним позовом повинен був забезпечити перевірку доказів, які подаються разом з позовом.

Таким чином, за висновками суду, виявлення обставин відсутності одного з аркушів договору іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. у судовому засіданні 27.11.2018р. ніяким чином не вказує на дійсну неможливість заявлення позивачем клопотання про витребування доказів разом з поданням позовної заяви.

Інших обставин, які б вказували на наявність підстав для задоволення клопотання позивача, поданого з порушенням строку, встановленого ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, заявником не наведено, а судом не встановлено.

Отже, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні клопотання від 06.12.2018р. Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про витребування доказів.

06.12.2018р. позивачем також було заявлено клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуби Олену Анатоліївну.

Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні вказаного вище клопотання з урахуванням наступного.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі (ч.ч.1, 3 ст.50 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, клопотання про залучення третьої особи було подано позивачем після переходу до розгляду справи по суті.

До того ж, заявником не наведено належного обґрунтування впливу рішення по даній справі на права та обов'язки приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуби Олену Анатоліївну. При цьому, за висновками суду, внаслідок прийняття судового рішення по розглядуваній справі на вказаних суб'єктів господарювання не буде покладено нових обов'язків та не виникне нових прав.

Крім того, суд зауважує, що необхідність витребування доказів у особи не може бути підставою для залучення останньої до участі у розгляді справи в якості третьої особи.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, клопотання позивача було залишено судом без задоволення.

Одночасно, представником позивача 06.12.2018р. було подано суду клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні №12018100000000959 від 02.10.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України; до набрання законної сили рішенням у справі №910/7957/18 за позовом Акціонерного товариства «Приватбанк до Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» про стягнення заборгованості за кредитним договором, що перебуває на розгляді Господарського суду міста Києва.

Означені клопотання позивача було розглянуто у судовому засіданні 06.12.2018р. та відмовлено в їх задоволенні з урахуванням наступного.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Проте, ч.3 ст.195 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Отже, з огляду на закриття підготовчого провадження по справі 13.11.2018р. та призначення справи до розгляду по суті, у суду відсутні підстави для задоволення клопотань позивача та зупинення провадження по справі з підстав, визначених п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України, на стадії розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 06.12.2018р. представником позивача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання можливості подати документи, а саме повний текст договору іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.

Представник відповідача 2 проти задоволення вказаного клопотання надав заперечення.

Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи. При цьому, суд виходив з наступного.

Згідно ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Проте, у даному випадку причин, які б у відповідності до наведеної вище правової норми могли слугувати підставою для відкладення судового засідання, позивачем не наведено.

При цьому, судом вже було відмовлено в задоволенні клопотання заявника про витребування доказів як такого, що подано з пропуском встановленого чинним господарським процесуальним законодавством строку.

Суд також повторно звертає увагу позивача, що саме на останнього покладено обов'язок доказування, а отже, саме вказаний учасник судового процесу був зобов'язаний при підготовці позовної заяви та зверненні до суду з даним позовом забезпечити перевірку доказів, які подаються разом з позовом.

При цьому, в контексті клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд також звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, у даному випадку задоволення клопотання позивача могло б призвести до безпідставного затягування строків розгляду справи, а отже, і порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, в судовому засіданні 27.11.2018 судом було відкладено розгляд справи саме для надання позивачем суду оригіналу договору іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009 та належним чином засвідчених документів, доданих до матеріалів позовної заяви.

З урахуванням всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про відкладення судового засіданні.

Представником позивача 06.12.2018р. було надано усні пояснення по суті справи, відповідно до яких позов підтримано в повному обсязі.

Представниками відповідачів 2 та 3 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представник відповідача 1 у судове засідання 06.12.2018р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином з огляду на наступне.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі, а також ухвали про повідомлення, в тому числі, про судове засідання 06.12.2018р. були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 58.

Однак, конверт з ухвалою від 13.11.2018р. про виклик у судове засідання, як і попередня судова кореспонденція, був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «за закінченням строку зберігання» свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду про відкриття провадження у справі та про виклик у судове засідання в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, за висновками суду, неявка відповідача1 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 06.12.2018р.

В судовому засіданні 06.12.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 2,3, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2008р. між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк Приватбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (позичальник) було укладено кредитний договір №2А077Г, відповідно до п.1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі, згідно п.А.1, з лімітом та призначенням, які наведені у п.А.2, не пізніше 5 днів з моменту, вказаному в третьому абзаці п.2.1.2, в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплаті процентів, винагороди, в обмовлені даним договором строки.

У розділі А до договору №2А077Г від 17.12.2008р. сторонами погоджено істотні умови кредитування.

Зокрема, згідно п. А.1 вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія.

Ліміт кредитного договору: 100 637 101,50 грн. на будівництво офісно-ділового центру за адресою: м.Київ, вул.Воровського, поповнення обігових коштів. Строк повернення кредиту 17.12.2011р. (п.п.А.2-А.3 договору №2А077Г від 17.12.2008р.).

У п.А.4 договору №2А077Г від 17.12.2008р. зазначено, що зобов'язання позичальника забезпечуються заставою корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» в розмірі 60,10% статутного капіталу.

Пунктом А.6 договору №2А077Г від 17.12.2008р. передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 14% річних.

Даний договір в частині п.4.7 набирає сили з моменту підписання його сторонами, а в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах наведених сум, та діє в обсягах перерахованих коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (п.6.1 договору №2А077Г від 17.12.2008р.).

У додатковій угоді від 29.05.2009р. до кредитного договору №2А077Г від 17.12.2008р. сторони погодили, що зобов'язання позичальника забезпечуються договором іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., а також заставою корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» в розмірі 60,10% статутного капіталу.

У додатковій угоді від 01.07.2009р. сторонами викладено в іншій редакції п.А.8 договору стосовно дати сплати процентів.

Додатковою угодою від 31.12.2009р. контрагентами досягнуто згоди, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 12% річних.

Згідно додаткової угоди від 07.10.2010р. до договору №2А077Г від 17.12.2008р. ліміт кредитного договору становить 107 578 705,50 грн. Призначення кредиту - будівництво офісно-ділового центру за адресою: м.Київ, вул.Воровскього, 21, поповнення обігових коштів.

Додатковою угодою від 14.01.2010р. сторонами збільшено ліміт кредитної лінії до 123 846 708,50 грн.

Згідно додаткової угоди від 02.12.2011р. погашення кредиту здійснюється в сумі та строки згідно графіку погашення, а саме 28.11.2012р. - 100 000 грн., 18.12.2013р. - 123 746 708,50 грн. Зобов'язання позичальника забезпечуються договором іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., а також заставою корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» в розмірі 74,98% статутного капіталу.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір №2А077Г від 17.12.2008р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

Позивачем до матеріалів справи надано додаткові угоди від 13.02.2013р., від 30.12.2013р., від 07.03.2014р., від 20.07.2015р.

Проте, у суду відсутні підстави для прийняття вказаних документів в якості належного доказу погодження контрагентами внесення змін до кредитного договору. При цьому, суд зауважує наступне.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, з системного аналізу наведених правових норм полягає, що законодавцем визначено чіткий порядок внесення змін до договору.

Зі змісту п.6.2 договору №2А077Г від 17.12.2008р. полягає, що останній може бути змінений в порядку визначеному законом та даним договором.

Проте, всупереч наведених правових норм, додаткові угоди від 13.02.2013р., від 30.12.2013р., від 07.03.2014р., від 20.07.2015, примірники яких подано позивачем, не вчинені у тій самій формі, що і договір, зокрема, не містять ні підписів повноважних представників контрагентів, ні печаток суб'єктів господарювання, що фактично виключає можливість приймати останні в якості доказів зміни умов договору №2А077Г від 17.12.2008р., зокрема в частині графіку погашення кредитної заборгованості, розміру процентів за користування кредитом та строків їх сплати. При цьому, судом також прийнято до уваги пояснення представника позивача, надані у судовому засіданні 27.11.2018р. стосовно неможливості надання інших примірників вказаних документів.

29.05.2009р. між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк Приватбанк» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г, предметом якого відповідно до п.1 є надання іпотекодавцем в іпотеку земельної ділянки, зазначеної в п.п.8, 9 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданої в іпотеку земельної ділянки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Зі змісту п.1.2 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. полягає, що іпотекою забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавця, що випливають з кредитного договору №2А077Г від 17.12.2008р. з: повернення кредиту з лімітом 100 637 101,50 грн., що надається у вигляді кредитної лінії на будівництво житлово-офісного центру за адресою: м.Київ, вул.Воровського, 21, з кінцевим терміном повернення кредиту 17.12.2011р.; сплати процентів за користування кредитом у розмірі 14% річних, починаючи з 25.07.2009р. до дати погашення кредиту, у дату сплати процентів якою є 25-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання кредитного договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, яка відрізняється від вказаної в .А.3 кредитного договору, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту; сплати процентів за користування кредитом, при порушенні якого - небудь із зобов'язань по погашенню кредиту, у розмірі 28% річних від суми залишку кожного поточного місяця, починаючи з 25-го червня 2009р. Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, яка відрізняється від вказаної в п.А3 кредитного договору, то останньою датою погашення таких процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту; сплати винагороди за користування кредитом у розмірі, вказаному в п.А.10 кредитного договору та у термін, визначений в п.4.6 кредитного договору; сплати неустойки в розмірах, визначених п.5.1 кредитного договору; сплати штрафу у розмірі 2% від суми отриманого кредиту, за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п.2.2.7, 2.2.10, 7.1 кредитного договору. Сплата штрафу здійснюється в гривні; сплати штрафу в розмірі 5% від суми кредиту використаної не за цільовим призначенням. Сплата штрафу здійснюється в гривні.

У п.4 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. вказано, що максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором, складає суму 301 911 305 грн.

Іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмету іпотеки; витрат на страхування предмету іпотеки, якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені іпотекодержателем; збитків, заданих порушенням іпотекодавцем умов цього іпотечного договору; витрат по реєстрації предмету іпотеки в Державному реєстрі іпотек, витрат по внесенню змін в запис у Державному реєстрі іпотек, витрат по виключенню запису про реєстрацію предмету іпотеки з Державного реєстру іпотек, а також витрат по нотаріальному посвідченню цього договору та всіх додаткових угод до нього, якщо такі витрати зроблені іпотекодержателем; штрафних санкцій, передбачених цим договором (п.5 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.).

Заставна за цим договором не видавалась (п.6 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.).

За умовами п.8 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку. Предмет іпотеки зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений об'єкт права власності. Іпотекодавець також свідчить, що на земельній ділянці немає будь-яких об'єктів нерухомості.

Відповідно до п.9 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. предмет іпотеки загальним розміром 0,1943 га належить іпотекодавцю на праві власності, у межах згідно з планом, на підставі дубліката державного акту на право власності на земельну ділянку (серія КВ №136657) виданого 17.05.2005р. на підставі рішення Київської міської ради від 28.12.2004р. №1126/2536 та договору купівлі-продажу земельної ділянки б/н від 04.04.2005р., посвідченого 04.04.2005р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за №255, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01-8-00070. На використання іпотекодавцем земельної ділянки або її частини обмежень (обтяжень) не встановлено, що підтверджується довідкою про обмеження на земельну ділянку, виданою Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації за номером №3959-д від 22.12.2008р. Цільове призначення земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури. Предмет іпотеки зареєстрований за кадастровим №8000000000:88:174:0037, і розташований за адресою: вул.Воровського в Шевченківському районі міста Києва. Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма приналежностями.

За умовами п.10 договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. іпотека за цим договором поширюється і на частину предмета іпотеки, яка не може бути виділена в натурі і була приєднана до предмету іпотеки після укладення цього іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт.

Сторони визначили вартість предмету іпотеки в розмірі 52 619 860 грн. (п.13 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.).

Пунктом 21 договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. визначено обов'язок іпотекодавця, зокрема, не здійснювати на предметі іпотеки будівництво будь-яких об'єктів без відповідного письмового дозволу іпотекодержателя; не передавати предмет іпотеки в оренду (суборенду), лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування не здійснювати їх відчуження, не укладати угоди щодо сервітуту та/або суперфіцію або здійснювати інше розпорядження предметом іпотеки.

Вказаний договір підписано представниками обох сторін, скріплено печатками суб'єктів господарювання та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. 29.05.2009р. та зареєстровано за №2197.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що копія договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., надана до матеріалів справи позивачем, не містить аркуша з пунктами договору від п.21.9 (незавершене речення) до пункту 32 включно.

При цьому, з огляду на наведене, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ст.640 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладання договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.). іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Тобто, з наведеного полягає, що позивачем та відповідачем 1 було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору іпотеки, здійснено його нотаріальне посвідчення, а отже, договір №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. є укладеним.

Як вбачається з представленої до матеріалів справи інформаційної довідки №112168712 від 30.01.2018р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 29.05.2009р. було зареєстровано обтяження - іпотеку на підставі договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. (реєстраційний номер обтяження 8762212).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. іпотеки земельної ділянки як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних прав та обов'язків.

02.08.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (забудовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» (пайовик) було укладено договір №02/08-2011 про пайову участь у фінансуванні будівництва (резервування), згідно п.1.1 пайовик приймає участь в інвестуванні об'єкту будівництва шляхом придбання пакету цільових облігацій, а забудовник приймає на себе обов'язки щодо організації його будівництва та введення його в експлуатацію.

За умовами п.1.2 договору забудовник зобов'язаний передати, а пайовик прийняти об'єкт нерухомості за базовим рівнем обробки після введення об'єкта будівництва в експлуатацію за актом приймання-передачі.

Об'єктом будівництва у розумінні вказаного правочину є житловий будинок з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення та підземним паркінгом: житлові приміщення - 10 294,9 кв.м, нежитлові приміщення - 850 кв.м, 84 машино-місця паркінгу на земельній ділянці загальною площею 0,1943 га, кадастровий номер №8000000000:88:174:0037 за адресою: м.Київ, вул.Воровського, 21. Земельна ділянка площею 0,1943 є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» за кадастровим номером №8000000000:88:174:0037. Об'єкт будується згідно дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві №КВ12511034180 від 29.08.2011р.

За умовами п.1.3 договору №02/08-2011 від 02.08.2011р. пайовик набуває майнових прав на об'єкт нерухомості на підставі придбання цільових облігацій (пакету ЦО): за біржовим контрактом №267/О від 02.08.2011р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», що діє від власного імені за рахунок та в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Соборний» недиверсифікованого закритого типу, в кількості 795 960 шт., що відповідає 7 959,60 кв.м за облігаціями серії А (згідно додатку №1 до договору).

У п.2.1-2.2 вказаного правочину зазначено, що забудовник приймає на себе обов'язки замовника будівництва; обов'язок з введення об'єкта будівництва в експлуатацію та приведення об'єкта нерухомості до базового рівні обробки.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п.6.2 договору №02/08-2011 від 02.08.2011р.).

29.08.2011р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (замовнику), Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубікон-Трейдінг» (генеральний підрядник) дозвіл №КВ12511034180 на виконання будівельних робіт з будівництва житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури на вул.Воровського, 21 у Шевченківському районі міста Києва.

Згідно Рішення №373/373 від 13.11.2014р. Київської міської ради «Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві» вулиці Воровського було повернуто назву вулиця Бульварно-Кудрявська.

29.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (замовник) та Приватним акціонерним товариством «АЕРОБУД» (генпідрядник) було укладено договір №129083 генерального підряду в капітальному будівництві, відповідно до п.1.1 якого генпідрядник зобов'язується відповідно до проектної документації, діючих в Україні державних будівельних норм, стандартів, правил та умов договору на свій ризик, своїми та/або залученими силами та засобами, якісно та своєчасно виконати комплекс будівельних, монтажних та пусконалагоджувальних робіт по будівництву об'єкту, в тому числі, здійснювати контроль та нагляд за виконанням окремих видів робіт на об'єкті третіми особами - субпідрядника, здати замовнику виконані роботи, передати повний пакет виконавчої документації, усувати за власні кошти на протязі гарантійного строку допущені недоліки, а замовник зобов'язується відповідно до умов договору прийняти й оплатити виконані генпідрядником роботи, передати генпідряднику будівельний майданчик, дозвільну документацію на виконання робіт, затверджену проектну документацію.

Зі змісту п.1.2 договору №129083 від 29.08.2013р. полягає, що об'єктом є будівництво житлово-офісного буднику з елементами соціальної інфраструктури за адресою: м.Київ, вул.Воровського, 21.

Як вказано позивачем та відповідачем 2, 13.01.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (забудовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» (пайовик) було укладено договори №13/01-2017 та б/н про пайову участь у фінансуванні будівництва (резервування), згідно п.1.1 пайовик приймає участь в інвестуванні об'єкту будівництва шляхом придбання пакету цільових облігацій, а забудовник приймає на себе обов'язки щодо організації його будівництва та введення його в експлуатацію.

За умовами п.1.2 вказаних договорів забудовник зобов'язаний передати, а пайовик прийняти об'єкт нерухомості за базовим рівнем обробки після введення об'єкта будівництва в експлуатацію за актом приймання-передачі. Об'єктом будівництва є житловий будинок з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення та підземним паркінгом: житлові приміщення - 10 294,9 кв.м, нежитлові приміщення - 850 кв.м, 84 машино-місця паркінгу на земельній ділянці загальною площею 0,1943 га, кадастровий номер №8000000000:88:174:0037 за адресою: м.Київ, вул.Воровського, 21. Земельна ділянка площею 0,1943 є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» за кадастровим номером №8000000000:88:174:0037. Об'єкт будується згідно дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві №КВ12511034180 від 29.08.2011р. Договори набувають чинності з моменту його підписання і діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п.6.2 договору №13/01-2017 від 13.01.2017р.).

Наявним в матеріалах справи сертифікатом серії ІУ №165170541575 від 23.02.2017р. Державної архітектурно-будівельної інспекції України засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу): «Будівництво житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури по вул.Воровського, 21 у Шевченківському районі міста Києва»: загальна площа квартир 10294,9 кв.м, житлова площа квартир - 4495,2 кв.м, кількість квартир - 72 квартири, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 7814 кв.м, в тому числі: площа паркінгу (парко-місця та проїзди в середині залів) - 1376,6 кв.м, корисна площа вбудованих нежитлових приміщень (офісні приміщення) - 850 кв.м, кількість поверхів - 4/24 поверхи, проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Як свідчать матеріали справи, за наслідками завершення будівництва на виконання договорів про пайову участь у фінансуванні будівництва (резервування) Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» прийнятно на праві власності нерухоме майно, яке було визначено як об'єкт нерухомості за вказаними вище договорами про пайову участь у фінансуванні будівництва (резервування), про що відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено:

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.25, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 123, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.26, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.27, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 125, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.28, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 126, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.29, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 127, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.30, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 128, виданий 23.03.2017, видавзкик: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.31, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 129, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 2.11, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 116, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.19, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 117, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу приміщення № 129, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 169, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу приміщення № 128, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер б'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 170, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу приміщення № 153, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 165, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

- договір купівлі-продажу приміщення № 159, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 161, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

- договір купівлі-продажу приміщення № 133, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 167, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

- договір купівлі-продажу приміщення № 110, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 172, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу приміщення № 156, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 163, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

- договір купівлі-продажу приміщення № 155, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 164, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу приміщення № 93, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), та номер: 173, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу приміщення № 157, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 162, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу приміщення № 126, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), ерія та номер: 171, виданий 24.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.20, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 118, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.24, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 122, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.32, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 130, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.23, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 121, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- договору купівлі-продажу машино-місця № 3.22, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 120, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

- договір купівлі-продажу машино-місця № 3.21, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1211519480000), серія та номер: 119, виданий 23.03.2017, видавник: Іващенко Т.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Про передачу об'єктів продажу за вказаними договорами контрагентами було складено відповідні акти приймання - передачі нерухомого майна.

Речові права Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» на житлові, нежитлові приміщення та машино-місця паркінгу, які було збудовано за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, буд.21, зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №116282630 від 05.03.2018р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.

18.01.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» (іпотекодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами» (іпотекодержатель) було укладено три договори іпотеки, які було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С. за № 16, №70 та №19.

Зі змісту пунктів 1.1 вказаних договорів полягає, що іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку об'єкти нерухомості (житлові, нежитлові приміщення, машино-місця), що розташовані в житловому будинку за адресою: Україна, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 21.

На підставі вказаних договорів забезпечення було зареєстровано обтяження нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою №116282630 від 05.03.2018р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.

За твердженнями позивача, з огляду на здійснення будівництва житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури на земельній ділянці, що була предметом договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., без дозволу іпотекодержателя, на такі об'єкти розповсюджується обтяження за вказаним договором, а отже останні також є предметами іпотеки у відповідності до норм ст.ст.6, 16 Закону України «Про іпотеку», як об'єкт незавершеного будівництва. Одночасно, позивачем наголошено на тому, що відповідачем 1 не було належним чином виконано свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування згідно договору №2А077Г від 17.12.2008р., внаслідок чого у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на звернення стягнення на предмети іпотеки за договором №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., зокрема земельну ділянку за кадастровим номером №8000000000:88:174:0037 та об'єкти нерухомого майна (житлові, нежитлові приміщення, машино-місця), що розташовані в житловому будинку за адресою: Україна, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 21. Крім того, заявником обґрунтовуючи поданий позов вказано, що договори пайової участі у фінансуванні будівництва (резервування) та купівлі-продажу об'єктів нерухомості є нікчемними в силу того, що були вчиненні за наявності визначеної Законом України «Про іпотеку» заборони відчуження іпотекодержателем переданого в іпотеку майна, та як наслідок не є підставою виникнення у відповідача 3 права іпотеки. Вказані правочини, за поясненнями заявника, фактично порушують права та законні інтереси позивача, як іпотекодержателя земельної ділянки. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з позовом.

Відповідач 2 проти задоволення позовних заперечував, посилаючись на невірне застосування заявником норм Закону України «Про іпотеку», а отже і безпідставність посилань позивача на розповсюдження іпотечного обтяження земельної ділянки на зведений об'єкт нерухомого майна. До того ж, відповідачем 2 наголошено на відсутності підстав для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» зауважено на доказовій необґрунтованості вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме ненадання первинних документів стосовно видачі кредиту відповідачу 1 та фактично розміру наявної заборгованості.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на моменту укладання договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.) передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст.3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на моменту укладання договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Згідно ч.6 ст.6 вказаного нормативно-правового акту об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об'єкта незавершеного будівництва.

Особливості іпотеки об'єктів незавершеного будівництва визначено ст.16 Закону України «Про іпотеку».

Вказаною статтею передбачено, що передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них. Обтяження об'єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. У разі передачі в іпотеку об'єкта незавершеного будівництва забудовником і звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана будь-якою особою (покупцем) на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, якщо інше не встановлено договором з покупцем. Після звернення стягнення до нового власника завершеної будівлі (споруди) або об'єкта незавершеного будівництва переходять визначені договором права і обов'язки забудовника щодо третіх осіб-покупців.

Тобто, чинним на момент укладання договору іпотеки між позивачем та відповідачем законодавством було визначено можливість передати в якості предмету забезпечувального зобов'язання об'єкт незавершеного будівництва. При цьому, у розумінні вказаного нормативно-правового акту об'єктом незавершеного будівництва - є об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.

Таким чином, іпотека об'єкта незавершеного будівництва може мати місце у випадку, якщо станом на момент укладання відповідного правочину у іпотекодавця є дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження, проте, такий об'єкт до експлуатації не введено, що вказувало б на існування такого об'єкта.

Однак, як вказувалось вище, 29.05.2009р. між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк Приватбанк» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки земельної ділянки №ДЗ-2А077Г, предметом якого відповідно до п.1 є надання іпотекодавцем в іпотеку земельної ділянки, зазначеної в п.п.8, 9 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення вимог за рахунок переданої в іпотеку земельної ділянки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Відповідно до п.9 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. предмет іпотеки загальним розміром 0,1943 га належить іпотекодавцю на праві власності, у межах згідно з планом, на підставі дубліката державного акту на право власності на земельну ділянку (серія КВ №136657) виданого 17.05.2005р. на підставі рішення Київської міської ради від 28.12.2004р. №1126/2536 та договору купівлі-продажу земельної ділянки б/н від 04.04.2005р., посвідченого 04.04.2005р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за №255, зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01-8-00070. На використання іпотекодавцем земельної ділянки або її частини обмежень (обтяжень) не встановлено, що підтверджується довідкою про обмеження на земельну ділянку, виданою Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації за номером №3959-д від 22.12.2008р. Цільове призначення земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури. Предмет іпотеки зареєстрований за кадастровим №8000000000:88:174:0037, і розташований за адресою: вул.Воровського, 21 в Шевченківському районі міста Києва. Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма приналежностями.

Тобто, з системного аналізу умов договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. полягає, що сторонами досягнуто згоди стосовно забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008р. іпотекою саме земельної ділянки, що в повному обсязі відповідає приписам ст.5 Закону України «Про іпотеку», проте, ніяким чином не передбачалось передачі в якості предмету забезпечення об'єкта незавершеного будівництва.

Зокрема, у п.8 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. вказано, що іпотекодавець також свідчить, що на земельній ділянці немає будь-яких об'єктів нерухомості.

Судом встановлено, що станом на момент укладання договору іпотеки з позивачем, у відповідача 1 був відсутнім дозвіл на будівельні роботи, оскільки судом було встановлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (замовнику), Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубікон-Трейдінг» (генеральний підрядник) дозвіл №КВ12511034180 на виконання будівельних робіт з будівництва житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури на вул.Воровського, 21 у Шевченківському районі міста Києва лише 29.08.2011р., тобто, більш ніж через 2 роки після укладання договору іпотеки земельної ділянки. Доказів зворотного матеріалів справи не містять.

Доказів того, що станом на момент укладання договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. на земельній ділянці за кадастровим номером №8000000000:88:174:0037 був розташований об'єкт незавершеного будівництва матеріали справи не містять, що фактично виключає у даному випадку застосування до спірних правовідносин приписів ч.6 ст.6 та ст.16 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, суд звертає увагу на те, що станом на теперішній момент будівництво житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури за адресою: м.Київ, вул.Воровського, 21, завершено, що підтверджується сертифікатом серії ІУ №165170541575 від 23.02.2017р. Державної архітектурно-будівельної інспекції України про відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу): «Будівництво житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури по вул.Воровського, 21 у Шевченківському районі міста Києва проектній документації та готовність до експлуатації, а отже, на теперішній час вказаний об'єкт є нерухомістю, право власності на яке оформлено за відповідачем 2, та може бути самостійним предметом іпотеки у розумінні ст.5 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, у даному випадку судом прийнято до уваги, що згідно ч.3 ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Однак, правовим наслідком порушення обмежень, що передбачені ст.9 Закону України «Про іпотеку», зокрема, в частині забудови земельної ділянки без дозволу іпотекодержателя, яка є предметом іпотеки, не є розповсюдження іпотечного обтяження на новозбудований об'єкт. Частиною 1 ст.12 вказаного нормативно-правового акту унормовано, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суд також зазначав, що копія договору іпотеки №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., надана до матеріалів справи позивачем, не містить аркуша з умовами пунктами договору іпотеки від п.21.9 (незавершене речення) до пункту 32 включно, а отже, у суду відсутня можливість встановити, чи визначено контрагентами у вказаному правочині інші правові наслідки неналежного виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань, ніж ті, що визначені законодавством.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд наголошує на безпідставності тверджень позивача про розповсюдження іпотеки за договором №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. на об'єкти, які збудовані на земельній ділянці з кадастровим номером №8000000000:88:174:0037, як об'єкти незавершеного будівництва, з огляду на невірне тлумачення та застосування Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» норм Закону України «Про іпотеку» з урахуванням умов договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., внаслідок чого позовні вимоги в частині визнання предметом іпотеки за договором іпотеки земельної №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою Оленою Анатоліївною та зареєстрованим в реєстрі за №2196 92 об'єктів нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21, підлягають залишенню без задоволення.

В той же час, з урахуванням висновків суду про відмову у позові в цій час частині, суд також зазначає, що у ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку» вказано, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно ч.1 ст.33 вказаного Закону України у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За таких обставин, з огляду на те, що у суду відсутні підстави вважати 92 об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21 предметами іпотеки за договором №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., неправомірним є також позовні вимоги в частині звернення стягнення на такі об'єкти з підстав неналежного виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008р.

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про звернення стягнення на 92 об'єкти нерухомого майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», в рахунок погашення наявної перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008 , яка складає 564 276 252,97 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 129 506 539,10 грн., заборгованість по процентам у розмірі 53 443 031,81 грн., заборгованість за винагородою 239 280 817,32 грн., заборгованість за пенею 142 045 864,74 грн., « шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження також підлягають залишенню без задоволення.

Щодо позовних вимог про звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,1943 га, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21, з цільовим призначенням: будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури, кадастровий номер 8 000 000 000:88:174:0037, в рахунок погашення наявної перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008 , яка складає 564 276 252,97 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 129 506 539,10 грн., заборгованість по процентам у розмірі 53 443 031,81 грн., заборгованість за винагородою 239 280 817,32 грн., заборгованість за пенею 142 045 864,74 грн., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 52 619 860,00 грн., господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу норм ч.2 ст.1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором можуть застосовуватися положення вказаного Кодексу про позику.

У відповідності до ст.1048 вказаного нормативно-правового акту позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

В силу вимог ст.20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, в тому числі, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, повинно бути доведено суду належними та допустимими доказами виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та забезпечення зобов'язань боржника іпотекою, надання позичальнику грошових коштів у певній сумі, обставини порушення позичальником своїх зобов'язань та виникнення внаслідок цього певної заборгованості, яку може бути погашено за рахунок предмета іпотеки шляхом звернення стягнення на останній.

Як було встановлено судом вище, 17.12.2008р. між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк Приватбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» (позичальник) було укладено кредитний договір №2А077Г, відповідно до п.1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі, згідно п.А.1, з лімітом та призначенням, які наведені у п.А.2, не пізніше 5 днів з моменту, вказаному в третьому абзаці п.2.1.2, в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплаті процентів, винагороди, в обмовлені даним договором строки.

У розділі А до договору №2А077Г від 17.12.2008р. сторонами погоджено істотні умови кредитування.

Зокрема, згідно п. А.1 вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія.

Ліміт кредитного договору: 100637 101,50 грн. на будівництво офісно-ділового центру за адресою: м.Київ, вул.Воровського, поповнення обігових коштів. Строк повернення кредиту 17.12.2011р. (п.п.А.2-А.3 договору №2А077Г від 17.12.2008р.).

Додатковою угодою від 14.01.2010р. сторонами збільшено ліміт кредитної лінії до 123 846 708,50 грн.

Судом також зазначалось, що додаткові угоди від 13.02.2013р., від 30.12.2013р., від 07.03.2014р., від 20.07.2015р. не прийнято в якості належного доказу погодження контрагентами внесення змін до кредитного договору, що фактично виключає можливість суду встановити дійсний строк користування кредитом, як наслідок порядок (кінцевий період) нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Судом також вказувалось, що зі змісту п.1.2 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. полягає, що іпотекою забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавця, що випливають з кредитного договору №2А077Г від 17.12.2008р. з: повернення кредиту з лімітом 100 637 101,50 грн., що надається у вигляді кредитної лінії на будівництво житлово-офісного центру за адресою: м.Київ, вул.Воровського, 21, з кінцевим терміном повернення кредиту 17.12.2011р.; сплати процентів за користування кредитом у розмірі 14% річних, починаючи з 25.07.2009р. до дати погашення кредиту, у дату сплати процентів якою є 25-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання кредитного договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, яка відрізняється від вказаної в .А.3 кредитного договору, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту; сплати процентів за користування кредитом, при порушенні якого - небудь із зобов'язань по погашенню кредиту, у розмірі 28% річних від суми залишку кожного поточного місяця, починаючи з 25-го червня 2009р. Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, яка відрізняється від вказаної в п.А3 кредитного договору, то останньою датою погашення таких процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту; сплати винагороди за користування кредитом у розмірі, вказаному в п.А.10 кредитного договору та у термін, визначений в п.4.6 кредитного договору; сплати неустойки в розмірах, визначених п.5.1 кредитного договору; сплати штрафу у розмірі 2% від суми отриманого кредиту, за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п.2.2.7, 2.2.10, 7.1 кредитного договору. Сплата штрафу здійснюється в гривні; сплати штрафу в розмірі 5% від суми кредиту використаної не за цільовим призначенням. Сплата штрафу здійснюється в гривні.

Іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмету іпотеки; витрат на страхування предмету іпотеки,якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені іпотекодержателем; збитків, заданих порушенням іпотекодавцем умов цього іпотечного договору; витрат по реєстрації предмету іпотеки в Державному реєстрі іпотек, витрат по внесенню змін в запис у Державному реєстрі іпотек, витрат по виключенню запису про реєстрацію предмету іпотеки з Державного реєстру іпотек, а також витрат по нотаріальному посвідченню цього договору та всіх додаткових угод до нього, якщо такі витрати зроблені іпотекодержателем; штрафних санкцій, передбачених цим договором (п.5 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.).

Тобто, позивачем доведено суду обставини виникнення між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» взаємних прав та обов'язків з кредитування рахунка, а також забезпечення виконання позичальником своїх грошових зобов'язань іпотекою земельної ділянки.

Проте, всупереч приписів ст.ст. 129 Конституції України ч.ч.1-3 ст.13, ст..74 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст. ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів надання відповідачу 1 в межах кредитного договору №2А077Г від 17.12.2008р. кредитних коштів, а отже, і доказів наявності та дійсного розміру заборгованості позичальника. При цьому, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однак, докази, які було представлено позивачем до матеріалів справи в якості обґрунтування обставин наявності у відповідача 1 заборгованості за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008р., в розмірі 564 276 252,97 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 129 506 539,10 грн., заборгованість по процентам у розмірі 53 443 031,81 грн., заборгованість за винагородою 239 280 817,32 грн., заборгованість за пенею 142 045 864,74 грн., а саме: банківські виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» та платіжні доручення, не відповідають наведеним вище критеріям, як належність, допустимість, достатність. При цьому, суд зазначає наступне.

За приписами п.п.1.4, 1.30 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою від №22 від 21.01.2004р. правління Національного банку України, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

У п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою №254 від 18.06.2003р. Правління Національного банку України, вказано, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до п. 2.31 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., банк має забезпечити зберігання належним чином оформленої/го (засвідченої/го підписом відповідального виконавця чи електронним цифровим підписом) паперової копії електронного розрахункового документа.

Пунктами 4.1 - 4.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою №254 від 18.06.2003р. Правління Національного банку України, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Згідно п. 4.7 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою №254 від 18.06.2003р. Правління Національного банку України, внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.11 Положення про організацію операційної діяльності в банках України первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. До обов'язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків (крім перелічених вище), також належать: назва одержувача коштів; сума операції (цифрами та словами). Сума операції може бути відображена лише цифрами, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку; номери рахунків; назва банку (одержувача та платника коштів).

Банки мають забезпечити формування первинних документів (паперових і електронних), що були підставою для відображення операцій в обліку та звітності (п.7.1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України).

Проте, представлені позивачем до матеріалів справи банківські виписки та платіжні доручення наведеним вище вимогам не відповідають, підписів повноважних посадових осіб банку на їх складання не містять, печаткою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» не скріплені, а на місцях наведених реквізитів містяться прочерки.

При цьому, судом також враховано, що подані 06.12.2018р. представником позивача банківські виписки та платіжні доручення вказаних вище реквізитів також не мають. У даному випадку скріплення документів зі зворотної сторони печаткою та підписом не вказує на належне оформлення документа, оскільки, відповідних даних щодо прізвища та особи, якою документи було сформовано, останні не містять, а довідка №20.1.0.0.0/7-180925/1154 від 25.09.2018р. Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» стосовно наявності трудових відносин з ОСОБА_1. не є достатнім свідченням складання поданих суду документів уповноваженою на це особою банку, а отже, і про відповідність наведеним вище вимогам до первинних банківських документів.

За таких обставин, суд не приймає до уваги представлені позивачем до матеріалів справи документи (банківські виписки, платіжні доручення) в якості належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів надання відповідачу 1 в межах кредитного договору №2А077Г від 17.12.2008р. кредитних коштів, а також наявності заборгованості позичальника, в рахунок погашення якої позивачем заявлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, виходячи з того, що позивачем так і не було доведено обставин наявності у відповідача 1 заборгованості за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008р., у суду відсутні підстави вважати, що у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р.

При цьому, судом прийнято до уваги наявні в матеріалах справи платіжні доручення за 2011р. та 2014р. щодо списання коштів в рахунок часткового погашення заборгованості №2А077Г від 17.12.2008р., оскільки такі документи фактично засвідчують здійснення контрагентами розрахунків за кредитним договором, проте, останні не дають дійсної змоги суду об'єктивно встановити розмір заборгованості відповідача 1.

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,1943 га, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21, з цільовим призначенням: будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури, кадастровий номер 8 000 000 000:88:174:0037, в рахунок погашення наявної перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» за кредитним договором №2А077Г від 17.12.2008 , яка складає 564 276 252,97 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 129 506 539,10 грн., заборгованість по процентам у розмірі 53 443 031,81 грн., заборгованість за винагородою 239 280 817,32 грн., заборгованість за пенею 142 045 864,74 грн., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 52 619 860,00 грн. підлягають залишенню без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Стосовно позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними нікчемних договорів, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

У ч.1 ст.207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно з п.5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст.ст.215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Пунктом 2.5.2 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та п.4 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом та недійсні, недійсність яких встановлюється судом. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 Цивільного кодексу України). Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 14.06.2018р. по справі №910/14617/16.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання нікчемного договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів про пайову участь у фінансуванні будівництва (резервування), договорів купівлі-продажу, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», а також договорів іпотеки, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами», позивач посилався на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» договір укладався без згоди іпотекодержателя та всупереч приписів ст.ст.9, 12 Закону України «Про іпотеку».

Проте, суд з такими доводами позивача не погоджується з урахуванням наступного.

Згідно ч.3 ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

За приписами ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Як було встановлено судом, за умовами п.8 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку.

Відповідно до п.9 договору №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. предмет іпотеки загальним розміром 0,1943 га належить іпотекодавцю на праві власності, у межах згідно з планом, на підставі дубліката державного акту на право власності на земельну ділянку (серія КВ №136657) виданого 17.05.2005р. на підставі рішення Київської міської ради від 28.12.2004р. №1126/2536 та договору купівлі-продажу земельної ділянки б/н від 04.04.2005р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З.04.04.2005р. за №255, зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01-8-00070. На використання іпотекодавцем земельної ділянки або її частини обмежень (обтяжень) не встановлено, що підтверджується довідкою про обмеження на земельну ділянку, виданою Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації за номером №3959-д від 22.12.2008р. Цільове призначення земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-офісного будинку з елементами соціальної інфраструктури. Предмет іпотеки зареєстрований за кадастровим №8000000000:88:174:0037, і розташований за адресою: вул.Воровського, 21 в Шевченківському районі міста Києва. Предмет іпотеки передається і іпотеку разом з усіма при належностями.

Однак, жоден з оспорюваних договорів не передбачає безпосереднє відчуження відповідачем 1 земельної ділянки, що є предметом іпотеки за договором №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р., що фактично виключає можливість застосування правових наслідків, що передбачені ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, суд вважає безпідставними твердження позивача про те, що банк, як іпотекодержатель за договором №ДЗ-2А077Г від 29.05.2009р. не знав про здійснення забудови земельної ділянки, яка є предметом іпотеки, оскілки фактично у п.А.3 договору №2А077Г від 17.12.2008р. було вказано, що кредит надається, в тому числі, на будівництво офісно-ділового центру за адресою: м.Київ, вул.Воровського.

До того ж, сторонами кредитного договору також було укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг, за яким відповідач 1 зобов'язався надавати позивачу послуги з моніторингу виконання затвердженого бюджету в розрізі фінансових потоків замовника.

За таких обставин, за висновками суду, посилання позивача на те, що договори про пайову участь у фінансуванні будівництва (резервування) та договори купівлі-продажу, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-МВК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», є недійсними в силу ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» є безпідставними та юридично неспроможними, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають залишенню без задоволення.

Судом також вказувалось, що предметом спору також є визнання недійсним договорів іпотеки, укладених у 2018р. між укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами».

Вище зазначалось, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При зверненні до суду з вимогами про визнання нікчемного договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Проте, наявності підстав для визнання недійними договорів іпотеки, укладених між відповідачами 2 та 3, позивачем не наведено, а з урахуванням всіх вищенаведених висновків щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог, судом не встановлено.

Тобто, з огляду на доказову необґрунтованість та безпідставність, суд відмовляє в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договорів іпотеки Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» , укладених 18.01.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами», які було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С. за № 16, №70 та №19.

З урахуванням вищевикладеного вимоги позивача визнати відсутніми права іпотекодержателя у Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівлями та спорудами» за вказаними вище договорами також є такими, що задоволенню не підлягають з огляду на юридичну неспроможність та доказову необґрунтованість.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, обставини на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 17.12.2018.

Суддя О.В. Гулевець

Джерело:ЄДРСР 78612091

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 06.12.2018 по справі № 910/10510/18 Господарський суд м. Києва

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

132 214 454

28 586

4 707

543 819

30 824 611

52 993 900

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 06.12.2018 по справі № 910/10510/18 Господарський суд м. Києва

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!