Справа №461/928/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 березня 2019 року Галицький районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,
секретар судового засідання Мисько С.М.
за участю: представників позивача
(відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1, ОСОБА_2
представників відповідача
(позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3, ОСОБА_4
представників третьої особи
(УКВ ДЕР Львівської міської ради) ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_10, Львівське комунальне підприємство «Центральне» про витребування майна; скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу та зустрічним позовом ОСОБА_8 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_9, Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_10, Львівське комунальне підприємство «Центральне» про визнання права власності на нерухоме майно, -
в с т а н о в и в :
Львівська міська рада звернулась в суд з вимогами, які в подальшому уточнені, до ОСОБА_8, третіх осіб: ОСОБА_9, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_10, ЛКП «Центральне» про витребування в ОСОБА_8 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об’єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1057482146101 та зобов’язання передати зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_8 на об’єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (індексний номер: 34222821 від 11.03.2017 року, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1057482146101) із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування заявленого позову покликаються на те, що будинок №5 на пл.Св.Теодора у м.Львові перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Підставою виникнення права власності є рішення ОСОБА_13 райвиконкому м. Львова № 192 від 14.04.1987 року. Вказане приміщення є окремо стоячою будівлею, що знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Львова. В подальшому, шляхом відчуження (договори купівлі-продажу) спірне майно вибуло з комунальної власності, без згоди Львівської міської ради, і на даний час зареєстроване право власності за відповідачкою ОСОБА_8 Позивач вказує на те, що рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на об’єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5, здійснене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, порушує права Львівської міської ради, оскільки рішення про передачу у власність ОСОБА_8 чи іншим фізичним, юридичним особам щодо нежитлового приміщення Львівською міською радою не приймалось. Львівську міську раду обмежено в праві вільно володіти, розпоряджатись, користуватись комунальним майном та земельною ділянкою.
Внаслідок вибуття вказаного нежитлового приміщення із комунальної власності було порушено права, майнові інтереси законного власника майна – територіальної громади міста Львова, а тому просять позов задовольнити.
25 жовтня 2017 року ОСОБА_8 звернулась в суд із зустрічними позовними вимогами до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_9, Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_10, Львівське комунальне підприємство «Центральне» про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5.
Зустрічний позов ОСОБА_8 судом прийнятий до розгляду разом із первісним.
В обґрунтування даного позову ОСОБА_8 покликається на те, що 11.03.2017р. між нею та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Святого Теодора, буд. №5 за індексом 20-1; 20-2 загальною площею 25,9 кв. м. Відповідно до п.2.1 вказаного договору, на момент набуття ОСОБА_8 у приватну власність, об'єкт продажу становив 40 514 грн. 00 коп. Однак, внаслідок здійснених позивачем за зустрічним позовом покращень такого об'єкту, майно істотно збільшилося в своїй ціні та було створено нову річ, покращення щодо якої є невід'ємними. Стверджує, що об’єкт, яким володіє Львівська міська рада та об’єкт, яким володіє ОСОБА_8 є різними за своєю правовою та технічною природою, тобто, відсутній об’єкт нерухомості, який перебуває у власності відповідача (позивача за первісним позовом). Таким чином, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представники позивача – Львівської міської ради (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у фабулі позовної заяви. Просять позов задовольнити, оскільки, вважають, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Львова поза її волею. Щодо зустрічного позову, то такий заперечили, з мотивів необґрунтованості. Зокрема, зазначили, що сама лише обставина збільшення вартості нерухомого майна, комерційної привабливості, майбутньої економічної вигоди об’єкту, а також поліпшення технічного, фізичного, функціонального стану приміщень, не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі. Вважають, що проведення перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень в ході капітального ремонту не створює нову річ, а лише її поліпшує.
Представник відповідача – ОСОБА_8 (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечили, в задоволенні такого просить відмовити, як необґрунтованому та безпідставному. Вважають, що ОСОБА_8 на законній підставі володіє спірним приміщенням, є добросовісним набувачем. Зазначили, що законність дій органу влади, які породили виникнення у фізичної особи майнових прав не може відповідати зазначена особа, відповідно, встановлення невідповідності закону таких дій не може мати наслідком позбавлення фізичної особи отриманого раніше права. В іншому випадку, жодне положення законодавства, яке є наслідком дії органу публічної влади, не може гарантувати особі захисту її прав на інтересів, оскільки може бути відміненим чи скасованим. Право власності у ПП «АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС» виникло на підставі рішення органу місцевого самоврядування, доказів скасування такого позивачем не надано. Вважають, що право власності останнім набуто правомірно, відповідно у первинного продавця були законні права на розпорядження таким майном, за наслідками чого й виникло право власності у відповідача за договором купівлі-продажу. Щодо зустрічного позову, то такий підтримали в повному обсязі.
Представники третьої особи – Управління комунальної власності Львівської міської ради ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у судовому засіданні позов Львівської міської ради підтримали у повному обсязі, просять задовольнити. Щодо зустрічного позову, то такий заперечили повністю.
Треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, представник ЛКП «Центральне» у судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи вищевикладене, а також, те, що учасниками які не з’явились в судове засідання не доведено поважності причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третіх осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ЛКП «Центральне».
Також представник ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_3 заявила клопотання про застосування строку позовної давності, яке також підтримав в судовому засіданні адвокат ОСОБА_4
Суд зазначає, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Предметом оскарження є витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 нежитлових приміщень та скасування державної реєстрації права власності.
ОСОБА_8 набула право власності на спірні приміщення і реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена 11.03.2017 р., тобто, термін позовної давності до вимоги про скасування реєстрації права власності спливає 11.03.2020 р.
Право на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст.344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.
Таким чином, суд немає правових підстав для застосування позовної давності до заявленої вимоги про витребування майна у відповідачки ОСОБА_8
Суд , заслухавши виступи сторін, повно та всебічно з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженими в судовому засіданні, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, в той же час, як у задоволені зустрічного позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод /1950р./ ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97ВР, зокрема, ст.1 Першого протоколу до неї /1952р./ передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майно відповідно до загальних інтересів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу,який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Нормою ст.16 ЦК України, зазначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Серед способів захисту цивільних права та інтересів законодавець визначає – відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують інтереси інших осіб та інтересів суспільства.
З огляду на абсолютність права власності власнику надається багато прийомів, способів та засобів захисту свого права.
Одним із таких засобів захисту порушеного права є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини третьої статті 388 ЦК України є абсолютним та не передбачає винятків.
Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.
Спірний об’єкт, а саме будинок №5 на пл.Св.Теодора у м.Львові перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, реєстраційний номер майна: 7563603, загальною площею 2142,1 кв.м., дата прийняття рішення про державну реєстрацію 22.09.2004 року. Підставою виникнення права власності є рішення ОСОБА_13 райвиконкому м. Львова № 192 від 14.04.1987 року. Означений будинок є окремо стоячою будівлею, що знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Львова (а.с. 15).
Як вбачається із матеріалів справи, 18.10.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області ОСОБА_14 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31910442 від 18.10.2016 року щодо об'єкту нерухомого майна: нежитлових приміщень з індексом 20-1; 20-2, загальна площа 25.9 кв.м., за адресою: Львівська обл., м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5. Підстава виникнення права власності: реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, виданий 01.03.2001 року, видавник: Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації: розпорядження, серія та номер: 93, виданий 22.02.2001 року, видавник: Галицька районна адміністрація, власник: приватне підприємство "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС".
В подальшому приватне підприємство "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС" на підставі договору, серія та номер: 812, виданий 20.10.2016 року, видавник: ОСОБА_14, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу, відчужує вказані нежитлові приміщення ОСОБА_9.
20.10.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31983973 від 21.10.2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1057482146101, власники: ОСОБА_9, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, паспорт громадянина України, серія та номер: КВ268524, виданий 28.09.1999, видавник: Галицький РВ ЛМУ УМВСУ
27.10.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32082790 від 27.10.2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1057482146101.
Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14 зареєстровано право власності за ОСОБА_10 на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення з індексом 20-1: 20-2, загальна площа 25,9 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5.
Право власності на нежитлові приміщення з індексом 20-1: 20-2, на площі ОСОБА_11, 5, у м. Львів зареєстровані на праві власності за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.2017, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_8
Як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна є договір купівлі-продажу, серія та номер: 1439, виданий 11.03.2017, видавник: ОСОБА_12, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області.
Відповідно до статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок державної реєстрації прав та їх обтяжень, до якого зокрема, належить прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Згідно із пунктом 41 «Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування проведеної державної реєстрації прав та обмежень на підставі рішення суду.
Згідно із положеннями частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У відповідності до п.2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до запису та заяв про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 р. № 3502/5, для скасування запису Державного реєстру прав заявник подає органові державної реєстрації прав рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.
Отже, державний реєстратор вносить записи до державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а скасування або визнання недійсним документа, що підтверджує виникнення, перехід чи припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, не є підставою для внесення запису до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав.
Виходячи із зазначених положень, у даному випадку заявником в орган державної реєстрації для скасування запису Державного реєстру прав повинно бути подано відповідне рішення суду про скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5.
Доводи представника позивача стосовно того, що майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності вибуло поза волею власника та у подальшому ним не схвалено, суд вважає доведеними, а здійснення реєстратором реєстрації права власності на спірне майно, суд розцінює як порушення ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141.
В подальшому, право власності на нежитлові приміщення з індексом 20-1: 20-2, на площі ОСОБА_11, 5, у м. Львів зареєстровані на праві власності за ОСОБА_9, згодом за ОСОБА_10 та, на даний час, за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.2017, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_8
Суд не бере до уваги доводів відповідача, про те, що Львівська міська рада не є власником спірного об'єкта нерухомого майна, з огляду на наступне.
Відповідно до рішення виконавчого комітету ОСОБА_13 районної ОСОБА_13 народних депутатів м. Львова від 14.04.1987р. №192 затверджено реєстр жилих будинків (будівель), які належать ОСОБА_13 районній ОСОБА_13 народних депутатів м. Львова. В цьому реєстрі значиться і будинок №5 на пл. Центральній (тепер - пл. ОСОБА_11).
Згідно з Довідником перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ-ХХ століття - Львів: Світ, 2001. - 128 с., автор ОСОБА_15, пл. Св. Теодора з 1950 р. по 1991 р. носила назву пл. Центральна. В 1991 р. пл. Центральна перейменована у пл. ОСОБА_11.
Відтак, ще в 1987 році будинок на пл. Святого Теодора, 5 увійшов в реєстр житлових будинків, які належать ОСОБА_13 народних депутатів м. Львова, а згодом зареєстровано право комунальної власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Спірні нежитлові приміщення хоч і не належать до житлового фонду, проте входять в структуру житлового будинку на пл. Святого Теодора, 5 (згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»).
07.02.1991 Верховною радою УРСР було прийнято Закон УРСР «Про власність», яким встановлювалася рівноправність таких форм власності, як індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна та визначалося, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Під суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності визнавалася держава в особі Верховної ОСОБА_13 Української РСР, під суб'єктом права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських ОСОБА_13 народних депутатів. В ст. ст. 34, 35 названого Закону визначалося, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної ОСОБА_13 Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. Під об'єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність відповідних ОСОБА_13 і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
З метою впровадження в дію приписів Закону України "Про власність", Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 було прийнято постанову №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", що заклало правові основи для розподілу майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.
В названій постанові до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема, міста Львова було передано, житловий та нежитловий фонд міської ОСОБА_13 народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду. У подальшому відбулося прийняття законодавчих актів, якими було врегульовано процедуру оплатного відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб (Закон України "Про приватизацію державного майна") та безоплатного (окрім продажу надлишків загальної площі) відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Пунктом 3 зазначеної постанови передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих ОСОБА_13 народних депутатів.
На виконання цієї постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 №728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області/». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.
Спірні приміщення знаходяться на першому поверсі житлового 4-поверхового будинку на пл. Святого Теодора, 5.
Отже, будівля, частина приміщень у якій становлять предмет спору у цій справі є житловим будинком, а відтак, зміна правового режиму приміщень у ньому можлива внаслідок приватизації житлових та нежитлових приміщень. У зв'язку з цим, житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому державна реєстрація права комунальної власності на окремі об'єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об'єкту нерухомості не вимагається.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про перехід територіальної громади міста Львова до будь-якої іншої особи (фізичної та/чи юридичної особи) права власності на спірне нерухоме майно шляхом приватизації або ж іншого відчуження законним шляхом.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Право комунальної власності – право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;
Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
З огляду на викладене, Львівська міська рада – орган місцевого самоврядування, що уповноважена здійснювати від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова права суб'єкта комунальної власності, а відтак є суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а тому є належним позивачем по справі.
Крім цього, спірні приміщення на підставі договору оренди №Г-7728-11 28.02.2011 р. передані управлінням комунальної власності (орендодавцем комунального майна у м. Львові) в оренду Громадській організації інвалідів «Галицька Надія». Ця обставина також свідчить про те, що власником спірних приміщень є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради, передаючи спірні приміщення в оренду, власник розпоряджався своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Відтак, у приватного підприємства "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС" не виникло право власності на спірний об'єкт нерухомості, а відповідно не виникло правомочності розпорядження нерухомим майном, яке може належати лише власнику.
Відповідач стверджує про відсутність доказів на підтвердження того, що розпорядження Галицької районної адміністрації підроблене, так як відсутній вирок суду, яким би було встановлено винних осіб, які здійснили підроблення.
Проте, на підтвердження того, що право власності на спірний об’єкт зареєстроване на підставі не існуючого розпорядження Галицької районної адміністрації, позивачем надано офіційний лист Галицької районної адміністрації, в якому останні повідомляють, що розпорядження №93 зареєстроване 26.01.2001р., а не 22.02.2001 р. і воно не стосувалося нежитлових приміщень на пл. Святого Теодора, 5.
Згідно архівних даних Галицької районної адміністрації за даним номером, а саме номером 93 зареєстровано розпорядження Галицької районної адміністрації за іншою датою - 26.01.2001 р. "Про надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу квартири № 9 на вул. Вернадського 24 гр. ОСОБА_16 від імені неповнолітніх дітей", а 22.02.2001 р. за іншим номером видавалось розпорядження Галицької районної адміністрації № 185 "Про затвердження акту зрізування та формування дерев".
Розпорядження Галицької районної адміністрації № 93 від 26.01.2001 р. "Про надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу квартири № 9 на вул. Вернадського,24 гр. ОСОБА_16 від імені неповнолітніх дітей" та Розпорядження Галицької районної адміністрації № 185 від 22.02.2001 р. "Про затвердження акту зрізування та формування дерев" не стосується об'єкту нерухомого майна: нежитлових приміщень з індексом 20-1; 20-2, загальна площа 25.9 кв. м., за адресою: Львівська обл., м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5.
Більше того, відповідно до п.30 ч.1 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання відчуження об'єктів комунальної власності. Відтак, Галицька районна адміністрація не є органом, до компетенції якого належить передача у власність майна територіальної громади м. Львова, оскільки це виключна компетенція Львівської міської ради. Тому право власності не може бути набуте на підставі рішення органу, до компетенції якого не належить передача у власність об'єктів комунальної власності.
Таким чином, нежитлові приміщення загальною площею 25,9 кв.м. першого поверху, що позначені в технічній документації під літерами 20-1, 20-2, які знаходились в комунальній власності Львівської міської ради та укладались договори оренди з фізичними та юридичними особами, в подальшому шляхом неодноразових відчужень (договорів купівлі-продажу) вибуло з комунальної власності без згоди Львівської міської ради і на даний час зареєстроване право власності на ці нежитлові приміщення за ОСОБА_8
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32082790 від 27.10.2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1057482146101 щодо об'єкту нерухомого майна – нежитлового приміщення площею 25,9 кв.м. за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5 грубо порушує права Львівської міської ради, оскільки: рішення про передачу у власність ОСОБА_8 чи іншим фізичним, юридичним особам щодо об'єкту нерухомого майна – нежитлового приміщення площею 25,9 кв.м. за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5 Львівською міською радою не приймалось; Львівську міську раду обмежено в праві вільно володіти, розпоряджатись, користуватись комунальним майном та земельною ділянкою.
Внаслідок вибуття вказаного нежитлового приміщення із комунальної власності було порушено права, майнові інтереси законного власника майна – територіальній громаді м. Львова.
Згідно зі ст. 13 та ч.1 ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316-319, 321, 324, 327 ЦК України право власності в цілому є непорушним.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов’язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд, керуючись принципом змагальності, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності вибуло поза волею власника та у подальшому ним не схвалено. Оскільки Львівська міська рада, як власник спірного об'єкта не надавала згоди на таке вибуття, таке відбулось поза волею власника, тому слід витребувати майно у відповідача на користь власника – територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, спірні нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5, зареєстровано на праві власності за ОСОБА_8, а не на праві комунальної власності за власником – територіальною громадою м. Львова.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_8
Щодо вимоги позову в частині закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно то, слід зазначити, що така дія є наслідком здійснення державної реєстрації прав та окремого вирішення не потребує.
Задовольняючи позовні вимоги, судові витрати слід покласти на відповідача в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_9 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_9, Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_10 Львівське комунальне підприємство «Центральне» про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5, то суд вважає, що у задоволені такого слід відмовити з огляду на наступне.
ОСОБА _9 – позивач за зустрічним позовом стверджує, що нею здійснено зміну майна, яке належало до комунальної власності, в результаті чого створена нова річ – нежитлове приміщення за індексом 20-1, 20-2 загальною площею 24,4 кв.м, а майно належне міській раді, перестало існувати.
Проте, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження створення нової речі позивач не надає, відсутніми є і докази зміни площі об'єкта. Долучений договір підряду не є належним доказом на підтвердження здійснення самого перепланування, створення нової речі. Не свідчить про створення нової речі і договір про відшкодування експлуатаційних витрат, отримання технічних умов на приєднання до електричних мереж ПАТ «Львівообленерго», та договір з «Львівводоканалом» на надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Правила щодо набуття права власності на перероблену річ встановлені ст. 332 ЦК України, згідно з ч.1 якої переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Таким чином, із приписів цієї правової норми випливає, що переробкою є використання однієї речі, яка слугує матеріалом, в результаті чого створюється нова річ.
Відповідно до ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» реконструкція – це перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).
Виходячи з викладеного, створення нової речі означає, що остання в результаті створення має принципово інші, нові ознаки об'єкта матеріальних прав у порівнянні з попереднім об'єктом.
Навіть якщо припустити, що спірне приміщення справді реконструйоване, сама лише обставина збільшення вартості нерухомого майна, комерційної привабливості, майбутньої економічної вигоди від об'єкту, а також поліпшення технічного, фізичного, функціонального стану приміщень, не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі. Проведення перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень в ході капітального ремонту не створює нову річ, а лише її поліпшує.
Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність, порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу, без зміни функціонального призначення речі.
У відповідності з ч.ч. 1, 2 ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Вважаючи спірне майно новоствореним нерухомим майном, позивач (за зустрічним позовом) не звертався до відповідних органів з метою державної реєстрації такого майна, натомість звернувся з даним позовом до суду з метою набуття права власності в судовому порядку.
Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч.2 ст.331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації (прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів регулюється відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (яку здійснюють державні реєстратори у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Положення ч.2 ст.331 ЦК України слід розуміти у системному зв'язку із положенням ст.182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об'єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.
Стороною позивача за зустрічним позовом не подано суду доказів прийняття спірного новоствореного нерухомого майна в експлуатацію, а також докази звернення до відповідних органів з метою державної реєстрації права власності на спірний об’єкт нерухомого майна.
Позивач безпідставно покликається на ст.348 ЦК України, яка не поширюється на спірні відносини. Так, дана стаття регулює порядок припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати, тобто мова йде про примусове відчуження власником майна, яке на підставі закону, прийнятого пізніше, ніж було набуто право власності, не може належати особі (речі вилучені з цивільного обороту чи обмежені в обороті).
Суд вважає, що позивачем (за зустрічним позовом) не доведено належними та допустимими доказами факт здійснення реконструкції приміщень; створення в результаті такої реконструкції нової речі; здачі новоствореного об'єкта нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації.
Керуючись ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 182, 256, 257, 317, 319, 330, 331, 332, 348, 387, 388, 658 ЦК України та на підставі ст.ст. 10, 44, 76-81, 141, 247, 263, 265, 274, 279 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
позов задовольнити частково.
Витребувати в ОСОБА_8 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об’єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1057482146101 та зобов’язати передати зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на об’єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, площа ОСОБА_11, будинок 5, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (індексний номер: 34222821 від 11.03.2017 року, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1057482146101).
В задоволені позову в частині закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь Львівської міської ради судовий збір у розмірі 3200,00 грн.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_8 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_9, Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_10, Львівське комунальне підприємство «Центральне» про визнання права власності на нерухоме майно – відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач (відповідач за зустрічним позовом) – Львівська міська рада: адреса місцезнаходження м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896.
Відповідач (позивач за зустрічним позовом) – ОСОБА_8: адреса м. Тячів, вул. Заньковецької, 2, РНОКПП НОМЕР_2.
Треті особи –
ОСОБА_9: адреса м. Львів, вул. Героїв Крут, 11-б/27, РНОКПП НОМЕР_1;
Управління комунальної власності Львівської міської ради: адреса місцезнаходження м. Львів, пл. Галицька, 15;
ОСОБА_10: адреса м. Львів, вул. Ген. Григоренка, 1а/8, РНОКПП НОМЕР_3;
Львівське комунальне підприємство «Центральне»: адреса місцезнаходження м. Львів, вул. Удатного, 7, код ЄДРПОУ 22333423.
Повний текст рішення складено 20 березня 2019 року.
Суддя І.Р.Волоско.
