Справа №345/20/19
Провадження № 2/345/363/2019
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03.04.2019 р.
м .Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Баран В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради про визнання незаконними дій щодо зменшення педнавантаження, поновлення попередніх умов праці, виплату різниці в оплаті праці, -
ВСТАНОВИВ:
04.01.2019 позивач звернулась до суду із вищенаведеним позовом до відповідача. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 07.09.1976 працює в Калуській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат І-ІІІ ст. №2 на посаді вчителя початкових класів. У 2017/2018 навчальному році тижневе педагогічне навантаження ОСОБА_1 становило 18,5 годин, а на 2018/2019 навчальний рік воно було зменшене з 18,5 годин до 10 годин на тиждень. Про таке зменшення позивача ніхто не повідомляв, адміністрація закладу оголосила про це в усному порядку на засіданні педради 04.09.2018. Однак, ні наказ, ні протокол засідання педради ОСОБА_1 не бачила, із даними документами відповідач її не ознайомлював. Крім того, адміністрація школи не повідомила її про зміну істотних умов праці.
Зменшення педагогічного навантаження позивач вважає незаконним та таким, що істотно погіршує її умови праці. Так, інспекційним відвідуванням Управління Держпраці, що закріплено у п.п. 1-2 припису від 03.10.2018 встановлено, що жодних погоджень з профспілковим комітетом щодо планового вивільнення працівників, внесення змін у структуру і штатний розпис установи, зменшення педагогічного навантаження для окремих працівників, адміністрація школи не проводила. Більше того, адміністрацією школи не видавалось жодних наказів з економічним обґрунтуванням необхідності внесення змін у структуру і штатний розпис школи, перелік посад, роботи на яких з певних причин не проводитимуться, кількість і категорії працівників, які будуть виключені зі штатного розпису (абз. 5 п.1 припису). Аналогічно не існує жодних економічних обґрунтувань щодо зменшення педагогічного навантаження ОСОБА_1, адже за нею, як і минулого року, закріплене класне керівництво початкового (четвертого) класу, а перелік навчальних дисциплін та кількість учнів у класі, - залишились незмінними.
ОСОБА_1 стверджує, що результати тарифікації (розподіл педагогічного навантаження) педагогічних працівників підлягають обов’язковому погодженню з профкомом, повідомляються вчителям, вихователям і керівникам гуртків під особисту розписку до початку навчального року і не пізніше 5 вересня тарифікаційний список затверджується начальником відділу освіти, у віданні якого перебуває навчальний заклад. Однак, адміністрацією Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради не було дотримано вимог Кодексу Законів про працю, Закону України «Про загальну середню освіту», Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, щодо зміни істотних умов праці та що, в свою чергу, призвело до суттєвого погіршення умов праці, внаслідок зменшення тижневого навантаження та зменшення заробітної плати.
Так, на думку позивача, розмір її заробітної плати при 18-годинному тижневому навантаженні з 01.09.2018 повинен становити 10 356, 18 грн., а при 10-годинному тижневому навантаженні становить 6 234,32 грн.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради №57 від 03.09.2018 «Про розподіл педагогічного навантаження на 2018-2019 навчальний рік» в частині встановлення ОСОБА_1, 10-годинного тижневого педагогічного навантаження, та зобов’язати Калуську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради відносити попередні умови її праці з встановленням 18-годинного тижневого навантаження; зобов’язати Калуську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради нарахувати та виплатити їй різницю в оплаті праці, починаючи з 01.09.2018; стягнути з Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради на її користь витрати за надання правничої допомоги в розмірі 4 000 грн.
Також, разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала суду заяву про поновлення строку звернення до суду (а.с. 24-25), в якій вказує, що про зменшення педнавантаження окремих працівників школи, адміністрація закладу оголосила в усному порядку на засіданні педради 04.09.2018. Однак, ні самого наказу, ні протокол засідання педради позивач не бачила, з даними документами відповідач її не ознайомлював.
З огляду на безрезультатність звернень до дирекції школи, 07.09.2018, вона та її колеги - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, звернулися з колективним зверненням до Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
В жовтні 2018 року, на підставі даного колективного звернення від 07.09.2018, в Калуській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради було проведено інспекційне відвідування Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області, за результатами якого було виявлено численні порушення трудового законодавства та складено припис про усунення виявлених порушень від 03.10.2018 №ІФ1734/343/АВ/П.
Окрім цього, з метою досудового врегулювання спору та відновлення порушених прав, 26.09.2018 ОСОБА_1 звернулася з заявою до Міністерства освіти і науки України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. 30.10.2018 Департамент загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України своїм листом №2.3-3033 повідомив про перенаправлення заяви ОСОБА_1 на розгляд до Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА.
В зв’язку з довготривалим розглядом заяви та відсутністю відповіді на порушені питання, наприкінці листопада 2018 позивач змушена була звернутися на Урядову гарячу лінію. Після такого звернення, 30.11.2018 листом №2.3-3681 Департамент загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України повторно повідомив її про перенаправлення заяви на розгляд до Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА.
У другій декаді грудня 2018 року ОСОБА_1 отримала остаточну відповідь з Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА, згідно якої її було повідомлено, що в інший спосіб, окрім як шляхом звернення до суду, захистити свої порушені права вона не зможе.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 вважає, що причини пропуску строку звернення до суду із позовом є поважними та просить поновити строк її звернення до суду.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.01.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради про визнання незаконними дій щодо зменшення педнавантаження, поновлення попередніх умов праці, виплату різниці в оплаті праці, вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін (а.с. 32-33).
04.02.2019 на адресу суду від представника відповідача – директора школи ОСОБА_4, надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 39-42), в якому вона зазначає, що факт ознайомлення позивача з істотними змінами умов праці за два місяці, тобто у червні 2018 року, як передбачено ст.32 КЗпП України, підтверджено наказом № 28-к від 31.05.2018 «Про попередження про можливе наступне вивільнення педагогічних працівників», з яким ознайомлено під підпис 55 педагогічних працівників, а ткож актом інспекційного відвідування Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 03.10.2018. Також, з наказом № 44 від 31.05.2018 «Про попередню комплектацію школи на 2018-2019 н.р.» на засіданні педагогічної ради директором Калуської СЗШ І-ІІІ ст.№2 ОСОБА_4 було ознайомлено про попереднє педагогічне навантаження на 2018-2019 навчальний рік, а стосовно працівників, які відмовились ознайомлюватись з наказом (в тому числі і ОСОБА_1Я.) складено акти про відмову від підпису про ознайомлення з наказом.
Крім того, інспекцією Держпраці встановлено, що на виконання рішення колегії департаменту освіти, науки та молодіжної політики ОДА від 07.02.2017 №2 «Про реформування системи освітніх інтернат них закладів області в умовах Національної стратегії де інституалізації та створення інклюзивно-ресурсних центів», згідно планової мережі Калуської спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату І-ІІІ №2 Івано-Франківської обласної ради, погодженої департаментом освіти, науки та молодіжної політики ОДА від 21.05.2018, згідно протоколу №5 засідання педагогічної ради від 24.05.2018 випущено зі школи 7 дітей дошкільної групи у зв’язку із закінченням терміну навчання та виховання 4 дітей і неукомплектованістю дошкільної групи на 2018-2019 н.р. та випущено зі школи 7 учнів підготовчого класу. У зв’язку із чим у 2018 -2109 н.р. першого і підготовчого класу не має.
Таким чином, виключно з об’єктивних причин, які не залежать від дій чи бездіяльності керівника навчального закладу, у 2018-2019 н.р. зменшилась кількість класів у Калуській спеціальній загальноосвітній школі – інтернаті І-ІІІ №2 Івано-Франківської обласної ради з 15 до 12, що і зумовило зменшення педагогічного навантаження.
Відповідач також зазначає, що пункт 4 припису Управління Держпраці від 03.10.2018 не містись жодного речення про незаконне зменшення ОСОБА_1 педагогічного навантаження. У приписі вказано, що «п.6.3.1 Галузевої угоди передбачено при встановленні вчителям, викладачам навчального навантаження на новий навчальний рік зберігати, як правило, його обсяг. Однак, всупереч вказаним пунктам вчителю початкових класів ОСОБА_1 надано на 2018-2019 навчальний рік 10 год на тиждень педагогічного навантаження, що на 8,5 год менше, ніж в попередньому році».
Тобто приписом встановлено сам факт змін істотних умов праці для позивача, але не його незаконність. Жоден пункт припису не містись вимоги про зобов’язання школи – інтернату нарахувати та виплатити різницю в оплаті праці ОСОБА_1 чи відновити попередні умови праці.
Відповідач також зазначає, що не відповідає дійсності твердження позивача про те, що директор школи відмовилась від виконання припису 18.10.2018 без пояснення причин щодо такого невиконання.
Так, директором школи ОСОБА_4 12.10.2018 за №190/05-03/01 було направлено інформацію про виконання припису начальнику Управління праці в Івано-Франківській області Державної служби України з питань праці та письмове пояснення щодо виявлених порушень.
Таким чином, на думку відповідача, при подачі позовної заяви до суду позивач посилається на неперевірені дані, що є неприпустимим.
Директор школи ОСОБА_4 вважає, що позивачу було достеменно відомо ще з 31.05.2018 про можливе вивільнення працівників та про зміну істотних умов праці, однак вона відмовилась від підписів про ознайомлення з відповідними наказами, але продовжила працювати, що було розцінено, як згода із новими умовами праці.
Також відповідач вказує на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 надає розрахунок різниці в оплаті праці при 18-ти годинному та 10-ти годинному тижневому навантаженні, однак довідки про заробітну плату на підставі якої, ймовірно, він проведений, не надає. Більше того, Управлінням держпраці такий розрахунок не проводився, що ставить під сумнів такого розрахунку, проведеного самостійно позивачем.
На підставі наведеного директор Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради вважає даний позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, а тому просить суд відмовити в його задоволенні.
19.02.2019 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення судових витрат (а.с. 114). Позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день розмір понесених нею витрат збільшився, так як адвокатом ОСОБА_5 було підготовлено адвокатський запит, заяви про витребування доказів, відповідь на відзив. Таким чином, розмір понесених ОСОБА_1 судових витрат складає вже 8500 грн., а тому остання просить стягнути вказану суму із відповідача.
Ознайомившись із відзивом відповідача, ОСОБА_1 подала суду письмову відповідь на відзив (а.с. 117-122), в якому зазначає, що підстав для прийняття директором школи ОСОБА_4 наказу №28-К від 31.05.2018 «Про попередження про можливе наступне вивільнення педагогічних працівників», не було. Даний наказ був прийнятий виключно з особистих мотивів директора школи, без жодного на те погодження з боку профспілкової організації та педагогічної ради. Окрім того, вказаний наказ не містить жодних економічних обґрунтувань щодо можливого звільнення саме 65 педагогічних працівників. З огляду на незаконність зазначеного вище наказу, ОСОБА_1 відмовилась від його підписання, що свідчить, на її думку, про те, що адміністрація школи не отримала від неї згоду на подальше звільнення.
Позивач також не погоджується із наказом №44 від 31.05.2018 «Про попередню комплектацію школи на 2018-2019 роки», так як під час його прийняття була порушена процедура встановлення попереднього тижневого педнавантаження, а директором школи не була отримана згода вчителів на його встановлення менше тарифної ставки.
Водночас ОСОБА_1 вказує, що її відмова від підписання зазначених вище наказів адміністрації школи не свідчить про її належне ознайомлення з ними, а навпаки – була протестом проти дій директора школи щодо незаконного скорочення кількості учнів та класів у школі та зменшення педнавантаження щодо вчителів.
Крім того, позивач зазначає, що колективом школи було виявлено факт фальсифікації протоколу перевідної педради №5 від 24.05.2018 та ухвалення рішення без їхньої участі. Даний факт був зафіксований педагогами школи у клопотанні членів педагогічної ради від 28.08.2018 з прикладанням списку педагогів школи, які висловились проти використання їх голосу на голосуванні про випуск учнів підготовчого класу та дошкільної групи.
Також, ОСОБА_1 звертає увагу суду, на те, що факт складання припису від 03.10.2018 №ІФ 1734/343/АВ/П свідчить не про констатацію зміни її істотних умов праці, як стверджує відповідач, а про порушення трудового законодавства при встановленні педагогічного навантаження тривалістю 10 годин на тиждень.
Щодо твердження відповідача про погодження ОСОБА_1 з новими умовами праці, остання пояснює, що була одним із ініціаторів колективного звернення, адресованого Міністерству освіти та науки, Івано-Франківській обласній раді, Івано-Франківській ОДА, департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА, стосовно недопущення скорочення дошкільної групи та початкової ланки навчального закладу, а ткож скорочення педагогічних працівників школи; була в числі тих осіб, хто звертався до дирекції школи 28.08.2018 із клопотанням про проведення позачергової педагогічної ради щодо відновлення функціонування дошкільної групи, підготовчого класу та перевід учнів підготовчого класу у перший клас даної школи; зверталась із колективним зверненням до Управління Держпраці. Із наведеного вбачається, що позивач намагалась врегулювати спір у позасудовому порядку, а не про те, що вона погодилась із новими умовами праці.
Стосовно сумнівності проведеного позивачем розрахунку різниці в оплаті праці при 18-годинному та 10-годинному тижневому навантаженні, остання зазначає, що він проведений у відповідності до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти №102 від 15.04.1993; Постанов КМУ №78 від 31.01.2001, №373 від 23.03.2011, №22 від 11.01.2018; наказу Міністерства освіти і науки України №557 від 26.09.2005, із зазначенням кожної окремої складової заробітної плати. Водночас, посилаючись на ст. 110 КЗпП та ч. 1 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ОСОБА_1 зауважує обов’язок роботодавця проводити відповідні розрахунки заробітної плати та повідомляти про це працівника.
На підставі наведеного, позивач вважає, що нею наведено достатню кількість аргументів, що свідчать про протиправність оскаржуваного наказу та про незаконність дій відповідача при встановленні їй педагогічного навантаження тривалістю 10 годин на тиждень.
Ознайомившись із відповіддю на відзив позивача, відповідач 11.03.2019 подав суду заперечення на відповідь на відзив (а.с. 169), в якому зазначає, що наказ 28-к від 31.05.2018 «Про попередженння про можливе наступне вивільнення педагогічних працівників» не є предметом даного спору, не оскаржується позивачем і наданий відповідачем до суду, виключно з підстав обгрунтуванння об’єктивності зменшення педагогічного навантаження певним працівникам в тому числі у позивачу. Тобто, малось на увазі те, що з метою збереження всіх посад педагогів і було здійснено перерозподіл педагогічного навантаження, щоб уникнути скорочення штату.
Так само і не оскаржується наказ №44 від 31.05.2018 «Про попередню комплектацію школи на 2018-2019 роки», на який ОСОБА_1 просить суд звернути увагу.
Твердження ОСОБА_1 про те, що її відмови від підписанння наказів, які змінюють істотні умови праці була протестом проти дій директора школи щодо незаконного скорочення кількості учнів та класів у школі та зменшенння педнавантаження щодо вчителів, на думку відповідача, ще раз підкреслює той факт, що вона належним чином була ознайомлена зі змінами умов праці у визначений законодавстом 2-х місячний строк.
Крім того, відповідач зазначає, що у відповіді на відзив містяться суб’єктивні твердження позивача про фальсифікацію протоколу перевідної педради № 5 від 24.05.2018, що не може виявлятись педагогами школи, для цього є відповідні правовохоронні органи, які реєструються кримінальні провадженння, проводять досудове розслідуванння та передають обвинувальні акти для розгляду до суду. Лише при нявності обвинувального вироку суду особа вважається винуватою. Тому, такі висловлювання ОСОБА_1 на увагу суду не заслуговують.
Посилання у відповіді на відзив на незаконність, на думку, ОСОБА_1 протоколів педагогічних рад, та інших наказів, які не є предметом даного спору, позбавлені логічного змісту та на увагу суду не заслуговують.
Аргументація позивача щодо припису та його дослівного аналізу ОСОБА_1 на її думку свідчать «явно не про встановленння факту змін істотних умов праці, а саме про порушення трудового законодавства при зменшеннні її педнавантаження», тобто про його незаконність, є особистою думкою останньої, оскільки припис не містить слова «незаконно».
Не заслуговує на увагу твердженння про те, що: «графа 4 припису якраз і стосується строку усунення порушенння (без конкретизації способу усунення, адже сам по собі припис є констатацією факту виявлених порушень) та прямою вказівкою до відновленння порушенння трудових прав особи» - так, як пряма вказівка і є пряма вказівка, яка у приписі відсутня, а припис не містить вимоги про зобов’язанння Калуську спеціальну ЗОШ –інтернат відновити порушені права позивача чи вчинити якісь інші дії.
Директор школи ОСОБА_4 звертає увагу суду на те, що у даному випадку якраз і неможливе збереженння попередніх умов праці позивача так, як педагогічне навантаженння затверджене на 2018-2019 навчальний рік, і посеред навчального року є не можливим, тому й позов до задоволенння не підлягає.
Відповідач вказує, що у відповіді на відзив ОСОБА_1 сама ж собі заперечує, що не була вчасно повідомлена про зміни істотних умов праці, адже стверджує, що в період з липня –грудня 2018 року чинить активні дії стосовно недопущення скорочення дошкільної групи та початкової ланки навчального, закладу, а також скорочення педагогічних працівників школи. Тобто, їй ще з липня (згідно її ж пояснень) 2018 року було достеменно відомо про зміну істотних умов праці, а колективне звернення працівників школи ще раз підкреслює, що дійсно були об’єктивні підстави для зменшення педагогічного навантаження. Однак позов до суду подано 29.12.2018, що свідчить про пропуск, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП, строку звернення до суду, так як з оспорюваним наказом Калуської спеціальної ЗОШ-інтернат №2 ОСОБА_1 була ознайомлена 01.06.2018 на засіданні педагогічної ради, проте вона відмовилась від підпису, про що складено відповідні акти, копії яких додано мною до матеріалів справи. Даний факт чітко зафіксовано в акті інспекційного відідвідуванння Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Директор школи ОСОБА_4 також вказує на те, що ОСОБА_1 з 01.09.2018 не працювала з навантаженням 18, 5 годин, тому позовна вимога про зобов’язання Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст.№2 Івано-Франківської обласної ради нарахувати та виплатити їй різницю в оплаті праці, починаючи з 01.09.2018 є безпідставною та задоволенню не підлягає. Підстави для стягнення втраченого заробітку за цей період відсутні, оскільки заробітна плата – це винагорода за виконану роботу. Якщо працівник не виконав певний обсяг роботи, відсутні підстави для оплати невиконаної роботи. Тому й розрахунок наданий позивачем судом не може бути взятий до уваги з підстав викладених вище.
Таким чином, відповідач вважає, що даний позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_1 не додала до суду належних та допустимих доказів щодо порушення її трудових прав.
18.03.2019 від позивача надійшла заява про збільшення судових витрат (а.с. 177), в якій остання зазначає, що станом на сьогоднішній день розмір понесених нею витрат збільшився, а тому ОСОБА_1 просить стягнути із відповідача судовий збір у розмірі 768,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 900 грн.
Також, 18.03.2019 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення (а.с. 180-183). Позивач вказує, що факт складання припису від 03.10.2018 р. № ІФ 1734/343/АВ/П свідчить не просто про констатацію факту зміни її істотних умов праці, а саме про порушення трудового законодавства при встановленні педагогічного навантаження тривалістю 10 годин на тиждень.
ОСОБА_1 надала суду таблицю, згідно якої спростовує твердження відповідача про те, що педагогічне навантаження педагогів посеред навчального року неможливо змінити. Наведені дані (взяті із тарифікаційних списків, наданих Відповідачем) свідчать про те, що протягом року у школі була достатня кількість годин педнавантаження для того, щоб позивачу було збережено повну ставку (18 годин) і об’єктивної необхідності для зменшення педнавантаження до 10 годин на тиждень не було.
Окрім цього, дані таблиці свідчать про те, що всупереч п. 4.2.7 Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016 -2020 роки, яка зареєстрована Міністерством соціальної політики 15.12.2016 року, директором школи було передано без згоди ОСОБА_1 уроки з окремих предметів (зокрема з фізичної культури), а передача уроків з основних предметів у початкових класах (математика, природознавство) взагалі не передбачена.
Тому, жодних об’єктивних причин для передавання уроків з педнавантаження позивача (а це 4 години математики, 2 години природознавства, 2 години фізкультури) іншим вчителям не було, тим більше без її згоди.
Окрім цього, пунктом 6.3.1 Галузевої Угоди передбачено збереження вчителям того самого навантаження та його обсягу на новий навчальний рік, а також необхідно дотримуватися принципу наступності роботи, викладання предметів у класах, групах.
Як вбачається з вище викладеного, керівником школи, грубо порушено принцип наступності у роботі та незаконно зменшено моє навантаження.
Стосовно посилань відповідача на правову позицію, викладену у постанові ОСОБА_6 палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №559/321/16-ц, то ОСОБА_1 просить суд звернути увагу на принципово важливі моменти даної справи:
1)дана справа була передана на розгляд ОСОБА_6 Верховного Суду з підстав вирішення питання щодо порушення правил предметної юрисдикції згідно з вимогами статті 403 ЦПК України.
2)у даній справі мало місце пропущення строку звернення до суду, при чому заява про поновлення строку позивачем подана не була, а тому судом у даній справі не вирішувалось питання щодо поважності чи неповажності причин такого пропуску.
А з огляду на те, що позивачкою було пропущено строк звернення до суду, який вона не просила поновити, ОСОБА_6 частково задовольнила касаційну скаргу відповідача.
3)в свою чергу, ОСОБА_6 підтримала позицію попередніх судів (які задовольнили позов особи) в частині того, що мало місце порушення трудових прав у частині неналежного повідомлення позивачу про зміну істотних умов праці, що спричинило зменшення розміру заробітної плати особи, а відтак ВП ВС залишила без змін рішення судів в частині стягнення втраченого заробітку за 2 місяці з розрахунку 18-годинного педнавантаження (з 11.09.2015 – з моменту, коли особа дізналась про порушення своїх прав до 11.11.2015).
А відтак, позивач вважає посилання відповідача на позицію ВП ВС таким, що «вирване» з контексту тексту постанови та таким, що не відповідає дійсності.
Крім того, зазначає, що у її випадку підлягає до стягнення заробітна плата не тільки за 2 місяці, як у справі №559/321/16-ц, а за весь період, адже нею доведено поважність причин пропуску звернення до суду за відновленням порушених трудових прав.
З огляду на надані відповідачем документи не вбачається змін в організації виробництва і праці в установі, а наказом №44 від 31.05.2018 «Про попередню комплектацію школи на 2018-2019 навчальний рік» не було внесено відповідних змін у штатний розпис школи та належним чином не було визначено конкретних працівників, які в зв’язку з таким змінами підлягали скороченню.
Вказане свідчить про те, що зміна істотних умов праці позивача відбулась не в зв’язку зі зміною в організації виробництва і праці в установі, а відтак є всі підстави для визнання її неправомірною.
02.04.2019 від представника відповідача – адвоката ОСОБА_7 надійшли додаткові пояснення (а.с. 203-204), в яких зазначає, що ОСОБА_1 є вчителем початкових класів і зменшення педагогічного навантаження відбулось саме на цій ланці, тому вважає, що посилання на педагогічне навантаження інших працівників, не слід брати до уваги, оскільки вказані позивачем педагогічні працівники викладають інші предмети, які не може викладати остання (наприклад, фізика, математика, тощо).
Також, ОСОБА_7 зауважує, що ОСОБА_1 з часу повідомлення їй про зміну істотних умов праці, не зверталась до адміністрації школи про надання їй годин на інших посадах, хоча повідомлялась про це адміністрацією навчального закладу на педагогічних радах.
02.04.2019 на адресу суду від представника позивача – ОСОБА_8 надійшла заява про доручення до матеріалів справи інформаційних матеріалів – постанови ВС від 21.03.2019 у справі №335/4958/15-ц (а.с. 205).
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Згідно ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Перевіряючи обґрунтованість доводів позивача та наявність обґрунтованих підстав для поновлення пропущеного нею строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), в п.51 рішення у справі «Стаббінс та інші проти Сполученого Королівства» № 22083/93, 22095/93 від 22.10.1996 року, п.570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20.09.2011 року наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Як визначено в п.39 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» № 32053/13 від 29.10.2015 року «…принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною», у зв’язку з чим «… у кожному окремому випадку суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків…» (п.41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьова проти України» № 3236/03 від 03.04.2008).
Відповідно до ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску нею строку, суд виходить з дійсності вказаних нею обставин досудового врегулювання спору, тому з метою забезпечення ОСОБА_1 права на доступ до суду, встановлення істини по справі та вирішення виниклого між сторонами спору суд приходить до переконання про можливість визнання поважними наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду із його поновленням та подальшим вирішенням виниклого між сторонами спору по суті в обсязі наявних доказів, у зв’язку з чим в застосуванні позовної давності за заявою відповідача слід відмовити.
Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України).
За правилом ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції ", виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін та враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07.09.1976 та станом на сьогоднішній день працює на посаді вчителя початкових класів у Калуській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат І-ІІІ ст. №2, що підтверджується записами у трудовій книжці серії БТІ №3211726 (а.с. 8-11), та, водночас, не заперечується сторонами по справі.
Також, сторонами визнано, що у 2017-2018 навчальному році, тижневе педагогічне навантаження позивача становило 18,5 годин.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Частиною третьою ст.32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з вимогами ст. 103 КЗпП України, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
За статтею 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Відповідно до вимог ст. 51 КЗпП України, законодавством встановлена скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
Згідно із ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту», трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, законом України «Про освіту» , цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 20 Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджених наказом МОН N455 від 10 грудня 1993 року передбачено, що власник або уповноважений ним орган (керівник) закладу освіти зобов'язаний доводити до відома педагогічних працівників у кінці навчального року (до надання відпустки) педагогічне навантаження в наступному навчальному році.
Зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя, і як внаслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.
Згідно наказу Калуської спеціальної ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради №28-к від 31.05.2018 «Про попередження про можливе наступне звільнення педагогічних працівників», відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з істотними змінами в організації освітнього процесу школи, відсутністю набору учнів у дошкільну групу, підготовчий та перший класи та зменшенням кількості класів і чисельності учнів, директором школи ОСОБА_4 персонально попереджено педагогічних працівників школи про можливе наступне звільнення з 31.08.2018 (а.с. 43). Із даним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена на засіданні педагогічної ради 01.06.2018, однак відмовилась його підписати (а.с. 46).
Наказом Калуської спеціальної ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради №44 від 31.05.2018 «Про попередню комплектацію школи на 2018-2019 навчальний рік», укомплектовано у 2018-2019 навчальному році 11 класів; відповідно до навчального плану школи розподілено педагогічне навантаження серед педагогічних працівників (а.с. 50). Із вказаним наказом ОСОБА_1 також була ознайомлена на засіданні педагогічної ради 01.06.2018 та відмовилась його підписати (а.с.57).
Про те, що до працівників школи-інтернат було доведено вищезазначені накази свідчить також протокол засідання педагогічної ради №6 від 01.06.2018 (а.с. 71-74), а те, що ОСОБА_1 була присутня на даному засіданні підтверджує її підпис у списку присутніх (а.с. 75).
На підставі наведеного, суд вважає, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про зміну істотних умов праці.
Крім того, оскільки позивач не оскаржує вищенаведені накази, суд не досліджує законність та обґрунтованість їх прийняття, оскільки це суперечить вимогам ч. 4 ст. 77 ЦПК України, а саме – суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 статті 25 закону України «Про загальну середню освіту» передбачено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності - час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу.
Педагогічне навантаження вчителя включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку. Розподіл педагогічного навантаження у закладі загальної середньої освіти затверджується його керівником.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цієї статті, встановлюється тільки за його згодою.
Згідно із наказом Калуської спеціальної ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради №57 від 03.09.2018 «Про розподіл педагогічного навантаження на 2018-2019 навчальний рік», на підставі комплектування штату педагогічних працівників, наказів про призначення нових учителів, вихователів, класних керівників, відповідно до робочого навчального плану на 2018-2019 навчальний рік, розподілено педагогічне навантаження з навчальних предметів між вчителями та навантаження по класах між вихователями школи на 2018-2019 навчальний рік» (а.с. 60). Відповідно до педагогічного навантаження, ОСОБА_1 встановлено тижневе педагогічне навантаження – 10 годин (а.с. 96-103). Позивач на засіданні педагогічної ради 04.09.2018 була ознайомлена із зазначеним наказом та своїм тижневим навантаженням, проте відмовилась його підписати (а.с. 70, 79). Зазначене також підтверджується протоколом засідання (а.с. 76-77) та списком присутніх (а.с. 78).
Абзац 2 частини другої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» передбачає наявність письмової згоди працівника щодо перерозподілу педагогічного навантаження лише протягом навчального року, у разі зміни кількості годин з окремих предметів, що передбачається робочим навчальним планом. Водночас, при перерозподілі педагогічного навантаження до початку навчального року вказаний закон не вимагає наявності згоди працівника саме у письмовій формі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №750/33740/18.
За умовами ч. 4 ст. 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Однією з підстав припинення трудового договору згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є відмова працівника від переведення на роботу в іншу мiсцевiсть разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Твердження позивача про те, що вона не погодилась із зменшенням педнавантаження, так як оскаржувала спірний наказ до Міністерства освіти і науки України, спростовуються тим, що вона з 01.09.2018, тобто з початку нового навчального року приступила до виконання своїх посадових обовязків та проводила уроки згідно затвердженого розкладу уроків, тобто достеменно знала обсяг свого педагогічного навантаження. Крім того, ні ОСОБА_1, ні дирекція навчального закладу не ініціювали звільнення позивача, що приводить суд до висновку про те, що сторони погодилися на продовження роботи в нових умовах.
При цьому, суд бере до уваги також припис про усунення виявлених порушень №ІФ 1734/343/АВ/П від 03.10.2018, винесений Управлінням держпраці в Івано-Франківській області. Зокрема, у п. 4 якого вказано, що у 2017-2018 навчальному році вчитель початкових класів ОСОБА_1 мала педагогічне навантаження 18,5 год. на тиждень, а у 2018-2019 навчальному році – 10 год. на тиждень. В даному випадку суд погоджується із твердженням відповідача про те, що жоден пункт припису не містить вимоги про відновлення попередніх умов праці.
Відповідно до п. 19 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Згідно з п.п. 27, 28 зазначеного Порядку, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Водночас, позивачем не надано суду доказів невиконання згаданого припису та притягнення директора Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради ОСОБА_4 до відповідальності.
При цьому, суд не враховує посилання позивача на п. 4.2.7. Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, згідно якого з метою створення педагогічним, науково-педагогічним працівникам відповідних умов праці, які б максимально сприяли забезпеченню продуктивної зайнятості та зарахуванню періодів трудової діяльності до страхового стажу для призначення відповідного виду пенсії: передавати уроки з окремих предметів у початкових класах, в т. ч. уроки іноземної мови, фізичної культури, образотворчого мистецтва, музики, інформатики лише спеціалістам за наявності об'єктивних причин та обов'язкової письмової згоди учителів початкових класів, забезпечуючи при цьому оплату праці відповідно до положень п. 74 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, оскільки така носить рекомендаційний характер і розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому навчальному закладі є дискрецією виключно керівника такого навчального закладу.
Однак, суд бере до уваги п. 6.3.1 вказаної Галузевої угоди, згідно з яким необхідно дотримуватись принципу наступності в роботі. Так, як зазначено відповідачем, зменшення педагогічного навантаження відбулось саме щодо вчителів початкових класів, а предмети, які викладають інші працівники не може викладати позивач.
На підставі вищенаведеного, суд прийшов до обгрунтованого висновку, що в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнаня протиправним та скасуваня наказу Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради №57 від 03.09.2018 «Про розподіл педагогічного навантаження на 2018-2019 навчальний рік» в частині встановлення ОСОБА_1, 10-годинного тижневого педагогічного навантаження, та зобов’язання Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради відновити попередні умови її праці з встановленням 18-годинного тижневого навантаження, слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про зобов’язаня Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради нарахувати та виплатити позивачу різницю в оплаті праці, починаючи з 01.09.2018, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Положення статті 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати різниці в заробітку в разі зміни істотних умов праці, зокрема при зменшенні педагогічного навантаження та виплаті заробітної плати відповідно до відпрацьованого робочого часу.
Крім того, заробітна плата - це винагорода за виконану роботу. Якщо працівник не виконав певний обсяг роботи, відсутні підстави для оплати невиконаної роботи.
Розглядаючи справу судом встановлено, що відбулась зміна істотних умов праці позивача під час продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою, протягом періоду роботи у змінених умовах праці позивач не припинила трудових відносин з відповідачем згідно із частиною четвертою статті 32 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, тому позовні вимоги позивача в частині нарахування та виплати різниці в оплаті праці є безпідставними.
Враховуючи, що суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, в зв'язку з цим відповідно до вимог ст.141 ЦПК України не підлягають стягненню на користь позивача й понесені судові витрати.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 43, 55 Конституції України; ст.ст. 32, 36, 50-51, 103, 232-233, 235 КЗпП, ст. ст. 256-257, 261 ЦК України, ст.ст. 12-13, 15-16, 76-82, 89, 126, 141, 263- 265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду – задоволити.
Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду із позовною заявою до Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради про визнання незаконними дій щодо зменшення педнавантаження, поновлення попередніх умов праці, виплату різниці в оплаті праці.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Калуської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ст. №2 Івано-Франківської обласної ради про визнання незаконними дій щодо зменшення педнавантаження, поновлення попередніх умов праці, виплату різниці в оплаті праці – відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстаенції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Головуючий :
