______
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 липня 2019 року
м. Чернівці
справа № 724/1127/17
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
секретар Ковальчук Н.О.
позивач ОСОБА_1
відповідачі Грозинецька сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3
апеляційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2017 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Єфтеньєв О.Г.
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Позивач просила:
- визнати незаконним та скасувати рішення Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» від 19 березня 2015 року №279/27-2015 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3
- скасувати в Державному земельному кадастрі записи про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .
Позивач посилалася на те, що рішенням Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 19 березня 2015 року №279/27-2015 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було порушено її права як власника земельної ділянки, право власності на яку було набуто нею раніше, ніж відповідачами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2017 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» від 19 березня 2015 року №279/27-2015 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Скасовано в Державному земельному кадастрі записи про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .
Суд виходив з того, що при погодженні актів приймання-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідачі не вказали проектній організації, яка виготовляла технічну документацію, про наявність власників або користувачів суміжних ділянок та оформили вказані акти приймання - передачі межових знаків на зберігання без згоди ОСОБА_1 .
Суд дійшов висновку, що рішення Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» від 19 березня 2015 року №279/27-2015 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає вимогам закону та порушує право власності позивача на належну їй земельну ділянку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. повному обсязі.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу
Апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказують на те, що ОСОБА_1 не надала суду доказів про те, що вона є власником або користувачем земельної ділянки площею 0,2 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в урочищі «Березова» в селі Грозинці.
Вважають також, що встановлений судом факт сплати земельного податку позивачем не є доведеним.
Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи
ОСОБА_1 подала заперечення на апеляційну скаргу.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Посилається на те, що аргументи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
ОСОБА_1 , зазначає, що факт надання їй земельної ділянки підтверджується рішенням Грозинецької сільської ради від 26 липня 2011 року, а отже за законом позивач має право на приватизацію земельної ділянки, правомірно наданої їй у користування.
Вказує, що відповідачі не повідомляли її про проведення робіт із встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовим знаками.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Рішенням V сесії VІ скликання Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки» від 26 липня 2011 року № 52/05-2011 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в урочищі «Березова» села Грозинці із земель запасу сільської ради (а.с.7 т.1).
Згідно рішення VІ сесії VІ скликання Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» від 15 листопада 2011 року №63/06-2011, ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2091 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в урочищі « Березова » села Грозинці . Земельну ділянку площею 0,2091 га та надано у власність позивачці для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Березова» села Грозинці (а.с.8 т.1).
Рішенням ХХІІІ сесії VІ скликання Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про надання дозволу на розробку та виготовлення проекту землеустрою на земельні ділянки» від 4 листопада 2014 року № 241/23-2014 надано дозвіл на розробку та виготовлення проекту землеустрою щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,35 га та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в АДРЕСА_1 (а.с.9 т.1).
Рішенням ХХVІІ сесії VІ скликання Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» від 19 березня 2015 року № 279/27-2015 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність: ОСОБА_2 площею 0,3500 га в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_1 та ОСОБА_3 площею 0,35 га в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2 (а.с.10 т.1).
Актом від 19 жовтня 2016 року, затвердженим головою Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, встановлено, що при розробці проекту землеустрою була допущена помилка, яка привела до накладення земельної ділянки виділеної ОСОБА_2 на земельну ділянку раніше виділену ОСОБА_1 (а.с.11 т.1).
Висновком судової інженерно-технічної експертизи від 24 травня 2019 року №531 встановлено накладення земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 відповідно до матеріалів технічної документації. Розмір накладення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 становить 0,2034 га, а земельної ділянки ОСОБА_2 - 0,0037 га.
Згідно рішення № РВ -7300094312015 про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 28 грудня 2015 року, ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв`язку із знаходженням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (а.с.16 т.1).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 3 квітня 2015 року № 35918359 вбачається, що 1 квітня 2015 року Реєстраційна служба Хотинського районного управління юстиції Чернівецької області прийняла рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_1 , та 3 квітня 2015 року видала останньому свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку за № НОМЕР_3 .
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 35859287 від 2 квітня 2015 року вбачається, що 31 березня 2015 року Реєстраційна служба Хотинського районного управління юстиції Чернівецької області прийняла рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,3500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2 , та 2 квітня 2015 року видала останньому свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку за № НОМЕР_4 .
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Статтею 116 ЗК України передбачено підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.
Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Статтею 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки.
Згідно з частиною 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно частини 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував наступного.
Відповідно до правил статей 2, 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Таку правову позицію Верховний Суд виклав в постанові 22 травня 2019 року у цивільній справі №310/7353/13-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Також відповідно до частин 1, 2, 6 статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року, № 3613-VI земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Апеляційний суд вважає, що оскарження рішення Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» від 19 березня 2015 року №279/27-2015 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та вимога про скасування записів в Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельних ділянок без оскарження свідоцтв про право власності на спірні земельні ділянки, оформлені на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та реєстрації таких прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за вказаними особами є неефективним способом захисту прав позивачки, оскільки не забезпечить поновлення такого права у разі задоволення позову.
Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачі порушили право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, надану їй за рішенням Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 15 листопада 2011 року №63/06-2011.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до положень частин дев`ятої та десятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статі 125 та 126 ЗК України).
Передача земельних ділянок у власність відбувається шляхом прийняття уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (статті 118 ЗК України):
Особа, зацікавлена в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу, який має повноваження на передання у власність таких земельних ділянок.
Цей орган у межах його повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою.
Вказана Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу висновок щодо погодження проекту землеустрою або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику.
Уповноважений орган у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у власність.
Отже, набуття права власності на земельну ділянку відбувається поетапно: від отримання на розробку проекту землеустрою дозволу, який оформлюється відповідним рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, - до затвердження такого проекту цим органом і передання ним земельної ділянки у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).
Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оскаржуватися на предмет його законності, а вимоги про визнання такого рішення незаконним - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на земельну ділянку), що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17).
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. За змістом статті 126 цього кодексу у випадку безоплатної передачі органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування у власність земельної ділянки право власності на неї посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності проводиться на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, у випадках, встановлених законом. А згідно з пунктом 8 частини першої статті 27 того ж Закону у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, державна реєстрація права власності проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, виданих до 1 січня 2013 року.
Пункт 9 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначав, що державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки до 1 січня 2013 року.
З 1 січня 2013 року до 1 січня 2016 року фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування видавалося свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що і було підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку (пункт 8-1 частини першої статті 18, пункт 2 частини першої статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у редакції, чинній у вказаний період часу).
З 1 січня 2016 року для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відповідне право на яку набувається шляхом її передання із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у власність (пункт 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, чинній до 9 грудня 2017 року, та пункт 81-2 цього ж Порядку у редакції, чинній з 9 грудня 2017 року).
Рішення про передання земельної ділянки у власність є актом, необхідним для набуття у власність цього об`єкта у майбутньому - з моменту державної реєстрації відповідного цивільного права.
Таку правову позицію Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №17/1315/15-ц.
Передача земельних ділянок у власність відбувається шляхом прийняття уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (статті 118 ЗК України):
Особа, зацікавлена в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу, який має повноваження на передання у власність таких земельних ділянок.
Цей орган у межах його повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою.
Вказана Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу висновок щодо погодження проекту землеустрою або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику.
Уповноважений орган у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у власність.
Отже, набуття права власності на земельну ділянку відбувається поетапно: від отримання на розробку проекту землеустрою дозволу, який оформлюється відповідним рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, - до затвердження такого проекту цим органом і передання ним земельної ділянки у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).
Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оскаржуватися на предмет його законності, а вимоги про визнання такого рішення незаконним - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на земельну ділянку), що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17).
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. За змістом статті 126 цього кодексу у випадку безоплатної передачі органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування у власність земельної ділянки право власності на неї посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності проводиться на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, у випадках, встановлених законом. А згідно з пунктом 8 частини першої статті 27 того ж Закону у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, державна реєстрація права власності проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, виданих до 1 січня 2013 року.
Пункт 9 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначав, що державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки до 1 січня 2013 року.
З 1 січня 2013 року до 1 січня 2016 року фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування видавалося свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що і було підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку (пункт 8-1 частини першої статті 18, пункт 2 частини першої статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у редакції, чинній у вказаний період часу).
З 1 січня 2016 року для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відповідне право на яку набувається шляхом її передання із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у власність (пункт 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, чинній до 9 грудня 2017 року, та пункт 81-2 цього ж Порядку у редакції, чинній з 9 грудня 2017 року).
Рішення про передання земельної ділянки у власність є актом, необхідним для набуття у власність цього об`єкта у майбутньому - з моменту державної реєстрації відповідного цивільного права.
Таку правову позицію Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №17/1315/15-ц.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачка ОСОБА_1 відповідно до правил статтей 125, 126 ЗК України здійснила державну реєстрацію свого права власності або користування на земельну ділянку, яка була їй надана за рішенням Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 15 листопада 2011 року №63/06-2011.
ОСОБА_1 набула тільки приватний інтерес на отримання у власність земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 28 грудня 2015 року звернулася до відділу Держгеокадастру у Хотинському районі Чернівецької області з заявою про реєстрацію в Державному земельному кадастрі права власності на земельну ділянку, яка була надана їй за рішенням Грозинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 15 листопада 2011 року №63/06-2011.
28 грудня 2015 року позивачці було відмовлено в такій реєстрації згідно рішення відділу Держгеокадастру у Хотинському районі Чернівецької області № РВ -7300094312015 (а.с. 16 т. 1).
ОСОБА_1 , отримавши вищевказану відмову відділу Держгеокадастру у Хотинському районі Чернівецької області у реєстрації земельної ділянки, у встановленому законом порядку її не оскаржувала.
Отже, ОСОБА_1 тривалий час, починаючи з листопада 2011 року зволікала з реалізацією наданою їй можливості для набуття права власності на спірну земельну ділянку.
Відповідачі скориставшись своїм правом на отримання встановленим законом порядку земельних ділянок у власність своєчасно звернулися до відділу Держгеокадастру у Хотинському районі Чернівецької області із заявами про проведення державної реєстрації переданих їм у власність земельних ділянок.
За таких обставин, право позивачки на одержання нею у власність земельної ділянки порушене не було.
Такий висновок узгоджується з правовою позиціє, яку Верховний Суд виклав у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №569/15213/16-ц.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові з підстав, які зазначені вище.
Щодо судових витрат
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові.
З квитанції від 3 січня 2018 року №1092-5689-3658-9521 вбачається, що ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 960 гривень (а.с.176 т.1).
Згідно квитанції від 23 січня 2018 року №188 вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду апеляційної скарги додатково сплатив судовий збір в сумі 2889 гривень (а.с. 185 т.1).
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 1920 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 1920 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2017 року скасувати.
В позові ОСОБА_1 до Грозинецької сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1920 (одну тисячу дев`ятсот двадцять) гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1920 (одну тисячу дев`ятсот двадцять) гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Дата складання повної постанови 5 липня 2019 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді: М.І. Кулянда
Н.Ю. Половінкіна
