ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2019 р.
Справа № 440/1137/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калитки О. М.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, місце складання м. Полтава, повний текст складено 15.05.19 року по справі № 440/1137/19
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Полтавської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до прокуратури Полтавської області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Полтавської області щодо ненадання постанови про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016 року, копії заяви ОСОБА_2 , копії попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, копії протоколу допиту ОСОБА_2 як потерпілого, які знаходяться у кримінальному провадженні №12016170040003994;
- зобов`язати прокуратуру Полтавської області надати ОСОБА_1 належним чином завірені копії: постанови про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016 року, заяви ОСОБА_2 , попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, протоколу допиту ОСОБА_2 як потерпілого та інших матеріалів у яких вказується прізвище " ОСОБА_1 ", які знаходяться у кримінальному провадженні №12016170040003994.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 28.01.2019 він звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою про надання копії постанови про закриття кримінального провадження №12016170040003994, у якому позивач був допитаний як свідок, на яку 15.02.2019 отримав відповідь від слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Полтавської області Ральського А.А. про відмову у наданні постанови. 05.03.2019 позивач звернувся із заявою до Генерального прокурора України про направлення позивачу постанови про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016 року, копії заяви ОСОБА_2 , копії попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, протоколу допиту ОСОБА_2 як потерпілого, та інші матеріали провадження, які стали підставою для закриття кримінального провадження, та які стосуються ОСОБА_1 особисто. Вказана заява позивача скерована Генеральною прокуратурою України до прокуратури Полтавської області. Листом прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 надано відповідь на вказане звернення позивача, проте, відповідачем не було надано позивачу постанови про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016 року, копії заяви ОСОБА_2 , копії попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, копії протоколу допиту ОСОБА_2 як потерпілого, які знаходяться у кримінальному провадженні №12016170040003994, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року у справі № 440/1137/19 закрито провадження у справі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач не погодився із ухвалою суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, просив суд скасувати ухвалу першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 29.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про заяву, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 від 28.09.2016, правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч. 1 ст. 125 КК України, номер кримінального провадження №12016170040003994, наслідок розслідування кримінального правопорушення: закрито п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України 28.12.2018, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.05.2019 (а.с. 39).
28.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до прокурора Полтавської області із заявою (вх. №ел.-355 від 28.01.2019), у якій зазначив, що позивачу стало відомо, що по заяві ОСОБА_3 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що нібито ОСОБА_1 спричинив йому тілесні ушкодження. По даному факту ОСОБА_1 був допитаний слідчим слідчого відділу прокуратури Полтавської області старшим радником юстиції Ральським А.А. У даній заяві позивач просить надати постанову про прийняте рішення за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016170040003994 від 28.09.2016 (а.с. 32).
На вказане звернення ОСОБА_1 останньому було надано відповідь листом слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Полтавської області Ральського А. від 12.02.2019 №17/1-1210-17 (а.с. 10, 33), яким повідомлено, що за результатами досудового розслідування кримінального провадження №12016170040003994 від 29.09.2016, 28.12.2018 слідчим винесена постанова про закриття даного кримінального провадження на підставі ч. 1 п. 2 ст. 248 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Одночасно роз`яснено, що чинним КПК України встановлений вичерпний перелік осіб, яким після закінчення досудового розслідування направляється постанова про закриття кримінального провадження, а саме, заявнику та потерпілому. Зазначено, що у кримінальному провадженні №12016170040003994 від 29.09.2016 ОСОБА_1 не наділений зазначеними статусами заявника та потерпілого, тому підстави для направлення копії постанови про закриття кримінального провадження відсутні.
20.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до прокурора Полтавської області із заявою (вх. №825-19 від 20.02.2019), у якій просив надіслати постанову про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016 та інші матеріали провадження, які стосуються ОСОБА_1 особисто (а.с. 34).
Листом начальника слідчого відділу прокуратури Полтавської області від 11.03.2019 №17/1-1210-17 ОСОБА_1 повідомлено, що ним 28.01.2019 надсилалося звернення про направлення постанови за результатами досудового розслідування кримінального провадження №12016170040003994 від 29.09.2016. За результатами розгляду вищевказаного звернення 12.02.2018 слідчим в ОВС слідчого відділу прокуратури Полтавської області Ральського А.А. надано ґрунтовну відповідь. Одночасно позивачу роз`яснено, що ОСОБА_1 надано інформацію про результати розслідування кримінального провадження №12016170040003994 від 29.09.2016, у якому позивач допитувався у якості свідка. Щодо направлення постанови про закриття кримінального провадження та матеріалів кримінального провадження КПК України встановлено вичерпний перелік осіб (а.с. 14, 35).
Голова Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1. звернувся до Генерального прокурора України із заявою від 05.03.2019 (а.с. 12-13, 36-37), у якій просив зобов`язати прокурора Полтавської області направити на його адресу постанову про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016, копію заяви ОСОБА_2 , копію попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, протокол допиту ОСОБА_2 як потерпілого, та інші матеріали провадження, які стали підставою для закриття кримінального провадження та які стосуються особисто ОСОБА_1 .
Вказана заява надійшла до прокуратури Полтавської області 13.03.2019 (вх. №1850-19), що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на заяві (а.с. 36).
Листом заступника прокурора Полтавської області Галицького О. від 11.04.2019 №17/1-1210-17 ОСОБА_1 роз`яснено, що він є учасником кримінального провадження №12016170040003994 від 29.09.2016 у статусі свідка та має право та обов`язки, визначені статтею 66 КПК України. Відповідно до ст. 221 КПК України матеріали досудового розслідування для ознайомлення надаються за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи щодо якої здійснюється провадження. Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору згідно із ч. 6 ст. 284 КПК України. Отже, нормами КПК України встановлено вичерпний перелік осіб, яким надаються для ознайомлення матеріали досудового розслідування та постанова про закриття кримінального провадження. Зазначено, за результатами розгляду аналогічних звернень ОСОБА_1 12.02.2019 та 11.03.2019 надано ґрунтовні відповіді та проінформовано про результати кримінального провадження №12016170040003994 від 29.09.2016.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та має розглядатися в порядку кримінального судочинства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Матеріалами справи підтверджено, що у своїх заявах ОСОБА_1 , який є учасником кримінального провадження №12016170040003994, просив надіслати на його адресу постанову про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016, копію заяви ОСОБА_2 , копію попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, протокол допиту ОСОБА_2 як потерпілого, та інші матеріали провадження, які стали підставою для закриття кримінального провадження та які стосуються особисто ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що як учасник кримінального провадження №12016170040003994 він має право на отримання постанови про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016, копії заяви ОСОБА_2 , копії попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, копії протоколу допиту ОСОБА_2 як потерпілого, які знаходяться у кримінальному провадженні №12016170040003994.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно п. 25 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.
Відповідно до ч.1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Згідно п. 10 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Таким чином, прокурори під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18.
Права та обов`язки свідка визначені статтею 66 Кримінального процесуального кодексу України.
Порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення визначено статтею 221 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 4 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Частиною 6 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України врегульовано питання щодо надіслання постанови слідчого про закриття кримінального провадження, а саме: копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору.
Так, предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 , який є учасником кримінального провадження №12016170040003994, постанови про закриття кримінального провадження №12016170040003994 від 28.09.2016, копії заяви ОСОБА_2 , копії попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей, копії протоколу допиту ОСОБА_2 як потерпілого, які знаходяться у кримінальному провадженні №12016170040003994, тобто бездіяльності, вчиненої у кримінальному провадженні №12016170040003994 від 29.09.2016.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні правовідносини, які виникли між позивачем та органами прокуратури та її посадовими особами, не є адміністративним спором, оскільки прокуратура у даному випадку не приймала щодо позивача обов`язкових для виконання рішень, не здійснювала публічно-владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а повноваження щодо надання на ознайомлення матеріалів кримінального провадження та порядок надіслання копії постанови про закриття кримінального провадження регламентовані Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відтак, перевірка правомірності бездіяльності, яку оскаржує позивач, який є учасником кримінального провадження №12016170040003994, щодо ненадання йому матеріалів кримінального провадження та копії постанови про закриття кримінального провадження, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі №440/1137/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року у справі № 440/1137/19 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 по справі № 440/1137/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя
(підпис)
О.М. Калитка
Судді
(підпис) (підпис)
С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова
