У Х В А Л А
06 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 320/5724/17
Провадження № 14-385цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області) про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим та визнання права користування земельною ділянкою,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., та
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати поновленим договір оренди від 21 січня 2005 року земельної ділянки, площею 10,9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (далі - Новгородківська сільрада), яка знаходиться за межами населеного пункту для організації та ведення фермерського господарства, укладений між ним та Мелітопольською районною державною адміністрацією Запорізької області (далі - Мелітопольська РДА), на той самий строк та на тих же умовах, визнати за ним право користування вказаною земельною ділянкою.
Позовну заяву мотивовано тим, що розпорядженням голови Мелітопольської РДА від 24 грудня 2004 року № 1213 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, площею 10,9996 га ріллі для організації та ведення фермерського господарства.
21 січня 2005 року на виконання цього розпорядження укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано у Державному підприємстві «Мелітопольський районний центр державного земельного кадастру» (далі - ДП «Мелітопольський РЦДЗК»), про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02 лютого 2005 року № 04.
Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року договір укладається на 10 років і набуває чинності з моменту його державної реєстрації. Таким чином, строк дії вказаного договору встановлено до 02 лютого 2015 року. Земельна ділянка була передана йому за актом приймання-передачі.
Позивач зазначав, що весь період оренди земельної ділянки він своєчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату, використовував земельну ділянку тільки за її цільовим призначенням.
02 лютого 2015 року закінчився строк дії договору оренди земельної ділянки, проте він продовжує користуватися цією земельною ділянкою за її цільовим призначенням, вчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату на умовах, визначених договором, виконує інші обов`язки покладені на нього договором. Протягом одного місяця після закінчення строку дії договору лист-повідомлення від орендодавця про заперечення у поновленні дії договору він не отримував.
Вважав, що за таких обставин вказаний договір оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.
У зв`язку з викладеним просив позов задовольнити.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки площею 10,9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, для організації та ведення фермерського господарства, укладений 21 січня 2005 року між Мелітопольською РДА та ОСОБА_1 , на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Визнано за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою площею 10,9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, для організації та ведення фермерського господарства на підставі поновленого договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року (зареєстрованого 02 лютого 2005 року за № 04 у ДП «Мелітопольський районний центр державного земельного кадастру»), укладеного між Мелітопольською РДА Запорізької області та ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належно виконував обов`язки за умовами вказаного договору, продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою після закінчення строку договору, листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди протягом одного місяця не отримував, тому виконані усі вимоги частини шостої статті 33 України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV«Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Враховуючи належне виконання орендарем умов договору оренди, ненадання орендодавцем доказів надіслання у встановлений законом строк відмови у поновленні договору на новий строк та отримання позивачем вказаної відмови, суд зробив висновок про обґрунтованість позовної заяви та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, укладеного 21 січня 2005 року між Мелітопольською РДА та ОСОБА_1 , на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, та можливість задоволення позовної вимоги і в частині визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 10,9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, для організації та ведення фермерського господарства на підставі поновленого договору оренди земельної ділянки, укладеного 21 січня 2005 року на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди, а тому не було дотримано процедури поновлення вказаного договору оренди, встановленої статтею 33 Закон № 161-XIV, оскільки орендар у встановлений договором строк не надіслав орендодавцю повідомлення про свій намір скористатися переважним правом щодо укладення договору на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин частини першу-п`яту статті 33 Закону № 161-XIV, в той же час позивач просив застосувати до спірних правовідносин частину шосту статті 33 згаданого Закону, а також положення статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), де визначені зовсім інші обставини для поновлення договору оренди землі, а саме: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. Судом апеляційної інстанції встановлено дотримання усіх вимог, зазначених у частині шостій статті 33 Закону № 161-XIV та статті 764 ЦК України, проте у позові відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 24 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду.
11 липня 2019 року вказану справу передано з Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з довідкою, наданою відділом забезпечення функціонування автоматизованої системи та електронного суду, склад колегії для вирішення питання про прийняття справи для продовження розгляду сформувати не вдалося, у зв`язку з відпусткою суддів, що входять до складу Великої Палати Верховного Суду з 15 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17.
При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що висловлені у згаданій постанові висновки суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18.
Зокрема, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вказав, що частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIVврегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору). При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 цього Закону, не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».
Перша судова палата Касаційного цивільного суду вказала, що Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, розглядаючи справу про поновлення договору оренди та застосовуючи частину шосту статті 33 Закону № 161-XIV вважав, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 вказаного Закону, не вимагається.
Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18 зробила висновок про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Таким чином, Перша судова палата Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, оскільки вони суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18.
Крім того, Перша судова палата Касаційного цивільного суду вказувала, що у частині шостій статті 33 Закону № 161-XIV передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Схоже правило міститься у статті 764 ЦК України, яка передбачає можливість поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та немає заперечень наймодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору.
Таким чином, зазначені норми передбачені законодавцем на випадок відсутності конкретних дій, спрямованих на продовження дії договору, а в статті 764 ЦК України - з боку обох сторін договору оренди, коли орендар продовжує користуватись річчю.
Однак на відміну від положень статті 764 ЦК України, частина шоста статті 33 Закону № 161-XIV передбачає, що одна зі сторін, орендар, обов`язково попередньо має повідомити про своє бажання про поновлення договору оренди землі, оскільки має наступну умову свого застосування - за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Тобто автоматичної пролонгації договору, як вважав Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, не відбувається.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що частина шоста статті 33 Закону№ 161-XIVє логічним продовженням правил, викладених у попередніх частинах цієї статті, та не може тлумачитися відірвано від їх змісту.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (заява №1365/07, 24 квітня 2008 року, § 39), «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11, § 65).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з викладеного, справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим та визнання права користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 08 травня 2018 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження на 18 вересня 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
Т. О. Анцупова В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. С. Ткачук
В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
