ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2019 року м.Дніпро Справа № 904/94/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання Колесник Д.А.
представники сторін:
від відповідача: Устинов Олександр Сергійович, довіреність №5967 від 27.12.2018 року, представник;
від позивача: Русанова Вікторія Вікторівна, довіреність №2145 від 30.10.2018 року, адвокат;
розглянувши апеляційну скаргу Управління соціальної політики Нікопольської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2019 року (повний текст складено 28.03.2019 року) у справі №904/94/19 (суддя В.І.Петрова)
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради
про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2019 року у справі №904/94/19 позов задоволено.
Стягнуто з Управління соціальної політики Нікопольської міської ради на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» збитки за пільгове перевезення пасажирів у розмірі 4 310 446,60грн. та судовий збір у розмірі 64 656,70грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не зважаючи на відмову відповідача в підписанні проекту договору позивача, з метою своєчасного отримання останнім компенсаційних виплат за перевезення пільгової категорії громадян у приміському сполученні, у відповідності до положень ст.ст. 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 617 Цивільного кодексу України та ст. 48 Бюджетного кодексу України, відповідач, як виконуючий функції розпорядника за рахунок субвенцій з державного та місцевого бюджетів на здійснення заходів з виконання державних та місцевих програм соціального захисту населення, який не провів розрахунки за пільгове перевезення окремих категорій громадян, зобов`язаний сплатити понесені позивачем збитки за перевезення пільгових категорій громадян з січня по грудень 2016 року на суму 4 310 446,60 грн.
Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, неповне з`ясування судом обставин справи.
Відповідач зазначає, що:
- Нікопольська міська рада, як орган місцевого самоврядування, має єдиний адміністративний центр, сфера діяльності якого закінчується межами міста Нікополя;
- кошти, які нараховані позивачем, стягуються з місцевого бюджету міста Нікополя, однак, в розписі бюджету міста на 2016 рік не передбачались кошти на пільгове перевезення пасажирів пільгових категорій по всій Дніпропетровській області та в інших областях;
- цифри та суми, зазначені в станційній звітності, не збігаються з цифрами та сумами в облікових формах, що дає підстави для висновку, що сума збитків не підтверджена та нічим не доведена;
- позивачем не надано фактичних документів, які б свідчили про доведеність заявлених сум та факту, що ці суми не включені до облікових форм, які надсилались іншим управлінням Дніпропетровської області та стягуються в судовому порядку;
- судом першої інстанції в рішенні невірно застосовано положення п.п «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України;
- матеріали справи не містять доказів протиправності дій та вини відповідача, доказів порушення господарського зобов`язання перед позивачем.
Апелянт акцентує увагу апеляційного суду, що судом не було аргументовано причини відхилення доказів Управління соціальної політики Нікопольської міської ради, натомість було враховано лише докази позивача.
Скаржник просить апеляційний суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2019 року у справі №904/94/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач з доводами відповідача не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Позивач зазначає, що:
- відсутність відповідних бюджетних асигнувань та укладеного між позивачем та відповідачем договору унеможливлюють виконання зобов`язань щодо погашення спірної суми збитків;
- сума недоотриманих коштів, яка зазначена в наданих відповідачем облікових формах, складається з вартості пільгових квитків, оформлених в касах вокзалу станції Нікополь, тому доводи скаржника про те, що позивач вимагає від відповідача сплати збитків за пільгове перевезення всіх регіонів, які обслуговує Придніпровська залізниця, не відповідають дійсності;
- в правовій позиції Вищого господарського суду України, яка висловлена в постанові від 31.10.2017 року по справі № 904/12309/16 зазначено, що обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотриманих коштів позивачем за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі покладаються на відповідача;
- відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка висловлена в постанові від 10.10.2018 року по справі №904/9488/17 зазначено, що відповідач, у силу закону має відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати;
- посилання відповідача на відсутність в облікових формах ідентифікуючої інформації щодо осіб, які скористалися пільгами відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою КМУ № 117 від 19.01.2003 року, є необґрунтованими, оскільки надані до суду позивачем щомісячні облікові форми за 2016 рік відповідають затвердженій Постановою КМУ № 1359 типовій формі (додаток до Порядку). Аналогічну правову позицію містить постанова ВСУ у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2018 року по справі № 904/9488/17;
- кількість оформлених проїзних квитків та сума збитків за кожною обліковою формою збігаються з кількістю та сумою, наведеними в станційній звітності. При цьому, в таблицях за січень-грудень 2016 року позивачем було зроблено детальний аналіз кожної категорії пільговиків, що увійшла до облікових форм.
Позивач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 19.08.2016 року позивач звернувся до відповідача з листом №395, в якому повідомив, що регіональною філією «Придніпровська залізниця» забезпечуються соціально важливі перевезення пасажирів у приміському сполученні по всіх регіонах. Цим же листом позивачем направлено відповідачу проект договору у редакції залізниці на 2016 рік, з метою своєчасного отримання компенсаційних виплат за перевезення пільгової категорії громадян у приміському сполученні. Позивач у даній справі просив відповідача надати відповідь про позитивне вирішення у термін до 01.09.2016 року.
31.08.2016 року відповідачем направлено на адресу позивача лист №1381, в якому останній повідомив, що послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян передбачені чинним законодавством України. Фінансове забезпечення їх виконання до 2016 року здійснювалось за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Законом України «Про державний бюджет на 2016 рік» видатки на фінансування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у 2016 році не передбачено. Заходами на 2016 рік до Програми соціального захисту населення м. Нікополя на 2016-2018 роки «ТУРБОТА», затвердженої рішенням Нікопольської міської ради від 25.12.2015 року № 7-2/VII, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у 2016 році з місцевого бюджету не передбачено.
Відповідач зазначив, що на час розгляду листа позивача відсутня фінансова можливість бюджету міста у повній мірі виконувати всі покладені на місцеві бюджети повноваження стосовно виплат окремих пільг та компенсацій.
Відповідач залишив проекти договорів про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні Публічним акціонерним товариство «Українська залізниця» окремим категоріям громадян на 2016 рік без розгляду та повідомив про це позивача по даній справі.
Отже, договірні відносини між сторонами відсутні.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Судом першої інстанції вірно визначено правову природу зобов`язання відповідача перед позивачем.
Так, зобов`язання сторін в даній справі виникли безпосередньо із Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» та ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт».
Частиною 6 статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.
Залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевого бюджетів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 року № 1359 затверджено Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян (надалі Порядок), який визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі.
До пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян із знижкою, встановленою законодавством (п.2 Порядку).
Відповідно до п. 3 Порядку облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).
Пунктом 5 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.
При цьому у відповідності до пункту 7 Порядку сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ(квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком (пункт 9 Порядку);
Обслуговуючи дану категорію громадян України, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення пільговиків.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року зазначено, що з положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема, і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
За таких обставин, відсутність договору у даному випадку не звільняє сторін від виконання господарського зобов`язання, яке передбачене нормами чинного законодавства.
Така правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.01.2012 року у справі № 16/5005/7051/2011
Підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст, республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на державні програми соціального захисту, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Згідно до статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.
Відповідно до пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 (надалі Порядок фінансування), фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Приписами цього Порядку фінансування визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих отримувачам, які мають право на відповідні пільги.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Згідно п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Згідно ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.
З огляду на зазначене вище колегія суддів приходить до висновку, що відсутність в розписі бюджету міста Нікополь на 2016 рік коштів на пільгове перевезення пасажирів пільгових категорій не звільняє відповідача, як виконуючого функції розпорядника за рахунок субвенцій з державного та місцевого бюджетів на здійснення заходів з виконання державних та місцевих програм соціального захисту населення, від сплати збитків завданих позивачу за перевезення пільгових категорій громадян з січня по грудень 2016 року.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до облікових форм, які наявні в матеріалах справи, сума за фактичну кількість перевезених пільговиків за період січень-грудень 2016 року позивачем за власний рахунок у 2016 році здійснено перевезення пільгової категорії населення громадян на загальну суму 4 310 446,60 грн., а саме: за січень 2016року -210 482,77 грн., за лютий 2016 року - 290 016,97 грн., за березень 2016 року - 369 554,69 грн., за квітень 2016 року - 431 333,57 грн., за травень 2016 року - 468 035,55 грн., за червень 2016 року -433 917,16 грн., за липень 2016 року - 444 668,02 грн., за серпень 2016 року - 419 599,24 грн., за вересень 2016 року - 398 431,17 грн., за жовтень 2016 року - 361 765,13 грн., за листопад 2016 року - 271 704,29 грн., за грудень 2016року -210 938,04 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2018 року позивачем направлено на адресу відповідача лист №725/ДН, в якому останній просив скаржника відшкодувати збитки за перевезення пільгової категорії громадян за 2016 рік в розмірі 4 310 446,60 грн., та долучив до цього листа копії облікових форм з січня по грудень 2016 року.
Колегія суддів критично ставиться до позиції скаржника, що цифри та суми зазначені в станційній звітності не збігаються з цифрами та сумами в облікових формах, адже надані позивачем щомісячні облікові форми за 2016 рік відповідають затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України № 1359 типовій формі.
При цьому, категорії пільговиків, на які посилається апелянт в своїй скарзі, зазначені в облікових формах та відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196.
На дату звернення позивача до господарського суду відповідач не надав жодної відповіді на лист позивача з обґрунтованими поясненнями щодо сплати або відмови від сплати заборгованості у розмірі 4 310 446,60 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи доведеність права позивача на відшкодування збитків, доведеність їх розміру та відсутність доказів оплати, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов задоволено судом обґрунтовано.
Підстав для задоволення апеляційної скарги Управління соціальної політики Нікопольської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2019 у справі №904/94/19.
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 276, 287 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2019 року у справі №904/94/19 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Управління соціальної політики Нікопольської міської ради.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст підписано 12.08.2019 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Л.М. Білецька
Суддя Ю.Б. Парусніков
