Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 226/627/17
провадження № 51-4842ск19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 2 липня 2019 року щодо нього в межах кримінального провадження за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шилівці Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимостей не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі КК).
Встановлені обставини
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 27 грудня 2018 року ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за ч. 2
ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською та акушерсько-гінекологічною діяльністю строком на 2 роки.
Відповідно до вимог статей 49, 74 КК ОСОБА_4 звільнено від призначених основного та додаткового покарань за цим вироком у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.
У задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди до Мирноградської центральної міської лікарні відмовлено.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 2 липня 2019 року задовольнив апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 та залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 .
Змінив вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 27 грудня 2018 року щодо ОСОБА_4 в частині вирішення питання цивільного позову та стягнув із Мирноградської центральної міської клінічної лікарні Донецької області на користь потерпілої ОСОБА_5 по 500000 грн у рахунок відшкодування їй та малолітньому ОСОБА_7 моральної шкоди, завданої обвинуваченим при виконанні трудових обов`язків.
Суть питання
У касаційній скарзі засуджений зазначає про істотні порушення місцевим та апеляційним судами вимог кримінального процесуального закону, через що просить скасувати їх рішення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), а кримінальне провадження закрити у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Мотиви Верховного Суду
Статтею 427 КПК встановлено вимоги, яким має відповідати касаційна скарга.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судових рішень.
Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК).
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, котра подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, які є підставами для скасування або зміни судового рішення і які, на її думку, допустили суди при винесенні судових рішень, а також має навести конкретні аргументи на обґрунтування кожної позиції.
Водночас слід урахувати, що відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Однак усупереч наведеним положенням процесуального закону засуджений, формально посилаючись у касаційній скарзі на істотні порушення місцевим та апеляційним судами вимог кримінального процесуального закону, не навів обґрунтування незаконності вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК та не зазначив, у чому вони полягають, як вплинули на законність та обґрунтованість постановлених цими судами рішень, і чому їх (ці порушення) слід відносити до безумовних підстав для скасування касаційним судом оскаржуваних судових рішень з огляду на положення статей 284, 370, 374, 404, 412, 413 та 419 КПК і ст. 140 КК в їх взаємозв`язку.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Посилаючись на недотримання апеляційним судом ч. 3 ст. 404 КПК, засуджений у касаційній скарзі не зазначив, які обставини, встановлені під час кримінального провадження, досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями та які докази не досліджувалися цим судом та відмовлено в їх дослідженні судом апеляційної інстанції.
Окрім того, засуджений у своїй скарзі не вказав, чи подавала сторона захисту до апеляційного суду клопотання про дослідження зазначених доказів, яке суд згідно з вимогами зазначеного закону зобов`язаний був розглянути.
У касаційній скарзі не зазначено, яких конкретно доводів, викладених в апеляційній скарзі, всупереч ст. 419 цього Кодексу суд апеляційної інстанції не дослідив,
не перевірив і не оцінив, унаслідок чого визнав їх необґрунтованими.
Крім того, касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності висновків суду апеляційної інстанції, наведених в ухвалі цього суду на спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі захисника. Натомість ОСОБА_4 у касаційній скарзі наголошує на однобічності й неповноті досудового розслідування і судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та просить дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, що відповідно до
статей 433, 438 КПК не є предметом перегляду судом касаційної інстанції.
Окрім того, засуджений не долучивдо касаційної скарги її копій із додатками в кількості, необхідній для надіслання сторонам кримінального провадження й усім учасникам судового провадження, як встановлено у п. 6 ч. 2 ст. 427 КПК.
Відсутність у касаційній скарзі згаданого обґрунтування та недотримання положень ст. 427 КПК перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне на підставі ч. 1
ст. 429 КПК залишити касаційну скаргу без руху та встановити строк для усунення допущених недоліків.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 2 липня 2019 року щодо нього залишити без руху та встановити строк для усунення недоліків п`ятнадцять днів із дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
