ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №1.380.2019.002766
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулкевич І.З.,
секретар судового засідання Іванес Х.О.,
за участю: представників позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . ОСОБА_3 ., представника відповідача Бойко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Юніма" до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, -
Встановив:
Приватне підприємство "Юніма" (далі – ПП "Юніма" позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі – ГУ Держпраці у Львівській області, відповідач) з вимогою визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу :
1) №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн;
2) №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2 від 16.05.2019 у розмірі 4 173 грн;
3) №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 від 16.05.2019 у розмірі 12 519 грн.
В обгрунтування позову позивач зазначає, що покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій суперечить діючому законодавству виходячи із наступного.
Відповідач може здійснювати державний нагляд контроль виключно на підставі Закону і спеціального закону, котрий би встановлював особливості його діяльності.
Спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки, інспекційне відвідування є формою державного нагляду у сфері господарської діяльності, тому, застосування до спірних правовідносин постанови КМУ від 26.04. 2017 року №295, якою керувався відповідач, призначаючи інспекційне відвідування є протиправним.
Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі № 826/8917/17 , було визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відтак, прийняті за наслідками такої перевірки постанови підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 04.06.2019 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
Підготовче судове засідання у справі призначено на 24.06.2019 року
Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано представником відповідача 18.06.2019 року, що підтверджується розпискою про отримання нарочно копії судового рішення, ухвали суду.
27.06.2019 року за вх. №22534 представником відповідача Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О.О. (перший заступник начальник Управління) надано відзив на адміністративний позов.
Відзив обґрунтовано наступним.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Державна служба України з питань праці відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Головне управління Держпраці у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується, відповідно основними завданнями Головного управління є, зокрема, здійснення контролю за додержанням законодавства про працю.
Головним управлінням Держпраці у Львівській області встановлені порушення вимог законодавства про працю під час здійснення інспекційного відвідування ПП «Юніма» в період з 18.04.2019 по 19.04.2019 року, через не усунення яких відносно ПП «Юніма» винесено постанови про накладення штрафу №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2 від 16.05.2019 у розмірі 4 173 грн; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 від 16.05.2019 у розмірі 12 519 грн.
Відтак, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
У відповіді на відзив від 03 липня 2019 року, позивач наполягав на тому, що висновки заходу контролю, проведеного з порушенням, не мають юридичних наслідків, а тому постанови про накладення штрафу №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2 від 16.05.2019 у розмірі 4 173 грн; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 від 16.05.2019 у розмірі 12 519 грн підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
10 липня 2019 року до суду надійшли письмові заперечення Управління Держпраці у Львівській області, у яких останній посилався на те, що інспекційне відвідування позивача ним здійснено на підставі Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а відтак, контролюючий орган під час здійснення заходу контролю діяв у межах повноважень.
Представники позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити в задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 30 жовтня 2019 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Матеріали справи свідчать, що на підставі наказу про проведення інспекційного відвідування №0914-П від 18.04.2019 та направлення на проведення інспекційного відвідування №0914 від 18.04.2019 ГУ Держпраці у Львівській області у період з 18 квітня 2019 року по 19 квітня 2019 року було проведено виїзне інспекційне відвідування Приватного підприємства "Юніма", за адресою: м. Львів, вул. Грінченка,10а та м. Львів, вул. Зелена,131.
19.04.2019 року складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ЛВ 2361/1696/НД, у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для відвідування), який підписаний інспектором праці Гуцолом В.Т. та начальником відділу безпеки підприємства Вадюном І.І.
Також, 19.04.2019 року складено Вимогу про надання документів № ЛВ 01361/1696/НД/ПД та зупинено інспекційне відвідування на один день.
Відповідно до норм ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" відповідачем видано наказ №0926/1-П від 19.04.2019 про перенесення терміну інспекційного відвідування на 22.04.2019-23.04.2019 у зв`язку з ненаданням документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, а також у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування за місцезнаходженням.
За результатами вказаного інспекційного відвідування ПП «Юніма», посадовими особами ГУ Держпраці у Львівській області складено акт інспекційного відвідування від 22 квітня 2019 року №ЛВ 2361/1696/НД/АВ.
Також 02.05.2019 першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЛВ2361/1696/НД/АВ/ТД/3Б/ІП, який призначено на 10:30 год. 15.05.2019.
06.05.2019 складено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу №290/2/11-39, яке надіслано на адресу позивача 06.05.2019.
На підставі акта інспекційного відвідування ГУ Держпраці у Львівській області прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16 травня 2019 №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 у розмірі 751 140 грн за порушення вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2 у розмірі 4 173 грн за порушення вимог ч.1, 2 ст. 115 КЗпП, ч.1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці"; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 у розмірі 12 519 грн за порушення вимог ч.1, 2 ст. 115 КЗпП, ч.1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці".
Вважаючи дії відповідача протиправними під час проведення перевірки, а також, протиправними постанови про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №386/2011 (надалі - Положення), Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 7 Положення).
Підпунктом 1, 3 пункту 4 Положення визначено, що органи Держпраці України відповідно до покладених на них завдань здійснюють, зокрема, державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов`язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства; державний нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Щодо твердження позивача про те, що відповідачем порушено порядок призначення та проведення інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі - Конвенція), інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.
Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) (далі - Порядок №295, який був чинний на момент проведення інспекційного відвідування).
Пунктом 2 Порядку №295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:
Держпраці та її територіальних органів;
виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до пп.3 п.5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Згідно пп.1 п.11 Порядку №295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.
Суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.
Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.
Отже, суд зазначає, що у разі якщо позивач вважав, що відповідачем порушено порядок призначення та проведення інспекційного відвідування, то відповідно мав право не допускати посадових осіб Держпраці до проведення інспекційного відвідування, відмовитись від надання пояснень та документів, проте таким правом позивач не скористався.
В свою чергу, допуск посадових осіб Головного управління Держпраці у Львівській області до проведення перевірки невілює допущені процедурні порушення, а предметом розгляду адміністративної справи повинні бути результати інспекційного відвідування.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі № 826/8917/17, якою скасовано Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017 року №295, оскільки наказ № 508-І, яким призначене інспекційне відвідування був прийнятий ще 18.04.2019 року, тобто на момент чинності та дії Порядку №295.
Отже, посадові особи Головного управління Держпраці у Львівській області провели інспекційне відвідування в межах своєї компетенції.
Щодо правомірності прийняття відповідачем постанов про накладення штрафу, суд зазначає наступне.
Згідно з висновками акту інспекційного відвідування відповідачем було встановлено за виконанням трудової функції наступних осіб, а саме: ОСОБА_4 , який повідомив про те, що працює на ПП «Юніма» 5 років; ОСОБА_5 , який повідомив про те, що працює на ПП «Юніма» 2 роки; ОСОБА_6 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» 2 місяці; ОСОБА_7 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» 6 років; ОСОБА_8 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» 4 роки; ОСОБА_9 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» з початку квітня 2019 року.
22.04.2019 позивачем надано Наказ №6-к від 12.04.2019 про прийняття на роботу з 15.04.2019 таких працівників: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , проте повідомлення про прийняття вказаних працівників на роботу подано до органу ДФС 19.04.2019 о 18:05 год.
Позивач в свою чергу зазначає, по перше, що такі особи як ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ніколи не перебували із Підприємством у трудових відносинах; по друге такі особи , як ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 перебувають у трудових відносинах з позивачем, однак строки перебування вищевказаних осіб у трудових відносинах не відповідають дійсності. Громадянин ОСОБА_9 також дійсно перебуває у трудових відносинах із позивачем з квітня 2019 року.
Так, відповідно до наказу №6-к від 12.04.2019 такі особи прийняті на роботу позивачем. При цьому, у зв`язку із необачністю позивача та ймовірними неполадками у системі за допомогою якої Підприємство подає звітність до фіскального органу, повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу було подане 19.04.2019. Відповідні звіти подано до фіскального органу щодо згаданих працівників, що підтверджується відповідними роздруківками.
Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:
- засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;
- на паперових носіях разом з копією в електронній формі;
- на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.
Судом встановлено, що повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу подано лише 19.04.2019 о 18:05, а за виконанням трудової функції вищезгаданих працівників зафіксовано 18.04.2019, відтак позивачем порушено вимоги законодавства в частині належного оформлення трудових відносин.
Також, під час перевірки та на час розгляду справи Позивачем не надано копій трудових договорів із вищевказаними працівниками.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем порушено вимоги ч.1 та ч.3 ст. 24 КЗпП та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».
Щодо посилань позивача про те, що у зв`язку з необачністю та ймовірними неполадками в системі за допомогою якої Підприємство подає звітність до фіскального органу, повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу подане лише 19.04.2019, то таке не береться до уваги судом, оскільки вказані обставини не свідчать про відсутність обов`язку Позивача дотримуватись вимог законодавства про працю, в частині належного оформлення трудових відносин, а підтверджує факт порушення Позивачем вимог законодавства про працю.
Відтак, постанова про накладення штрафу №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Приписами частин 1, 2, 3 статті 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Враховуючи вищезазначені приписи, встановлений законом граничний інтервал для виплати заробітної плати не більше шістнадцяти календарних днів встановлюється саме у періоді між виплатою авансу (за першу половину місяця) та заробітної плати (за другу половину місяця) в межах одного місяця та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
В акті інспекційного відвідування встановлено, що згідно наданих Підприємством відомостей на виплату грошей, виплата заробітної за січень 2019 проведена 29 березня 2019; за лютий 2019 року проведена 01 квітня 2019 року; за грудень 2018 проведена 15 лютого 2019 року.
Зазначені відомості наявні в матеріалах справи та підтверджують порушення позивачем вимог ч.1,2 ст. 115 КЗпП України, ч.1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Вказані порушення позивачем під час розгляду справи не спростовані.
Відповідно до абз. 3, 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Отже встановлені судом порушення законодавства про працю є підставою для застосування до позивача фінансових санкцій згідно зі ст. 265 КЗпП України.
Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку, що постанови відповідача від 16.05.2019 №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2 та №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
В ході судового розгляду судом також надана оцінка твердженням позивача щодо не ознайомлення його з підставою проведення заходу та неповідомлення останнього про проведення інспекційного відвідування, ненадання направлення на перевірку, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню (пункт 8 Порядку №295).
Зі змісту зазначеної вище норми вбачається, що орган контролю самостійно приймає рішення щодо необхідності повідомлення об`єкта перевірки у справах з питань виявлення неоформлених трудових відносин. За викладених підстав, суд не знаходить порушень у відсутності попереднього повідомлення позивача про майбутнє інспекційне відвідування, оскільки таке повідомлення, на думку суду, могло завдати шкоди здійсненню державного контролю щодо додержання законодавства про працю.
В ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивача про ненадання інспектором праці направлення на проведення інспекційного відвідування під час здійснення інспекційного відвідування ПП «Юніма», оскільки таке вручене начальнику відділу безпеки Вадюну І.І., що підтверджується його підписом на направленні та записом «з направленням ознайомлений».
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про правомірність прийнятих Головним управлінням Держпраці у Львівській області постанов від 16.05.2019 №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1, №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2, №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3, а тому підстави для скасування таких постанов відсутні.
У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд -
Вирішив :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 08 листопада 2019 року.
Суддя Гулкевич І.З.
