Провадження №2/760/425/19
Справа №760/10552/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 липня 2019 року Солом`янський районний суд міста Києва
головуючого судді Усатової І.А.,
при секретарях Коваленко І.О., Омелько Г.Т.,
за участю:
представника позивача - Горщара С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживачів шляхом спонукання до виконання договору, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 у червні 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 01.02.2018, просила:
визнати неправомірними дії відповідача в частині одностороннього підвищення позивачці відсоткової ставки за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 відповідно до листів від 31.12.2008 № 20.1.3.2/6-51403 та від 03.10.2008 №20.1.3.2/6-22855/5653;
зобов`язати відповідача здійснити перерахунок одержаних періодичних платежів, що були сплачені позивачкою за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 за весь строк його дії та зарахувати різницю між належними до сплати щомісячними платежами за процентною ставкою 10,08% та надмірно сплаченими у сумі 3414,18 доларів США в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364;
визнати недійсною з 09.07.2007 умову пункту 7.1. кредитного договору від 09.07.2007 № K3V3GK15006364, укладеного між сторонами у частині щодо обов`язку позичальника сплачувати на користь банку винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати;
зобов`язати відповідача здійснити перерахунок одержаних періодичних платежів, що були сплачені позивачкою за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 за весь строк його дії та зарахувати сплачену винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту у сумі 4788,00 доларів США в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364.
Позовна заява обґрунтована тим, що між позивачем та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є відповідач, було укладено кредитний договір від 09.07.2007 № K3V3GK15006364.
Зазначено, що відповідно до п. 7.1. кредитного договору, банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 09 липня 2007 року по 09 липня 2022 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 19 000 доларів США на наступні цілі: купівля квартири, а також у розмірі 6589,68 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати з «09» по «13» число кожного місяця. Відповідно до п. 6.4. кредитного договору, розмір річної ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Таким чином, річна відсоткова ставка становить 0,84*12=10,08.
Посилається на те, що відповідно до п.3.4. кредитного договору нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісячно, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту. Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
Позивачка вказала, що у лютому 2009 року, нею було отримано від відповідача лист від 31.12.2008 № 20.1.3.2/6-51403 про підвищення відсоткової ставки до 15,05 % на рік, у зв`язку з чим позивачка надала письмову заяву від 16.02.2009 з проханням відміни підвищення відсоткової ставки у відділення банку, в якому обслуговувався її кредит, на що відповідач у своєму листі від 27.02.2009 зазначив, що відсоткову ставку за кредитом позивача збільшено не буде, та просив вважати лист від 31.12.2008 таким, що втратив силу.
Однак, як позивачкою було зауважено, після сплати чергових щомісячних платежів, розмір рекомендованого щомісячного платежу збільшився, не зважаючи на зменшення тіла кредиту, тому вона звернулася до відділення банку із письмовою заявою від 13.05.2009 з проханням пояснити ситуацію, що склалася та відмінити нарахування підвищеної відсоткової ставки, однак, даний лист було залишено відповідачем без розгляду, а вимоги, що містилися в ньому без задоволення. Численні спроби у відділенні банку самостійно дізнатися про ситуацію, що склалася з відсотковою ставкою по платежах позивача, виявилися марними.
Позивачка посилалася на те, що нею було самостійно здійснено обрахунок відсоткової ставки, та встановлено, що з щомісячних платежів відповідачем з незрозумілих для неї причин утримувалися кошти на оплату відсотків за період з 13.11.2008 по 13.08.2010 за ставкою 12,12% річних, а з 13.08.2010 за ставкою 11,62% річних, таким чином зменшуючи розмір відрахувань на тіло кредиту, а тому нею було повторно направлено відповідачу лист від 28.02.2015 з вимогою офіційно пояснити неналежне виконання банком своїх обов`язків по кредитному договору, а отримана від банку відповідь від 13.03.2015 не містила відповіді по суті на поставлені нею питання.
Вказала, що повторно направила лист від 02.07.2015 з вимогою надати пояснення з приводу даної ситуації, на що отримала відповідь від відповідача від 23.07.2015, в якому останній повідомив, що відсоткова ставка становить 12,12% річних з 13.11.2008, оскільки банком направлено лист ще 03.10.2008 №20.1.3.2/6-22855/5653 та надав копію цього листа та докази його направлення на адресу: АДРЕСА_1 , однак, позивачка посилається на те, що зазначена адреса не є її адресою місцезнаходження, а згідно паспортних даних позивачки щодо зареєстрованого місця проживання, вона з 27.03.2008 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а до цього часу була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , про що, відповідачу було відомо.
Таким чином, позивачка зазначає, що дізналася про нарахування їй підвищеної відсоткової ставки та причини такого нарахування лише у липні 2015 року, та вважає такі дії відповідача незаконними.
Стверджувала, що в порушення п. 2.3.1. кредитного договору, банком не було повідомлено позивача протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки (було повідомлено на адресу, за якою позивач не проживає та ніколи не проживав, а тому не отримав та не міг отримати цього листа), а лише через 7 років, після неодноразових як усних, так і письмових звернень позивача.
Крім того, зазначено, що станом на дату повідомлення про зміну відсоткової ставки (02.07.2015) набули чинності та діяли з 9 січня 2009 року, зміни в ЦК України та ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», згідно яких: статтею 1056-1 ЦК України - встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку та умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, ст. 55 ЗУ - банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, за винятком випадків, встановлених законом.
Вказує на те, що умова договору, яка встановлює відсоток за користування кредитними коштами являється істотною та суттєво впливає на воєвиявлення позивача, оскільки стосується грошових коштів та платоспроможності позичальника, а також його волі на укладення договору на таких умовах. Стаття 654 ЦК України передбачає також, що зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, якщо інше не встановлено договором або законом. Протягом дії договору позивач своєчасно вносив всі передбачені платежі і добросовісно виконував взяті на себе зобов`язання, оскільки при укладанні договору достовірно знав про свій матеріальний стан та розмір щомісячних платежів.
Позивачка зазначає, що згідно проведеного нею розрахунку, банком незаконно було утримано з її платежів суму у розмірі 2 775,09 доларів США на оплату безпідставно нарахованих відсотків та за умовами п. 3.3. кредитного договору згідно із зарахуванням черговості платежів, зазначені кошти мають бути зараховані на оплату тіла кредиту.
Крім того, позивачка вважає не законною умову кредитного договору про сплату 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця як винагороди за надання фінансового інструменту, та такою, що підлягає визнанню судом не дійсною, виходячи з того, що відповідно до умов кредитного договору від 09.07.2007, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Вказувала на те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (яка діяла на день укладання кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Таким чином, позивачка вважає несправедливими положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати надання фінансового інструменту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Зазначено, що відповідно проведеного позивачкою розрахунку, останньою було сплачено відповідачу щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту загалом на суму 4 484,00 доларів США.
Ухвалою судді від 22.06.2017 у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності, у якій просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що кредитний договір між сторонами було укладено 09.07.2007, підвищення відсоткової ставки відбулося 13.11.2008, тобто, позивач мав звернутися до суду з позовом не пізніше 09.07.2010 щодо вимоги про визнання недійсною умови кредитного договору та не пізніше 13.11.2011 в частині вимоги про підвищення відсоткової ставки. При цьому, звернувся до суду лише у 2017 році, тобто з моменту укладення договору минуло 10 років, при цьому, відповідачем виконувались умови договору щодо погашення протягом цього періоду.
07.11.2018 на адресу суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позов. Посилається на те, що про порушення своїх прав відповідачем дізналася лише у липні 2015 року, і саме з зазначеної дати слід рахувати строк позовної давності у частині позовних вимог щодо визнання дій банку неправомірними щодо підвищення відсоткової ставки.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим він перебуванням в іншому судовому процесі в Ржищівському міському суді Київської області, неможливістю провести заміну представника відповідача та враховуючи віддаленість суду, однак, суд вважає неявку представника відповідача у судове засідання неповажною, оскільки, заява не підтверджена доказами перебування представника відповідача в іншому судовому засіданні, крім того, звертає увагу на те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має, зокрема, юридичний відділ, у штаті якого працює велика кількість юристів, а тому, на переконання суду, відповідач мав можливість забезпечити явку свого представника у судове засідання.
Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", було укладено кредитний договір від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 (а.с. 14-18).
Відповідно до п. 7.1. кредитного договору, банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 09 липня 2007 року по 09 липня 2022 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 19 000 доларів США на наступні цілі: купівля квартири, а також у розмірі 6589,68 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати з «09» по «13» число кожного місяця. Відповідно до п. 6.4. кредитного договору, розмір річної ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Таким чином, річна відсоткова ставка становить 0,84*12=10,08.
Згідно п. 3.4. кредитного договору нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісячно, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.
Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
З матеріалів справи вбачається, що у січні 2009 року позивачці було надіслано лист від 31.12.2008 № 20.1.3.2/6-51403, в якій останню було повідомлено про підвищення відсоткової ставки до 15,05 % на рік (а.с. 19-20).
Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2009 позивачка звернулася до директора Печерської філії Приватбанку з проханням розглянути питання щодо відміни підвищення відсоткової ставки по кредиту (а.с. 21).
Листом від 27.02.2009, Приватбанк повідомив позивачку про те, що якщо вона своєчасно виконує зобов`язання по погашенню кредиту в розмірі, передбаченому кредитним договором, і на 01.03.2009 не має простроченої заборгованості, то відсоткову ставку за її кредитом збільшено не буде, просив вважати лист від 31.12.2008, про збільшення відсоткової ставки, таким, що втратив силу (а.с. 22).
Позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, посилалася на те, що після сплати чергових щомісячних платежів, розмір рекомендованого щомісячного платежу збільшився, не зважаючи на зменшення тіла кредиту, тому, як вбачається з матеріалів справи, вона звернулася до директора Печерської філії Приватбанку із заявою від 13.05.2009 (вх. №1454), в якій повідомила, що їй стало відомо, що банк в односторонньому порядку, без будь-якого повідомлення та погодження з її сторони, підвищили відсоткову ставку по її кредиту, а тому просила розглянути питання щодо відміни підвищення відсоткової ставки по кредиту (а.с. 23). З матеріалів справи вбачається, що на даний лист відповіді надано банком не було, що й не спростовано стороною відповідача.
Вбачається, що позивачкою засобами поштового зв`язку направлено відповідачу лист від 28.02.2015 з приводу підвищення процентної ставки, порушення прав позивачки та невиконання відповідачем рішень згідно листа від 27.02.2009, просила повернути процентну ставку до 10,08 % річних згідно кредитного договору, зробити перерахунок за весь період сплачених нею коштів по відсотковій ставці та з урахуванням пільгового курсу для понад обов`язкових платежів (а.с. 24-25, 26).
На даний лист відповідачем 13.03.2015 було надано відповідь, в якій роз`яснено підвищення відсоткової ставки та її зменшення з посиланням на норми законодавства (а.с. 27-29).
02.07.2015 позивач звернулася до відповідача із заявою з проханням надати їй відповідь з приводу підвищення відсоткової ставки, в якій також посилалася на те, що на її лист від 28.02.2015 не було надано відповіді по суті (а.с. 30-31).
23.07.2015 відповідачем було надано відповідь №20.1.0.0.0/7 - 150723/1188 позивачці на вказану заяву, в якому повідомлено позивачку, що лист банку від 27.02.2009 дійсно відміняє лист-повідомлення від 31.12.2008 про збільшення відсоткової ставки, але раніше їй було відправлено лист від 03.10.2008 про збільшення ставки до 12,12% річних з 13.11.2008. Зазначено, що вказане право збільшити процентну ставку банком шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізовано до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», банк діяв відповідно до умов укладеного з нею договору та в рамках чинного законодавства України. Крім того, було долучено до відповіді копію листа від 03.10.2008 №20.1.3.2/6-22855/5653 та доказів його направлення на адресу: АДРЕСА_4 (а.с. 33-38).
23.09.2015 позивачка за допомогою засобів поштового зв`язку звернулася до відповідача із заявою, в якій посилалася на те, що повідомлення про підвищення процентної ставки було відправлено не на її адресу, у зв`язку з чим було порушено умови кредитного договору. Просила повернути їй її проценту ставку до рівня 10,08 % річних, зробити перерахунок за весь період переплачених нею коштів (а.с. 39-41).
На зазначену заяву відповідачем було надано позивачці відповідь №20.1.0.0.0/7-20151001/1943 від 28.10.2015, в якій відмовлено позивачці у задоволенні запиту про зменшення відсоткової ставки та запропоновано провести реструктуризацію заборгованості (а.с. 42-43).
Так, позивачка просить визнати неправомірними дії відповідача в частині одностороннього підвищення їй відсоткової ставки за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 відповідно до листів від 31.12.2008 № 20.1.3.2/6-51403 та від 03.10.2008 №20.1.3.2/6-22855/5653 та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок одержаних періодичних платежів, що були сплачені позивачкою за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 за весь строк його дії та зарахувати різницю між належними до сплати щомісячними платежами за процентною ставкою 10,08% та надмірно сплаченими у сумі 3414,18 доларів США в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364, на що суд зазначає наступне.
Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що станом на дату повідомлення позивачки про зміну відсоткової ставки (02.07.2015) набули чинності та діяли з 9 січня 2009 року, зміни в ЦК України та ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», згідно яких: ст. 1056-1 ЦК України - встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку та умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» - банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, за винятком випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
У статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що при цьому кредитодавцю забороняється: надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту; звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов`язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та иви, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; права споживача або небезпеки, що йому загрожує.
Піприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на: свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.
При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; вживання образливих або загрозливих висловів; використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо для впливу на рішення споживача; встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб`єктом господарювання; загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.
Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.
Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
Конституційний Суд України своїм Рішенням у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) справа № 1-26/2011 від. 10.11.2011 зазначив наступне: Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, обєктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із і «пропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для і споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це і здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів і споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Таким чином, суд вважає обґрунтованою позицію сторони позивачки, що в порушення п. 2.3.1. кредитного договору, банком не було повідомлено її протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки, а лише через 7 років, після її неодноразових звернень, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказах, зокрема, вищеописаними заявами позивачки та відповідями відповідача, копією паспорта позивачки, де наявні відмітки про місце проживання позивачки до 26.02.2008 за адресою: АДРЕСА_3 , та з 27.03.2008 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12, 13).
За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на наведене, суд вважає, що зазначені вимоги позивачки обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд вважає обгрунтованими і вимоги позивачки про визнання недійсною з 09.07.2007 умови пункту 7.1. кредитного договору від 09.07.2007 № K3V3GK15006364, укладеного між сторонами у частині щодо обов`язку позичальника сплачувати на користь банку винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок одержаних періодичних платежів, що були сплачені позивачкою за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 за весь строк його дії та зарахувати сплачену винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту у сумі 4788,00 доларів США в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини друга - шоста статті 203 ЦК України).
Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст.218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 207 ЦК України в редакції чинній на час укладення Кредитного договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку(ч.1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч.2).
За умовами Кредитного договору (пункт 7.1) передбачено сплату «Позичальником» винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту.
Відповідно до ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Згідно із чч.1, 2, 4 та 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Зазначений висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-1746цс16 та від 12.09.12 у справі №6-80цс12.
За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, враховуючи, що відповідачем будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 76-81 ЦПК України про на спростування позиції позивачки не надано і клопотань перед судом про їх витребування не заявлено, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Суд не вбачає підстав для задоволення заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки, в ході судового розгляду встановлено, що позивач дізналася про порушення своїх прав відповідачем у липні 2015 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2560 грн. (640,00 грн. * 4).
КеруючисьЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 525, 526, 530, 651, 654, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України -
В И Р І Ш И В:
Позов - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в частині одностороннього підвищення ОСОБА_1 відсоткової ставки за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 відповідно до листів від 31.12.2008 № 20.1.3.2/6-51403 та від 03.10.2008 №20.1.3.2/6-22855/5653.
Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок одержаних періодичних платежів, що були сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 за весь строк його дії та зарахувати різницю між належними до сплати щомісячними платежами за процентною ставкою 10,08% та надмірно сплаченими у сумі 3414,18 доларів США в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364.
Визнати недійсною з 09.07.2007 умову пункту 7.1. кредитного договору від 09.07.2007 № K3V3GK15006364, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк`у частині щодо обов`язку позичальника сплачувати на користь банку винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок одержаних періодичних платежів, що були сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364 за весь строк його дії та зарахувати сплачену винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту у сумі 4788,00 доларів США в рахунок майбутніх платежів за кредитним договором від 09.07.2007 № K3V3GK15006364.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 2560 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя:
