ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/11497/17 Головуючий у 1 інстанції: Смолій І.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаря
Вівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушової О.В. Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Холдинг" до Головного територіального управління юстиції у місті Києві в особі управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Томащук Олени Дмитрівни, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Максименко Лесі Анатоліївни про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Холдинг" звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у місті Києві в особі управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Томащук Олени Дмитрівни, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Максименко Лесі Анатоліївни, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Максименко Лесі Анатоліївни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 21277719 від 13.05.2015 про припинення іпотеки;
-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Максименко Лесі Анатоліївни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 21236788 від 12.05.2015 про припинення обтяжень;
-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Томащук Олени Дмитрівни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 21288289 від 14.05.2015 про припинення іпотеки;
-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Томащук Олени Дмитрівни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 21282597 від 14.05.2015 про припинення обтяжень;
-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Томащук Олени Дмитрівни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 22015483 від 12.06.2015 про припинення іпотеки;
-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Томащук Олени Дмитрівни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 22014859 від 12.06.2015 про припинення обтяжень;
-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Томащук Олени Дмитрівни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 22014429 від 12.06.2015 про припинення іпотеки;
-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Томащук Олени Дмитрівни, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, індексний номер рішення: 22013979 від 12.06.2015 про припинення обтяжень.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2019 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким провадження у справі закрити. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не визначив характеру спірних правовідносин, оскільки, даний спір не є публічно - правовим та не належить до юрисдикції адміністративного суду.
29 листопада 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Головного територіального управління юстиції у місті Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та закрити провадження у справі.
02 грудня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Холдинг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Сторони , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги Ренесанс Холдинг" обґрунтовано тим, що відповідачами протиправно вчинено реєстраційні дії на підставі підроблених документів.
Так, 25 грудня 2014 року між ПАТ «Фінбанк» та ПАТ «Платинум Банк» укладено Договір відступлення права вимоги № 20141225-Г. Відповідно до даного договору ПАТ «Фінбанк» відступив, а ПАТ «Платинум Банк» прийняв право вимоги, зокрема, за кредитним договором №55/11/13-К.
Також, 25 грудня 2014 року між ПАТ «Фінбанк» та ПАТ «Платинум Банк» укладено Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами. Відповідно до договору ПАТ «Фінбанк» відступив, а ПАТ «Платинум Банк» прийняв право вимоги за договорами іпотеки №1 та №2. На підставі Договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні записи про заміну Іпотекодержателя.
Тобто, до ПАТ «Платинум Банк» перейшли всі права ПАТ «Фінбанк» щодо права вимоги до ОСОБА_3 (надалі також - боржник) за кредитним договором № 55/11/13-К та право Іпотекодержателя за договорами іпотеки №1 та №2.
Представником позивача зазначено, що записи, що містилися в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про іпотеку та обтяження/заборони, які були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки № 1 та № 2 з невідомих причин припинені.
Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Томащук О.Д. прийнято рішення про припинення іпотеки та припинення обтяжень/заборон, що були внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки № 1 та № 2, а саме:
- щодо нерухомого майна № 1: до запису № 3579017 (про державну реєстрацію іпотеки на нерухоме майно № 1) було прийнято рішення № 21277719 про припинення іпотеки та до запису № 3578678 (про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна № 1) було прийнято рішення № 21236788 про припинення обтяження.
- щодо нерухомого майна № 2: до запису № 3577634 (про державну реєстрацію іпотеки на нерухоме майно № 2) було прийнято рішення № 2І288289 про припинення іпотеки та до запису № 3578013 (про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна № 2) було прийнято рішення № 21282597 про припинення обтяження.
- щодо нерухомого майна № 3: до запису № 3618551 (про державну реєстрацію іпотеки на нерухоме майно № 3) було прийнято рішення № 22015483 про припинення іпотеки та до запису № 3618513 (про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна № 3) було прийнято рішення № 22014859 про припинення обтяження.
- щодо нерухомого майна № 4: до запису № 3618575 (про державну реєстрацію іпотеки на нерухоме майно № 4) було прийнято рішення № 22014429 про припинення іпотеки та до запису № 3618563 (про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна № 4) було прийнято рішення № 22013979 про припинення обтяжень.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для припинення записів про іпотеку та обтяжень є заяви-повідомлення датовані 30 квітня 2015 року за №№593, 594, 578, 579, які видані, ПАТ «Платинум Банк» та підписані Боннським А.В., який діяв на підставі довіреності від 02 квітня 2015 року №155, виданою ПАТ «Платинум Банк» та підписаною в.о. голови правління Рожковою К.В.
Відповідно до даних заяв-повідомлень представник ПАТ «Платинум Банк» ОСОБА_4, просить припинити обтяження, щодо іпотеки та заборони відчуження у зв`язку з повним погашенням заборгованості по кредитному договору укладеному 28 листопада 2013 року №55/11/13-К.
Разом з цим, позивач вказує, що ОСОБА_4 не є та не був працівником ПАТ «Платинум Банк», а отже, не був уповноважений на подання до Головного територіального управління юстиції у м. Києві заяв про припинення обтяжень, щодо іпотеки та заборон відчуження.
Крім того, після прийняття рішень державними реєстраторами про припинення обтяжень іпотекою та заборон відчуження, нерухоме майно №1, 2, 3, 4 неодноразово продавалось Іпотекодавцями третім невідомим особам.
Таким чином, на думку позивача, державними реєстраторами прийнято рішення, що порушують права та законні інтереси позивача, оскільки, ними не було здійснено всіх необхідних дій щодо перевірки документів, що передбачені чинним законодавством України. Наслідком прийняття таких рішень є відсутність забезпечень іпотекою зобов`язань Боржника за кредитним договором № 55/11/13-К перед ПАТ «Платинум Банк».
Також, позивач посилається на те, що в разі неналежного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором №55/11/13-К, існує ризик завдання ПАТ "Платинум Банк" значних збитків.
Матеріали справи свідчать, що ПАТ «Платинум Банк» до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві подано заяву про кримінальне правопорушення та відкрито кримінальне провадження за № 1201610009002075 від 23 лютого 2016 року за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України, а саме, щодо злочинних дій невстановлених осіб, які в період часу з травня по червень 2015 року, шляхом подання завідомо підроблених офіційних документів до реєстраційної служби, шахрайським шляхом заволоділи нерухомим майном, яке належить ПАТ «Платинум Банк».
Позивачем оскаржуються дії Державних реєстраторів Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Томащук О. Д. та Максименко Л.А. , що виразилися у здійсненні державної реєстрації припинення обтяжень; зміну Іпотекодержателя, тощо.
Отже, оскаржуючи дії та рішення Державних реєстраторів про державну реєстрацію прав на вище вказані об`єкти нерухомого майна, позивач посилається виключно на порушення його права, як Іпотекодержателя вказаного нерухомого майна.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені, відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України, в порядку адміністративного судочинства.
В силу частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В силу п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
З наведеного слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону визначено перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання колегії суддів, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право цивільне у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Як зазначалось, у даній справі звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом обумовлено тим, що, внаслідок прийняття рішень державними реєстраторами, порушується його право, як іпотекодержателя, на задоволення своїх майнових вимог на предмет іпотеки - нерухоме майно, у зв`язку із невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору.
Із доводів позивача вбачається, що основним мотивом звернення до суду стала незгода з переходом права власності на спірні об`єкти нерухомого майна до інших осіб, що унеможливлює звернути стягнення на предмет Іпотеки та може завдати позивачу збитків.
Відносини, пов`язані з переходом права власності на об`єкт нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.
За правилами пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди розглядають у порядку господарського судочинства справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим, також, у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Матеріали справи свідчать, що спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), а позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 жовтня 2019 року по справі №826/7002/17 зазначив, наступне: «Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто, випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства».
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 807/137/18, з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
У постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 826/15145/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного висновку: «правовідносини у справі пов`язані з реєстрацією майнових прав у зв`язку з набуттям третіми особами права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, тобто випливають із цивільно-правових відносин.
Хоч свої вимоги позивачка обґрунтовує неналежним виконанням державними реєстраторами владних (управлінських) функцій, однак суть спірних правовідносин стосується саме майнового інтересу позивачки, право власності якої на спірне нерухоме майно було припинене у зв`язку з прийняттям відповідачами оскаржуваних рішень.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК».
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності дій державних реєстраторів, які пов`язані з вчиненням реєстраційних дій щодо державної реєстрації припинення обтяжень та припинення іпотеки не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, даний спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 1 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно статті 1 ГК України, господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
За правилами пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України, суди розглядають у порядку господарського судочинства справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до частин першої та другої статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
З огляду на наведене, оскільки спір у цій справі виник між юридичними особами, то, виходячи із суб`єктного складу сторін, він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права
Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_7 (Нідерланди), ОСОБА_8 (Швейцарія), ОСОБА_3 ( Сполучене Королівство ), ОСОБА_5 (Фінляндія); п. 44-50).
Колегія суддів, також, враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства, у зв`язку із чим, провадження у справі підлягає закриттю.
З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що даний спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Враховуючи викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у даній справі, передбачених п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки, дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо розгляду даної справи з порушенням правил юрисдикційної підсудності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийнятям нового рішення, яким провадження у справі слід закрити. При цьому, слід роз`яснити позивачу його право на звернення з позовом до суду господарської юрисдикції.
Керуючись ст.ст.238, 243, 250, 308, 315, 319, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким провадження у справі - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді
Вівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушова О.В.
Повний текст постанови виготовлено 16.12.2019 р.
