КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 січня 2020 року місто Київ
Справа №357/13254/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Березовенко Р.В.
Суханової Є.М.,
секретар судового засідання: Малашевський О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Кошель Б.І. від 16 липня 2019 року (повний текст складено 24 липня 2019 року) в справі за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , третя особа: приватне орендне підприємство «Агрофірма Узинська» про визнання недійсним та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2018 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області звернувся в інтересах держави до суду з наведеним позовом.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження №42018111030000182 від 06 червня 2018 року встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які знаходяться в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Послався на те, що 13 березня 2014 року на підставі наказів Головного управління Держземагенства у Київській області про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, між управлінням та ОСОБА_1 укладено договори оренди на земельні ділянки загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, які посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097. В подальшому ОСОБА_1 уклав з приватним орендним підприємством «Агрофірма Узинська» договори суборенди, які 30 квітня 2014 року, 28 травня 2014 року, 29 травня 2014 року зареєстровані державними реєстраторами Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області за індексними номерами 13426940, 12798211, 13380547, 13409516.
Вказав, що всупереч Закону України «Про фермерське господарство», Головне управління Держземагенства у Київській області надало в оренду земельні ділянки, які розташовані не єдиним масивом, та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання, крім того, орендарем є фізична особа ОСОБА_1 який не мав намірів займатись фермерським господарством, оскільки в нього відсутня сільськогосподарська техніка та інші засоби для обробітку земель. Разом з тим, ОСОБА_1 є заступником директора ПОП «Агрофірма Узинська», а отримані в оренду спірні земельні ділянки спрямовані на збільшення земельного банку ПОП «Агрофірма Узинська». У зв`язку з викладеним, позивач просить суд визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держемагенства у Київській області за № КИ/3220486900:02:009/00014563, КИ/3220486900:01:010/00014564, КИ/3220486900:01:014/00014565, КИ/3220486900:01:013/00014566 від 26 лютого 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», якими надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га, для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; визнати недійсними та скасувати договори оренди земельних ділянок, укладені 13 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 , зареєстрованих приватним нотаріусом Білоцерківськго районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097 від 13 березня 2014 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року в задоволені позову заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави про визнання недійсним та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації відмовлено.
Заступник прокурора Київської області з судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив рішення міськрайонного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Вважав, що рішення ухвалено за неправильного застосування судом норм матеріального права.
ОСОБА_1 подав свій відзив на апеляційну скаргу. Просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується таке.
26 лютого 2014 року наказами Головного управління Держземагенства у Київській області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області: № КИ/3220486900:02:009/00014563 - земельну ділянку площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:009:0036; № КИ/3220486900:01:010/00014564 - земельну ділянку площею 27,7669 га з кадастровим номером 3220486900:01:010:0025; № КИ/3220486900:01:014/00014565 - земельну ділянку площею 7,8592 га з кадастровим номером 3220486900:01:014:0029; № КИ/3220486900:01:013/00014566 - земельну ділянку площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:013:0003.
13 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договори оренди, відповідно до яких орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га, кадастрові номери, відповідно, 3220486900:01:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003) для ведення фермерського господарства терміном на 21 рік.
Відповідно до п. 46 договорів, ці договори набирають чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.
Вказане право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 березня 2014 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 11607474, 11607240, 11606854, 11606097.
Згідно інформації Головного управління ДФС у Київській області №5710/10-36-50 від 20 вересня 2018 року орендну плату за користування вищевказаними земельними ділянками здійснює громадянин ОСОБА_1 .
Відповідно до довідок виданих Управлінням Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області 13 березня 2014 року № 06-15/1551, № 06-15/1548, № 06-15/1550,№ 06-15/1549, нормативно грошова оцінка земельних ділянок становить: з кадастровим номером 3220486900:01:009:0036 - 1 120 739,94 грн, з кадастровим номером 3220486900:01:010:0025 - 511 772,84 грн, з кадастровим номером 3220486900:01:014:0029 - 144 853,23 грн, з кадастровим номером 3220486900:01:013:0003- 1 479 207,07 грн.
14 березня 2014 року, на підставі договору суборенди земельної ділянки, ОСОБА_1 вказані земельні ділянки передав в суборенду приватному орендному підприємству «Агрофірма Узинська», строком на 21 рік, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна здійснено записи про інше речове право за індексними номерами 13426940, 12798211, 13380547, 13409516.
Однак, як вбачається з відповіді Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 25 червня 2018 року № 06-23/1212, ОСОБА_1 упродовж 2014-2016 років із заявами про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства не звертався.
Відповідно до інформації Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 27 червня 2018 року за громадянином ОСОБА_1 станом на 27 червня 2018 року сільськогосподарська техніка не зареєстрована.
Разом з тим, положеннями статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.
За правилом статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Поряд з цим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».
Так, згідно з абзацами першим, другим частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону вимог та умов. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен надати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 648 ЦК України договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, має відповідати цьому акту.
Частиною третьою статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаних земельних ділянок, Головне управління Держгеокадастру у Київській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності бажання заявника створити фермерське господарство та його спроможності виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Про зазначене свідчить відсутність у заявника техніки на обробіток сільського господарства, нестворення ним фермерського господарства, а також факт укладення останнім через незначний проміжок часу договору суборенди з ПОП «Агрофірма Узинська», з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.
Встановивши ці обставини, районний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 діяв з метою отримати земельні ділянки в обхід обов`язкової процедури - земельних торгів не для ведення фермерського господарства, а для передачі в суборенду ПОП «Агрофірма Узинська», що порушує законну мету її отримання в оренду, спричиняє до втрат державного бюджету коштів від земельного аукціону, який є обов`язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, а також, що земельні ділянки передані ОСОБА_1 з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», що є підставою для визнання оспорюваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області незаконними та їх скасування.
За наведеного, на думку колегії судів, районний суд, керуючись статтею 203, частиною третьою статті 215 та статтею 228 ЦК України, обґрунтовано вважав, що наявні правові підстави для визнання оспорюваних договорів оренди та суборенди недійсними.
Доводи сторони відповідача про те, що вимоги прокурора через не надання належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також через неправильно обраний спосіб захисту не можуть бути задоволені наведених вище висновків суду не спростовують і зводяться до довільного, на власний розсуд тлумачення норм права.
Положенням про Головне управління Держгеокадастру не передбачено повноважень щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, а тому прокурор пред`явив позов в інтересах держави як позивач про що зазначив в позовній заяві.
Виходячи з викладеного, прокурором дотримано положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури, звертаючись з позовами, належним чином обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
За наведеного, колегія суддів, вважає, що участь прокурора міськрайонним судом правильно визнана доцільною і обґрунтованою, оскільки покликана необхідністю дотримання встановленого законом порядку набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності держави.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, міськрайонний суд виходив з того, що оскаржувані накази Головним управлінням Держземагенства були прийняті 26 лютого 2014 року, договори оренди укладені в той же час і зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 березня 2014 року. Крім того, 30 грудня 2014 року на адресу прокуратури Білоцерківського району на виконання запиту останньої управлінням надсилались спірні накази, однак до суду прокурор звернувся з позовом лише 08 листопада 2018 року. Доказів на підтвердження того, що про зазначені обставини працівники прокуратури дізнались тільки у червні 2018 до суду не надано.
Міжтим, наведений висновок міськрайонного суду, на думку колегії суддів, вимогам закону та обставинам справи не відповідає.
Згідно з положеннями статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 та від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.
Як вбачається зі справи та підтверджується її матеріалами, 06 червня 2018 року за фактом зловживання службовим становищем службовими особам Головного управління Держземагенства у Київській області та Головного управління Держгеокадастру у Київській області під час передачі упродовж 2014-2016 років в оренду фізичним особам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що розташовані на території Білоцерківського району Київської області, що завдало істотної шкоди державним інтересам відкрито кримінальне провадження № 42018111030000182.
В межах наведеного кримінального провадження, відповідно до визначеного ст. 93 КПК України порядку, Білоцерківською місцевою прокуратурою було направлено запити:
18 червня 2018 року до Головного управління Держпродспожвслужби в Київській області про надання списку сільськогосподарської техніки, яка зареєстрована за громадянами за списком (у якому окрім інших зазначений ОСОБА_1 ), відповідь на запит датується 27 червня 2018 року (т.1 а.с. 91-94).
16 червня 2018 року до Білоцерківської районної державної адміністрації чи зверталися з заявами про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства громадянам за списком (у якому окрім інших зазначений ОСОБА_1 ), відповідь на запит датується 25 червня 2018 року(т.1 а.с. 95-97).
07 вересня 2018 року до Головного управління ДФС у Київській області про надання інформації за 2016 -2017 роки в якому розмірі та хто є платником орендної плати за земельні ділянки з кадастровими номерами згідно списку (у якому окрім інших зазначений ОСОБА_1 ), відповідь на запит датується 20 вересня 2018 року (т.1 а.с.98-101).
Повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що прокурор довідався або мав об`єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави і про особу, яка їх порушила з отриманням відповідей в рамках кримінального провадження, а саме 20 вересня 2018 року.
Щодо посилань сторони відповідача на те, що прокурору з грудня 2014 року було відомо про наявність спірних наказів та договорів оренди земельних ділянок, то їх колегія суддів відхиляє.
Встановлено, що 25 грудня 2014 року прокуратурою Білоцерківського району Київської області було направлено запит до управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області про надання сканованих копій технічних документації із землеустрою та правовстановлюючих документів на земельні ділянки, якими користуються громадяни, у тому числі й ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом клопотання Державної інспекції сільського господарства у Київській області щодо проведення перевірки останньою дотримання вимог земельного законодавства на території сільських рад Білоцерківського району (т.1 а.с. 178).
За наведеного, у даному конкретному випадку, на думку колегії суддів, всупереч твердженням сторони відповідача, витребування у останнього через прокуратуру вказаних документів Державною інспекцією сільського господарства у Київській області на перебіг строку позовної давності не впливає.
Крім того, по справі встановлено, що в управлінні Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області відсутні допустимі докази на підтвердження факту надання спірних наказів та договорів оренди земельних ділянок прокуратурі Білоцерківського району Київської області, як відсутні й відмітки прокуратури про отримання вищевказаних документів у зазначений відповідачами час.
Отже, вимоги заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури у даній справі, на думку колегії суддів, заявлені з дотриманням строку позовної давності.
А тому, висновки суду першої інстанції про застосування строку позовної давності, на переконання колегії суддів, є помилковим, через що рішення міського суду, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України у зв`язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, слід скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За наведеного з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 268, 367, 381- 384 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , третя особа: приватне орендне підприємство «Агрофірма Узинська» про визнання недійсним та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації задовольнити.
Визнати недійсним та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Київській області за № КИ/3220486900:02:009/00014563, № КИ/3220486900:01:010/00014564, № КИ/3220486900:01:014/00014565, № КИ/3220486900:01:013/00014566 від 26 лютого 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га, кадастровий номер 3220486900:01:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003 для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Визнати недійсним та скасувати договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220486900:01:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003 укладені між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 , зареєстрованих приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про їх державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097 від 13 березня 2014 року.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код ЄДРПОУ 39817550) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Київської області (ЄДРПОУ 02909996) судовий збір в розмірі 12 334 грн, з кожного.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Судді : С.В. Лівінський,
Р.В. Березовенко,
Є.М. Суханова
