Ухвала
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 357/13254/18
провадження № 61-2712св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 ,
третя особа - Приватне орендне підприємство «Агрофірма Узинська»,
особа, яка подала апеляційну скаргу - заступник прокурора Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Суханової Є.М.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2018 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), ОСОБА_1 , третя особа - Приватне орендне підприємство «Агрофірма Узинська» (далі - ПОП «Агрофірма Узинська»), про визнання недійсним та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 16 липня 2019 року в задоволені позовних вимог заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 16 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави задоволено.
Визнано недійсними та скасовано накази ГУ Держземагенства у Київській області № КИ/3220486900:02:009/00014563, № КИ/3220486900:01:010/00014564, № КИ/3220486900:01:014/00014565, № КИ/3220486900:01:013/00014566 від 26 лютого 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га, кадастрові номери: 3220486900:01:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003 для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Визнано недійсними та скасовано договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220486900:01:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003, укладені між ГУ Держземагенства у Київській області та ОСОБА_1 , зареєстровані приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 та скасовано рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. про їх державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097 від 13 березня 2014 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
10 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій з урахуванням уточнень, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року та залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, цією ж ухвалою суду зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
У цій ухвалі вказано, що підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі
№ 914/801/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 911/2280/16, від 18 червня 2018 року у справі № 922/3001/17, від 19 червня 2018 року у справі
№ 922/2756/17, від 11 липня 2018 року у справі № 914/1886/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 906/916/16, від 23 жовтня 2018 року у справі
№ 906/240/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 911/3552/17, від 16 липня 2019 року у справі
№ 926/1326/15, від 03 грудня 2019 року у справі № 911/3396/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Отже, касаційна скарга містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про проведення підготовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів встановила відсутність підстав, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України. Тому колегія суддів, з урахуванням категорії та складності справи, призначає справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Керуючись статтями 33, 34, 260, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Справу № 357/13254/18 призначити до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Крат
