Справа № 569/24623/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2020 м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Кучиної Н.Г.,
з участю: секретаря судового засідання – Ющук О.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача – ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Вовк Ніна Петрівна про визнання недійсними договорів дарування, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Власик В.Я. в судовому засіданні позов підтримали та просять суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0596 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений 18 серпня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 1058 та скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_3 на дане нерухоме майно; визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений 18 серпня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 1057 та скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_3 на дане нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьком ОСОБА_5 та її братом - відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір дарування житлового будинку загальною площею 64,4 кв.м., житловою площею 43,5 кв.м. з надвірними будівлями: сарай, сарай, вбиральня, огорожа за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П. Тоді ж, 18 серпня 2016 року, її батьком ОСОБА_5 та її братом - відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0596 га, кадастровий номер 5610100000:01:065:0146, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П.
Позивач вважає, що вказані правочини були укладені її батьком під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим скористався відповідач, волевиявлення дарувальника не відповідало його внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування, тобто на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Зокрема, вважає, що в її батька не було наміру безоплатно будь-кому відчужувати спірне нерухоме майно, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 був єдиним житлом її батька, він був людиною похилого віку, мав тяжкі хвороби й потребував за станом здоров`я стороннього догляду.
Також її батько ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної неврології КП «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради у період з 10 червня 2009 року по 23 червня 2009 року; у період з 26 серпня 2009 року по 04 вересня 2009 року батько знаходився на лікуванні у відділенні денного стаціонару поліклініки № 3; у період з 29 червня 2010 року по 09 липня 2010 року її батько знаходився на лікуванні у відділенні денного стаціонару поліклініки № 2; 23 березня 2015 року та 10 квітня 2015 року в її батька погіршився стан здоров’я, його на дому оглядав лікар невролог в зв’язку зі скаргами на різке головокружіння, не можливість ходити; у період з 30 серпня 2016 року по 09 вересня 2016 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної неврології ЦМЛ м. Рівне.
Тому, на думку позивача її батько уклав оспорювані договори дарування з її братом через негативні життєві обставини, а саме: в її батька дуже сильно боліли ноги, він не міг вільно пересуватись, тому майже весь час проводив в будинку, в якому через борги по оплаті комунальних послуг було відключено газопостачання, в будинку було дуже холодно, а згідно медичних документів, батько тяжко хворів, при цьому була загроза втратити це житло через борги по оплаті комунальних послуг, які він не міг самостійно погашати та не міг на майбутнє їх сплачувати, в зв`язку з відключення газопостачання, батько не міг навіть приготувати собі їжу, попрати одяг, помитись. Внаслідок збігу таких обставин брат умисно скористався тяжкими життєвими обставинами їх батька і уклав з ним оспорювані договори.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Ширко М.Р. в судовому засіданні позов не визнали та просять суд у задоволенні позову відмовити за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
На заперечення позовних вимог посилаються на те, що при укладені спірних договорів дарування ОСОБА_5 мав дійсний намір та внутрішню волю на дарування належного йому на праві власності нерухомого майна своєму синові.
Також вважають, що зазначені в позові обставини не свідчать про існування тяжких обставин, внаслідок яких ОСОБА_5 був вимушений укласти оспорювані договори дарування на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки сам він не був обмежений у свободі укладення договору та виборі обдарованого. Епікризи та виписки з медичної карти не підтверджують факту існування тяжких обставин та не можуть вважатися належними доказами, оскільки, оскаржувані договори дарування були укладені 18 серпня 2016 року, а частина наданих позивачем епікризів за період 2009-2010 років, тобто за довго до укладення договору. Інші епікризи, долучені до матеріалів справи, станом на 30 серпня 2016 року – 08 вересня 2016 року – надані за період уже після укладення договорів дарування, а хвороби, що були діагностовані у ОСОБА_5 - дисциркулярна змішана енцефалопатія (гіпертонічна, судинно- метаболічна) не підтверджують існування тяжких обставин, внаслідок яких ОСОБА_5 був вимушений укласти договори дарування. А отже, відсутні підстави, передбачені ст. 233 ЦК України, для визнання їх недійсними.
Залучена судом в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П. суду пояснила, що 18 серпня 2016 року року до неї звернувся ОСОБА_5 з приводу укладання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки. При укладанні спірних правочинів ОСОБА_5 мав дійсний намір та внутрішню волю на дарування належного йому на праві власності нерухомого майна своєму синові ОСОБА_3 , повністю розумів наслідки укладених правочинів та бажав їх настання. Він говорив, що син його доглядає і він бажає щоб його майно перейшло до його сина.
Ухвалою суду від 10 квітня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування.
Призначено підготовче судове засідання у приміщенні Рівненського міського суду Рівненської області на 18 лютого 2019 року на 09 год. 00 хв., визначено сторонам строк для подання відзиву та заперечень.
Ухвалою суду від 20 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування –закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського міського суду Рівненської області на 30 жовтня 2019 року о 09 год. 00 хв.
Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Вовк Ніну Петрівну, як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а тому позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 18 червня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування житлового будинку загальною площею 64,4 кв.м., житловою площею 43,5 кв.м. з надвірними будівлями: сарай, сарай, вбиральня, огорожа за адресою: АДРЕСА_1 , номер договору 1057, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П.(а.с.80)
18 червня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0596 га, кадастровий номер 5610100000:01:065:0146, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , номер договору 1058, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П. (а.с.81)
Як зазначено у пунктах 1 договорів дарування, за цими договорами ОСОБА_5 (дарувальник) передає у дар своєму синові ОСОБА_3 (обдарований) належні ОСОБА_5 на праві приватної власності житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , а обдарований прийняв у дар вищевказане майно.
Згідно пункту 6 договору № 1057 та пункту 10 договору № 1058 дарування: Ми, Дарувальник та ОСОБА_6 , підтверджують, що ці договори укладаються не про людське око, не приховують іншу угоду, і відповідають дійсним намірам сторін створити для себе відповідні юридичні наслідки. Сторони підтверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
06 лютого 2017 року ОСОБА_5 , батько позивача та відповідача помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУ юстиції у Рівненській області, актовий запис № 271 (а.с.12)
Позивачем оспорюються укладені її батьком за життя правочини, оскільки вони на її переконання укладенні внаслідок збігу тяжких обставин.
Суд не погоджується з наявністю таких підстав, які в розумінні ст. 233 ЦК України могли б бути підставою для визнання недійсними договорів дарування, які укладено 18 серпня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчені приватним нотаріусом приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П., відповідно виходячи з наступного.
Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, його зміст не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п`ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину . Відповідно до судової практики суд задовольняє позов про визнання такого правочину недійсним, якщо мають місце дві умови: 1) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини, під якою розуміють важке майнове становище, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини і це може стосуватися як самої фізичної особи, так і членів її сім’ї; 2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи.
Проаналізувавши надані позивачем докази, суд вважає, що вищенаведені підстави застосування ст. 233 ЦК України, позивачем не доведені.
Як роз`яснив Пленум ВСУ у п.23 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Частиною першою ст. 233 ЦК України, передбачено, що правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, це - правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Ті обставини, які позивач поклав в основу позову, як тяжкі обставини не були доведені належними та допустимими доказами.
До тяжких обставин відповідно до частини першої статті 233 ЦК України може бути віднесено тяжку хворобу особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загрозу втратити житло чи загрозу банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. При цьому слід мати на увазі, що тяжка обставина має бути саме для тієї особи, яка вчинила правочин.
Проте, зазначені в позові обставини не свідчать про існування тяжких обставин, в контексті ст.233 ЦК України, внаслідок яких ОСОБА_5 був вимушений укласти оспорювані договори дарування на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки сам він не був обмежений у свободі укладення договору та виборі обдарованого. Епікризи та виписки з медичної карти не підтверджують факту існування тяжких обставин та не можуть вважатися належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України.
Оскільки, оскаржувані договори були укладені 18 серпня 2016 року, а частина наданих позивачем епікризів надані за період 2009-2010 років, тобто за довго до укладення спірних договорів дарування. Останній наявний огляд лікаря невролога датований квітнем 2015 року, тобто більш ніж за рік до укладення договорів.(а.с.18)Інші епікризи, долучені до матеріалів справи, станом на 30 серпня 2016 року надані за період уже після укладення договорів дарування. Більше того, в даному епікризі зазначено, що стан хворого покращився, останній активний, повний продуктивний контакт, самостійно ходить. Тобто, хвороба, що була діагностована у ОСОБА_5 - дисциркулярна змішана енцефалопатія (гіпертонічна, судинно- метаболічна) не підтверджує існування тяжких обставин, внаслідок яких ОСОБА_5 був вимушений укласти договори дарування.
Окрім того, як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є:
а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин;
б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.
Оскільки, необхідна сукупність вказаних умов для визнання правочину недійсним, то при визначенні того, які правочини можуть оспорюватися на підставі статті 233 ЦК України потрібно з`ясувати, як розуміти «вкрай невигідні умови».
Використане у частині першій статті 233 ЦК України словосполучення «вкрай невигідних умовах» є оціночним, тому для кваліфікації певного договору як такого, що вчинений на вкрай невигідних умовах, необхідно порівнювати умови такого договору із умовами договорів того ж виду, які зазвичай вчиняються у цивільному обороті.
Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно із звичайними умовами договорів цього ж виду, які існують у цей момент, є «різко», значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини одна зі сторін приймає ці умови, то такий договір може бути визнаний недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
Згідно частини першої статті 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Тлумачення глави 55 ЦК України дозволяє зробити висновок, що договір дарування є імперативно безоплатним. Безоплатним слід вважати такий договір, в якому в однієї із сторін відсутній обов`язок вчинити дію по наданню певного блага іншій стороні.
З урахуванням безоплатності договору дарування і відсутності зі сторони обдаровуваного зустрічного надання для дарувальника, то умови договору дарування фактично немає з чим порівнювати. Тому договір дарування не може визнаватися недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
Така позиція Верховного Суду викладена в Постанові від 07 листопада 2018 року у справі №216/6077/14-ц та в Постанові від 26 вересня 2018 року у справі 712/4728/16-ц.
Крім того, ухвалюючи рішення у справі № 6-551цс16 «Про визнання недійсним правочину(договору дарування),який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах» Постановою від 06 квітня 2016 року Верховний суд дійшов висновку, що основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.
Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причинно наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Верховний суд України чітко констатує: «Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».
Суд вважає, що позивач, який оскаржує правочин, не довів, що за відсутності тяжких обставин правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
При цьому суд враховує, що в обґрунтуваннях позивача міститься посилання на рішення Рівненського міського суду від 03 серпня 2018 року по справі № 569/10789/16-ц, яким на думку позивача були встановлені обставини, які відповідно до положень ч.4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню по даній цивільній справі, і є доказами в підтвердження її вимог в даній справі, а саме:
- «Згідно договору дарування, посвідченого 18.08.2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1058, ОСОБА_5 подарував своєму синові, а ОСОБА_3 прийняв у дар, належну на праві власності земельну ділянку, площею 0,0596 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 ,
- згідно договору дарування, посвідченого 18.08.2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк Н.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1057, ОСОБА_5 подарував своєму синові, а ОСОБА_3 прийняв у дар, належний на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_2 ,
- станом на березень 2016 р. за будинком АДРЕСА_1 обліковувалася заборгованість з газопостачання, у зв"язку з чим будинок було відключено від газопостачання, ОСОБА_5 оплату за газ вносив лише частково, що не покривало наявний борг,
- ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 63 роки,
- за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Торкуновою Т.А. була заведена спадкова справа № 9/2017 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно поданих зазначеними особами заяв,
-уклавши 25.01.2009 р. шлюб, ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_1 ,
- ОСОБА_5 надавав нотаріально посвідчену 22.04.2016р. довіреність ОСОБА_3 для представлення його інтересів у всіх установах з приводу підготовки документів для дарування спірного майна, внесеної до реєстру за № 382,
- у 2003 р. ОСОБА_8 , яка приходилася бабусею ОСОБА_3 , заповідала йому будинок АДРЕСА_1 , який було відмінено заявою від 16.12.2003 р. Заповіт містив зобов"язання щодо надання права довічного користування кімнатою в будинку ОСОБА_5 ,
- в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 був єдиною особою з зареєстрованим місцем проживання у вказаному будинку з 06.02.2007 р."(а.с.120-125)
Проте, судом вказані обставини, що встановлені у рішенні Рівненського міського суду № 569/10789/16-ц не визнаються такими, що підтверджують доводи позивача у даній справі, оскільки, вказані обставини є несуттєвими (без юридичної сили), не несуть в собі доказової сили по даній справі, а також жодна з перелічених обставин не підтверджує збігу тяжких обставин для ОСОБА_9 при укладенні ним спірних правочинів, у розумінні вимог ст.233 ЦПК України.
При цьому, суд звертає увагу на посилання позивача як на встановлену обставину, що у 2003 р. ОСОБА_8 , яка приходилася бабусею ОСОБА_3 , заповідала йому будинок АДРЕСА_1 , який було відмінено заявою від 16.12.2003 р. Заповіт містив зобов"язання щодо надання права довічного користування кімнатою в будинку ОСОБА_5 , що на думку суду є підтвердженням того, що батько відповідача добровільно передав йому в дар, належне йому майно, виконавши при цьому ще й волю своєї покійної матері,що спростовує посилання на ту обставину, що даний правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Також твердження позивача про те, що для усунення, в тому числі, і тієї обставини, що в спірному будинку її батьку неможливо було проживати через відключення за борги єдиного помешкання від газопостачання, а брат обіцяв ці борги погасити і надалі сплачувати комунальні послуги, що мало наслідком відновлення газопостачання, батько і уклав оспорювані нею договори, не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні належними доказами, та крім того не є сукупністю тяжких обставин, в контексті визначень, зазначених в ст.233 ЦК України.
В підтвердження даних обставин судом оцінено надану суду довіреність від 22 квітня 2016 року(видану до укладення договорів дарування) про те, що ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_3 представляти його інтереси в усіх підприємствах, установах та організаціях з питань підготовки документів (збору документів) для дарування належного йому житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за тією ж адресою. В довіреності підтверджено, що ОСОБА_5 перебуває при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки.
Це також підтверджує ту обставину, що ОСОБА_5 мав дійсний намір та внутрішню волю на дарування належного йому на праві власності нерухомого майна своєму синові, належно готувався до цього і причиною такого бажання не був збіг тяжких для нього обставин, але лише його свідомий вибір та вільне волевиявлення.
Що ж стосується рішення Рівненського міського суду по справі № 569/10789/16-ц на яке посилається позивач, судом встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Вовк Ніна Петрівна про визнання договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 18.08.2016р., договору дарування земельної ділянки АДРЕСА_1 від 18.08.2016р. - недійсними та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та житловий будинок. Рішення суду набрало законної сили.
При цьому судом також встановлено, що підставою для пред`явлення позову у справі №569/10789/16-ц було вчинення договорів дарування у зв`язку із введенням сторони договору в оману та на підставі помилки, щодо обставин, які мають істотне значення.
Підставою ж для подання позову, що розглядається у даній справі є вчинення оскаржуваних правочинів ОСОБА_5 під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим скористався відповідач.
Однак, на думку суду ці три підстави для визнання договорів недійсними є взаємовиключними, що ще раз підтверджує лише намір позивача визнати дані договори недійсними, згідно будь-якої підстави.
Тому, аналізуючи все наведене в сукупності, суд вважає, що позивачем не доведена обов’язкова підстава застосування ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним, укладення його на вкрай невигідних умовах.
За ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1)письмовими, речовими і електронними доказами;
2)висновками експертів;
3)показаннями свідків.
Докази, подані на підтвердження конкретної обставини, мають бути, зокрема, належними, достовірними та достатніми.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи з аналізу зазначених норм, наявність тяжких обставин при укладенні спірних договорів у даному конкретному випадку не було встановлено судом на підставі тих документів та доказів, що були надані суду позивачем.
Вказані документи не є належними, допустимими та достовірними доказами обставин, якими суд може обґрунтувати рішення про задоволення позову, так як не підтверджують жодну із визначених ч. 1 ст. 233 ЦК України обставин для визнання недійсними договорів дарування.
За п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання:
1)чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Частиною 6 ст. 81 встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В даній справі саме позивач повинен надати докази, що її батько ОСОБА_5 дійсно перебував під впливом тяжких для нього обставин, надати документи, які могли б дані обставини підтвердити.
Проте, жодних процесуальних дій на захист своїх прав в передбаченому Законом порядку позивач не вчинив.
Наведене свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними договорами дарування, наведені позивачем обставини не свідчать про сукупність існування тяжких обставин, внаслідок яких ОСОБА_5 був вимушений укласти оспорювані договори дарування на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки сам він не був обмежений у свободі укладення договору та виборі обдарованого та, відповідно, про відсутність підстав для визнання укладених договорів дарування недійсними.
Враховуючи вищенаведене, у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно ст. 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Вказане питання вирішується під час ухвалення рішення суду (ст. 264 ЦПК України).
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Проаналізувавши матеріали справи, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу при розгляді справи в суді, суд приймає до уваги обставини справи, умови укладеного договору про надання правової допомоги від 10 липня 2019 між ОСОБА_3 та адвокатським об`єднанням «Удовиченко та партнери» № 95/19, предметом якого є надання правничої допомоги у справі № 569/24623/18.
02 серпня 2019 року на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання Стець Ю. А ОСОБА_10 було перераховано кошти за надану правничу допомогу в сумі 3 000 гривень, що підтверджується рахунком № 1-95/19 та квитанцією № 0.0.1426178922.1 від 02.08.2019.
Зважаючи на співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та вважає, що стягнення витрат за надання професійної допомоги адвоката, які позивач поніс, а саме в розмірі 3000,00 грн, підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -
В И Р I Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Вовк Ніна Петрівна про визнання недійсними договорів дарування - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 ( три тисячі ) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач – ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_2
Відповідач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_3
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Рівненського місцевого нотаріального округу Вовк Ніна Петрівна, 33027 м.Рівне, вул. Київська, 14
Повний текст рішення виготовлено 05 березня 2020 року.
Суддя : Н.Г.Кучина
