Ухвала
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 712/9213/18
провадження № 61-14934сво19
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Висоцької В. С.
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,
розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення та про звільнення з роботи, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вовка Андрія Ігоровича на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 01 березня 2019 року у складі судді Пироженко С. А. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Національної поліції в Черкаській області,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Черкаській області (далі - ГУ НП в Черкаській області) в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Черкаській області від 16 березня 2018 року за
№ 712 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Черкаській області
від 16 березня 2018 року за № 100 о/с «Про звільнення з роботи - старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області»; поновити її на роботі старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області
з 16 березня 2018 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 березня 2018 року і до часу фактичного поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що підставі наказу ГУ НП у Черкаській області від 03 січня 2017 року позивач була прийнята на роботу старшого статиста сектору інформаційної підтримки Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - Черкаський ВП ГУНП в Черкаській області).
09 січня 2018 року ОСОБА_1 написала заяву про надання невикористаної частини щорічної відпустки за 2017 рік за відпрацьований період з 07 листопада 2016 року до 06 листопада 2017 року на 11 діб (з урахуванням 1 святкового дня) з 28 лютого 2018 року до 10 березня 2018 року.
Згідно листка непрацездатності від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 була звільнена від роботи з 27 лютого 2018 року до 01 березня 2018 року та з 02 березня 2018 року до 06 березня 2018 року.
07 березня 2018 року позивач надана листок непрацездатності до УФЗБО ГУ НП в Черкаській області через заступника начальника відділу розрахункового касового обслуговування УФЗБО ГУ НП в Черкаській області Гончар Л. В. та повідомила виконуючого обов`язки начальника Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області Рудя М. О. про необхідність продовження (перерахування) щорічної відпустки, відповідно до статті 80 КЗпП України у зв`язку із непрацездатністю, яка відповідно підтверджена оригіналом листка непрацездатності.
12 березня 2018 року, 13 березня 2018 року та 14 березня 2018 року було складено акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі.
Згідно з журналом приходу на роботу та залишення робочого місця працівниками Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області Інвентарний № 874 « ОСОБА_1 . 14 березня 2018 року о 08 год 40 хв прийшла на роботу», про що зробила особисто запис та поставила власний підпис.
16 березня 2018 року наказом ГУ НП в Черкаській області № 712 до неї застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни (прогул 12-14 березня 2018 року) у вигляді звільнення. Головним аргументом відповідача для її звільнення була відсутність жодних заяв, які були б підставою для продовження щорічної відпустки у відповідності до статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону України «Про відпустки».
16 березня 2018 року наказом ГУ НП в Черкаській області № 100 о/с звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Наказ про звільнення позивач вважає протиправним, оскільки вона не вчиняла жодних дисциплінарних проступків, не порушувала трудової дисципліни, будь-які пояснення від неї з даного приводу не відбиралися, а акти про відсутність працівника на роботі є сфальсифікованими.
Посилаючись на вказане, позивач просила позов задовольнити.
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 01 березня
2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач правомірно прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення та про звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки остання допустила дисциплінарний проступок - прогули без поважних причин.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаюсь на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили положення частини четвертої статті 80 КЗпП України та частини четвертої статті 11 Закону України «Про відпустки». Продовження відпустки не залежить від волі роботодавця, на відміну від її перенесення на інший термін, що вирішується за взаємною згодою сторін. 06 березня 2018 року ОСОБА_1 зателефонувала до начальника сектору кадрового забезпечення Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області та повідомила про те, що 07 березня 2018 року здасть листок непрацездатності, а також просила перерахувати їй 11 днів відпустки, яка не була використана. Викладене було підтверджено свідком ОСОБА_2 - начальником сектору кадрового забезпечення Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області.
Зміст статей 80 КЗпП України та статті 11 Закону України «Про відпустку» не містить слова «заява» та будь-якої інформації чи відсилки до нормативно-правового акта, згідно з яким працівник повинен писати заяву для перенесення або продовження щорічної відпустки. У ОСОБА_1 відбулося автоматичне продовження невикористаної частини відпустки.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відмовилася надавати пояснення по суті справи, а також докази щодо застосування до неї дисциплінарного стягнення, попередження, наявність порушення трудової дисципліни та/або невиконання службових обов`язків, що завдало шкоду. Враховуючи викладене, відповідачем порушено порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
На порушення норм процесуального права інтереси ГУ НП в Черкаській області представляла на підставі довіреності Желязняк Ю. В. , а не керівник ГУ НП в Черкаській області Лютий В. В .
Судами попередніх інстанцій не дали оцінки показанням свідків щодо практики обов`язку продовження відпустки і отримання наказу як обов`язкових елементів можливості продовження відпустки, а також щодо неналежної перевірки факту відсутності на робочому місці позивача.
У вересні 2019 року ГУ НП в Черкаській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не надала належних доказів, які б були підставою для продовження їй щорічної відпустки на підставі статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону України «Про відпустки», самостійно прийняла рішення про продовження періоду відпустки на термін лікарняного. Питання визначення строків та періодів перенесення чи продовження відпустки у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю працівника у період відпустки вирішується за заявою працівника наказом роботодавця. Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду. Посилання позивача на автоматичне продовження відпустки на кількість днів тимчасової непрацездатності є безпідставними. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Судами попередніх інстанцій у повному обсязі досліджено докази та враховано те, що ГУ НП в Черкаській області правомірно прийняло рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року відкрито провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
25 вересня 2019 року справа № 712/9213/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що згідно з положеннями статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до частини четвертої статті 80 КЗпП України у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта стаття 11 Закону України «Про відпустки»).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).
Тобто, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 289/51/16-ц (провадження № 61-13864св18), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що положення чинного законодавства не передбачають можливості працівнику самостійно без погодження з роботодавцем продовжувати період відпустки, навіть у разі тимчасової непрацездатності у період відпустки. Питання визначення строків та періодів перенесення чи продовження відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю працівника в період відпустки вирішується за заявою працівника наказом роботодавця.
Таким чином, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що питання визначення строків та періодів перенесення чи продовження відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю працівника в період відпустки вирішується за заявою працівника наказом роботодавця.
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі
№ 466/4738/18 (провадження № 61-7543св19) колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що позивач, перебуваючи у відпустці та знаходячись у цей період на лікарняному, який на час закінчення відпустки було закрито і не подавши заяви роботодавцю про продовження відпустки, самостійно продовжив перебування у відпустці, без дотримання встановленої нормами трудового законодавства процедури, тобто вчинив прогул без поважних причин.
Таким чином, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що працівник у разі непрацездатності одержує право на продовження щорічної відпустки, що реалізується на підставі поданої заяви, у якій він висловлює бажання щодо продовження чи перенесення відпустки, роботодавцем в свою чергу видається відповідний наказ із зазначенням усіх необхідних для наказу реквізитів, у тому числі із зазначенням підстави видачі наказу. Із наказом працівник повинен бути ознайомлений.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанції встановлено факт повідомлення позивачем начальника відділу кадрів Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області про продовження відпустки.
Академічний тлумачний словник української мови надає такі тлумачення:
перенесення - відкладати на інший час;
продовжувати, продовжити - вести далі почате, не зупиняючись, безперервно; діяти далі; повертатися (після перерви) до початого.
Конструкція статті 80 КЗпП України містить терміни «перенесення» та «продовження» і передбачає наявність згоди між працівником і власником або уповноваженим ним органом у разі перенесення щорічної відпустки на новий термін.
Конструкція частини другою статті 11 Закону України «Про відпустки» також містить терміни «перенесення» і «продовження» та передбачає, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта стаття 11 Закону України «Про відпустки»).
Приписів щодо обов`язкового погодження продовження відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості та звернення працівника із відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки означені норми не містять.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної у означених вище постановах Верховного Суду, оскільки вважає, що «продовження» щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості погодження із власником або уповноваженим ним органом не потребує.
Згідно частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення та про звільнення з роботи, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вовка Андрія Ігоровича на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 01 березня 2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2019 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. С. Висоцька
Судді: Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
В. М. Сімоненко
М. Є. Червинська
