ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.
14 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/1196/18
Провадження № 12-153гс19
за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Понуровського Юрія Олексійовича до Головного управління Державної фіскальної служби України у Черкаській області (далі - ГУ ДФСУ) та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про стягнення збитків у сумі 364 681, 68 грн за касаційною скаргою ГУ ДФСУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 року.
Відповідно до змісту частини третьої статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Обставини справи
У листопаді 2018 року ФОП Понуровський Ю. О. звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ГУ ДФСУ, Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної службиу Черкаській області (далі - ДПІ), правонаступником якої є ГУ ДФСУ та ДКСУ, про стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування шкоди в загальному розмірі 364 681,68 грн, з яких 215 792,00 грн - матеріальної шкоди (збитків), 48 889,68 грн - упущеної вигоди, 100 000,00 грн - моральної шкоди.
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що із січня по червень 2017 року ДПІ, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинила реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду. Внаслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн витрат на юридичні послуги у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні.
Крім того, ураховуючи вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачену вигоду), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період, а також матеріальну компенсацію моральної шкоди, оскільки позивач зазнав моральних страждань у зв`язку з приниженням його честі та гідності, погіршенням ділової репутації, що, як наслідок, спричинило також і погіршення здоров`я останнього.
Рішенням від 12 лютого 2019 року Господарський суд Черкаської області позов задовольнив частково, стягнув з ДПІ на користь позивача 203 992 грн збитків, 50 000 грн відшкодування моральної шкоди та судовий збір у сумі 3 809,88 грн в дохід Державного бюджету України; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення обґрунтовано тим, що протиправність дій службових осіб ДПІ щодо зупинення реєстрації електронних документів позивача була встановлена постановою Черкаського окружного адміністративного суду, що набрала законної сили, причинний зв`язок та наслідки у вигляді понесених збитків у розмірі 203 992 грн доведено позивачем належним чином.
Щодо заявленої моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що оскільки внаслідок протиправних дій ДПІ позивач поніс реальні збитки, був певний час незаконно позбавлений права на ведення своєї підприємницької діяльності, що, за твердженням позивача, негативно вплинуло на стан його здоров`я (підтверджується листами непрацездатності, які містяться в матеріалах справи), а також негативно вплинуло на його ділову репутацію, то позивач має право на відшкодування моральної шкоди. Проте, керуючись засадами розумності та виваженості, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення моральної шкоди - до 50 000, 00 грн.
У частині заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди суд першої інстанції виходив з того, що позивачем здійснено розрахунок суми такої шкоди, виходячи з його доходів, отриманих за четвертий квартал 2016 року, тобто вказана сума розрахована виключно на припущеннях позивача про можливість отримання такого самого доходу за перший та другий квартали 2017 року. Жодних доказів на підтвердження вказаного розміру шкоди не подано. Суд указав, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення, тому дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення шкоди у вигляді упущеної вигоди немає.
Щодо відшкодування витрат позивача на правову допомогу суд зазначив, що заявлені позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню виходячи з того, що витрати на правничу допомогу позивачем були здійснені в рамках кримінального провадження. Питання відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених потерпілою стороною в кримінальному провадженні, вирішується під час ухвалення вироку, що ніяк не стосується розгляду цієї справи.
Постановою від 26 червня 2019 року Північний апеляційний господарський суд перевірене судове рішення залишив без змін.
У липні 2019 року ГУ ДФСУ звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій (з урахуванням доповнення до скарги від 15 серпня 2019 року та касаційної скарги, поданої на виконання ухвали від 8 серпня 2019 року) просило рішення та постанову скасувати, провадження у справі закрити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ ДФСУ вказувало на те, що судами не встановлено, а наявними в матеріалах справи судовими рішеннями не підтверджено, що позивач поніс витрати у вигляді збитків, пов`язаних з відновленням свого порушеного права, на суму 203 992,00 грн саме внаслідок протиправних дій ДПІ, як і не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями контролюючого органу та невиконанням позивачем умов договору поставки.
Також скаржник указав, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано та не обґрунтовано, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та із чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Серед іншого в доповненнях до касаційної скарги скаржник зазначив, що стороною у справі є фізична особа та суб`єкт владних повноважень, які не пов`язані господарськими відносинами, а предметом спору є стягнення збитків та моральної шкоди, завданої протиправними діями контролюючого органу. Скаржник послався на частину першу статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою визначена юрисдикція адміністративних судів, та просив закрити провадження у справі на підставі приписів пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Висновок Великої Палати Верховного Суду
Постановою від 14 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ГУ ДФСУ залишила без задоволення, а судові рішення в цій справі - без змін.
Щодо юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. З огляду на це доводи щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції є помилковими.
Стосовно суті висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили про те, що за наявності в позивача можливості зареєструвати податкові накладні він не виконав би зобов`язання з поставки товаруна користь Приватного акціонерного товариства «Управління Механізації Будівництва-23» (далі - ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23»). Збитки позивача, які полягали у сплаті ним штрафних санкцій на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» на виконання судового рішення, стали об`єктивним наслідком поведінки ДПІ, а тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння позивачу збитків у розмірі суми пені, сплаченої позивачем на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23», тобто в сумі 200 000,00 грн, та судового збору в сумі 3992,00 грн, стягнутих за судовим рішенням у справі № 925/1308/17, є обгрунтованими.
Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що порушення особою договірного зобов`язання призводить до приниження її ділової репутації, а тому обґрунтованими є висновки першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди.
Зміст окремої думки
Не погоджуючись з позицією Великої Палати Верховного Суду в частині висновків щодо суті спору, вважаємо за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року, ухваленої за наслідком перегляду рішення Господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року у справі № 925/1196/18.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки особи, яка завдавала шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Разом з тим, в силу статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов`язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі.
Аналогічний за змістом висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Втім, судові рішення у справі не містять необхідного та достатнього обґрунтування наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ДПІ та майновими втратами, які позивач зазнав через понесення ним додаткових витрат (пені, судового збору), стягнутих за судовим рішенням за неналежне виконання договору поставки № 17/10 від 17 жовтня 2016 року; наявність у цьому випадку складових, необхідних для відшкодування шкоди за рахунок держави, суди окремо не досліджували.
Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Звертаючись до суду, позивач стверджував про завдання йому моральної шкоди, оціненої ним у 100 000 грн, яка полягала в моральних стражданнях та переживаннях внаслідок тривалих дій ДПІ з 2017 року щодо зупинення реєстрації його електронних документів, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, можливості реалізації його намірів, суттєвим погіршенням життєвих зв`язків та ділової репутації.
Задовольняючи частково вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суди виходили з тих обставин, що позивач був певний час незаконно позбавлений права на ведення своєї підприємницької діяльності, що негативно вплинуло на стан його здоров`я (за даними листів непрацездатності, які містяться в матеріалах справи), а також негативно вплинуло на його ділову репутацію.
Водночас наявні матеріали справи не містять доказів того, що стан здоров`я позивача та його захворювання знаходяться в будь-якому причинно-наслідковому зв`язку з діями ДПІ, як і того, що в межах життєвих та ділових зв`язків позивача відбулися зміни, пов`язані зі зміною щодо нього усталеної суспільної, соціальної та ділової оцінки, зниженням ділової активності та зменшенням соціальних контактів.
З огляду на вищевикладене, вважаємо, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відповідно до положень статей 76, 77, 78 ГПК України наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, у тому числі і моральної, а тому позовні вимоги в цій справі не підлягають задоволенню.
Ураховуючи викладене, у цій справі необхідно було ухвалити рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог як не доведених належними та допустимими доказами.
Судді С. В. Бакуліна М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач В. Ю. Уркевич
