Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6888/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скочок Т.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
при секретарі Кондрат Л.Г.
за участю
представника позивача: Ващенка В.О.
представника відповідача: Грамми Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії «Велбей Холдінгс Лімітед» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Компанії «Велбей Холдінгс Лімітед» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправним та нечинним абз. 5 пп. 2 п. 2 рішення від 13.10.2015 №1707, -
В С Т А Н О В И В:
Компанія «Велбей Холдінгс Лімітед» (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі по тексту - відповідач) в якому просила визнати протиправним та нечинним абз. 5 пп. 2 п. 2 рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Щодо порядку виконання учасниками фондового ринку рішень Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 13.10.2015 року №1707 (з урахуванням уточненої позовної заяви від 02.05.2019 року).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Так, предметом оскарження (у межах даної адміністративної справи) виступають положення абз. 5 пп. 2 п. 2 рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Щодо порядку виконання учасниками фондового ринку рішень Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 13.10.2015 року №1707, на підставі яких рішенням Національної безпеки та оборони від 02.05.2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено у дію Указом Президента України від 14.05.2018 №126/2018, до Компанія «Велбей Холдінгс Лімітед» застосовано такий вид обмежувального заходу (відповідно до Закону України «Про санкції») як блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном, - за результатами реалізації якого, Компанію «Велбей Холдінгс Лімітед» фактично позбавлено участі у голосуванні на позачергових загальних зборах ПАТ «ЗАлК» (01.11.2018) із зазначенням, що позивач має « 0» голосуючих акцій.
Разом з тим, оскаржувані положення почали діяти з 17.11.2015 року і тривали станом на час звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Тобто, дія нормативно-правового акту, зокрема в оскаржуваній частині, мала вплив на права та обов`язки осіб, на яких поширювалася його дія, як на дату набрання чинності актом, так і упродовж перспективної дії цього документа.
Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб`єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
Враховуючи викладене, у разі коли суб`єкт правовідносин оскаржує нормативно-правовий акт по спливу певного проміжку часу від дати набрання ним чинності, але який є чинним, діючим і обов`язковий до застосування на час звернення суб`єкта правовідносин до адміністративного суду із позовною заявою, то звернення до суду такого суб`єкта не повинно розцінюватися як здійснене з порушенням порядку та строків, передбачених ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вимога про порушення права негативною триваючою дією чинного нормативного-правового акта, яка для суб`єкта правовідносин є реальною, актуальною, об`єктивно обґрунтованою і шкідливою хоча б на етапі звернення до суду про його оскарження, не може визнаватись такою, що подана з пропуском строків звернення за захистом порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №826/16725/17.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, відповідно до ст. 2, п. 18 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», з урахуванням Закону України «Про санкції» та на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 16.09.2015 № 549 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», прийнято рішення від 13.10.2015 року №1707 «Щодо порядку виконання учасниками фондового ринку рішень Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» з подальшими змінами та доповненнями.
Приписами абз. 5 пп. 2 п. 2 вказаного рішення визначено, що депозитарним установам після набрання чинності Указом Президента України, яким уведено в дію певне рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (далі - Указ) у разі застосування санкції «блокування активів» протягом дії зазначеної санкції, зокрема, передбачено, що під час складання переліків власників цінних паперів для організації та проведення загальних зборів акціонерного товариства - включати власників - осіб, зазначених у санкційному списку, до яких застосована зазначена санкція, до відповідного переліку із зазначенням належних їм акцій як не голосуючих.
Вважаючи наведені положення рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.2015 №1707 протиправними та нечинним, позивач звернувся з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно та у межах наданих повноважень прийнято рішення «Щодо порядку виконання учасниками фондового ринку рішень Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 13.10.2015 №1707 в оскаржуваній частині.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та нормами Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закону України «Про санкції», Закону України «Про акціонерні товариства» та Закону України «Про депозитарну систему».
Усі зазначені нормативно-правові акти в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані положення рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.2015 №1707, на думку останнього, не відповідають актам вищої юридичної сили, а саме: п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», ст. 190 Цивільного кодексу України, п. 8 ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства», ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України та п.п. 13 і 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про депозитарну систему», оскільки, права акціонера вносити пропозиції, брати участь у загальних зборах та голосуванні є немайновими корпоративними правами та правами за цінними паперами немайнового (неречового) характеру, відтак, такі права не є майном та не є тимчасово обмеженими на період дії санкції «блокування активів».
У свою чергу, згідно зі ст. 2 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою: реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; гарантування прав власності на цінні папери; захисту прав учасників фондового ринку; інтеграція в європейський та світовий фондові ринки; дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.
При цьому, державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється, зокрема, у таких формах як прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів (ст. 3 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»), що також кореспондується з положеннями п. 13 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», у силу яких, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов`язкові для виконання нормативні акти.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про санкції» передбачено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Серед видів таких санкції, зокрема, визначено блокування активів як тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції»).
Як було зазначено вище, виходячи з меж заявлених предмету та підстав позову, встановленню у межах даної адміністративної справи підлягає поняття «майна», на яке може розповсюджуватись такий вид санкції як блокування активів, з урахуванням характеру спірних правовідносин.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів, є Закон України «Про акціонерні товариства», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства», голосуюча акція - будь-яка проста або привілейована акція, що надає своєму власнику право голосувати на загальних зборах акціонерів (далі - загальні збори), крім акції, за якою законом або у встановленому законодавством порядку встановлено заборону користування таким правом голосу.
Разом з тим, п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Подібне за своїм змістом визначення поняття «корпоративні права» також викладено у ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, а саме: корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства», кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:
1) участь в управлінні акціонерним товариством;
2) отримання дивідендів;
3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;
4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.
Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
У той же час, загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства»).
Приписами ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить:
1) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;
2) внесення змін до статуту товариства;
3) прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;
4) прийняття рішення про зміну типу товариства;
5) прийняття рішення про розміщення акцій;
5-1) прийняття рішення про розміщення цінних паперів, які можуть бути конвертовані в акції;
6) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства;
7) прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства;
8) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;
9) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;
9-1) затвердження положення про винагороду членів наглядової ради акціонерного товариства, вимоги до якого встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, крім вимог до положення про винагороду членів наглядової ради акціонерного товариства - банку, які встановлюються Національним банком України;
9-2) затвердження звіту про винагороду членів наглядової ради акціонерного товариства, вимоги до якого встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, крім вимог до звіту про винагороду членів наглядової ради акціонерного товариства - банку, які встановлюються Національним банком України;
10) пункт 10 частини другої статті 33 виключено
11) затвердження річного звіту товариства;
11-1) розгляд звіту наглядової ради та затвердження заходів за результатами його розгляду;
11-2) розгляд звіту виконавчого органу та затвердження заходів за результатами його розгляду, крім випадку віднесення статутом товариства питання про призначення та звільнення голови та членів виконавчого органу до виключної компетенції наглядової ради;
11-3) розгляд висновків зовнішнього аудиту та затвердження заходів за результатами його розгляду;
12) розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом;
13) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій, крім випадків обов`язкового викупу акцій, визначених статтею 68 цього Закону;
14) прийняття рішення про невикористання переважного права акціонерами на придбання акцій додаткової емісії у процесі їх розміщення;
15) затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом;
16) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;
17) обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з членами наглядової ради;
18) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради, за винятком випадків, встановлених цим Законом;
19) обрання членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;
20) затвердження звіту та висновків ревізійної комісії (ревізора);
21) обрання членів лічильної комісії, прийняття рішення про припинення їх повноважень;
22) прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону;
23) прийняття рішення про виділ та припинення товариства, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 84 цього Закону, про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;
24) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора);
25) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства;
26) обрання комісії з припинення акціонерного товариства;
27) вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом товариства.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера, які передбачають участь останнього в управлінні акціонерним товариством, зокрема, шляхом прийняття участі та голосування на загальних зборах товариства.
Перелік питань, які належать до виключної компетенції загальних зборів, наведений у ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та який, при цьому, не є вичерпним, свідчить про можливість реалізації акціонером під час прийняття участі та голосування на загальних зборах одночасно як майнових (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій, крім випадків обов`язкового викупу акцій, визначених статтею 68 цього Закону; прийняття рішення про невикористання переважного права акціонерами на придбання акцій додаткової емісії у процесі їх розміщення; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом тощо), так і немайнових (визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства; внесення змін до статуту товариства; прийняття рішення про зміну типу товариства тощо) прав.
Отже, враховуючи характер діяльності акціонерних товариств, питання, які вирішуються на загальних зборах товариства, можуть одночасно носити як майновий, так і немайнових характер.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що визначення оскаржуваними положеннями рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.2015 року №1707, відповідно до яких, у разі застосування санкції «блокування активів» протягом дії зазначеної санкції, зокрема, передбачено, що під час складання переліків власників цінних паперів для організації та проведення загальних зборів акціонерного товариства - включати власників - осіб, зазначених у санкційному списку, до яких застосована зазначена санкція, до відповідного переліку із зазначенням належних їм акцій як не голосуючих, відповідають наведеним вище законодавчим положенням та не суперечать їх змісту.
Разом з тим, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання скаржника на п.п. 13 і 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про депозитарну систему», а також ст. 190 Цивільного кодексу, оскільки останніми визначено поняття «права на цінні папери» та «права за цінними паперами», як речового права, у той час як оскаржуваними положеннями рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.2015 року №1707 акціонерів, як власників цінних паперів, не обмежено у праві власності на них (цінні папери), а вказано лише про обмеження в участі під час проведення загальних зборів.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Компанії «Велбей Холдінгс Лімітед» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 12.10.2020 року
