Ухвала
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 761/16124/15-ц
провадження № 61-42296св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Фінансова Ініціатива»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року у складі судді Малинникова О. Ф. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива») про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
Позов обґрунтований тим, що 25 лютого 2014 року між ним та ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті «Інтернаціональний» № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних. На виконання умов договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524.
08 вересня 2014 року банк виплатив вкладникові відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, а починаючи з 09 вересня 2014 року і до 18 вересня 2014 року здійснив сім послідовних часткових виплат на загальну суму 8 080,00 дол. США з належних вкладникові 17 000,15 дол. США. Останню виплату було здійснено 18 вересня 2014 року, відтоді будь-які виплати за вкладом відповідач не здійснював. Решту вкладу відповідач не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду у жовтні 2014 року з позовом про повернення вкладу.
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року у цивільній справі № 761/29783/14-ц, провадження № 2/761/8178/2014, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» задоволено частково. Стягнено з відповідача заборгованість щодо невиплаченого депозиту за договором від 25 лютого 2014 року № 51-в-16/286455, яка обліковується на поточному рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн.
16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві).
24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано боржнику добровільно виконати судове рішення в строк до 03 березня 2015 року.
Судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично виконано 03 червня 2015 року, грошові кошти у сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунка для обліку стягнних сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача.
Позивач просив суд стягнути з відповідача відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року у розмірі 607,61 дол. США, три проценти річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 142,97 дол. США, пеню за прострочення виконання зобов`язання за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 52 185,88 дол. США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, позов задоволено частково. Стягнено з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті від 25 лютого 2014 року № 51-в-16/286455 відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року у розмірі 607,61 дол. США, що еквівалентно 15 354,30 грн, три проценти річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року у розмірі 142,97 дол. США, що еквівалентно 3 612,85 грн. Стягнено з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення суду від 20 листопада 2014 року позивач має право на стягнення відсотків за користування грошовими коштами на суму основного боргу та трьох процентів річних.
Відмовивши в позові в частині стягнення пені, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні пені, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15 квітня 2020 року № 1102/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Позивач є споживачем фінансових послуг, за невиконання яких відповідач несе відповідальність відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону. Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором банківського вкладу та вчасно не виконав рішення суду від 20 листопада 2014 року, він зобов`язаний сплатити позивачу пеню в розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.
Відмовивши у позові в частині стягнення пені, суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону.
Суди не звернули уваги, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не звільняє банк від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором і не позбавляє кредитора права на стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами договору, зокрема пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону.
Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, де встановлено аналогічні правовідносини щодо стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд переглядає судові рішення лише в частині відмови у стягненні пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 лютого 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» укладено договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних. На виконання умов договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524.
За заявою позивача про дострокове розірвання договору у вересні 2014 року банк виплатив частково відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, та здійснив часткові виплати на загальну суму 8 080,00 дол. США, решту вкладу відповідач не повернув.
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року у цивільній справі № 761/29783/14-ц (провадження № 2/761/8178/2014), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» задоволено частково: стягнено з відповідача заборгованість щодо невиплаченого депозиту за договором від 25 лютого 2014 року № 51-в-16/286455, яка обліковується на поточному рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн.
16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.
24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця відкрито виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано боржнику добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року.
Судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично виконане лише 03 червня 2015 року, грошові кошти у сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунка для обліку стягнених сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача.
Рішення суду відповідач не виконував з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, відмовивши в частині стягнення пені, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції,виходив з того, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону.
Суди з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 539/1789/16-ц (провадження № 61-665св18), дійшли висновку, що до спірних правовідносин не може бути застосована частина п`ята статті 10 Закону, а саме стягнення пені у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення, оскільки зобов`язання відповідача щодо сплати відсотків виникли не з договору, а з рішення суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив постанову Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 539/1789/16-ц щодо фактичних обставин у цій справі.
Підставою позову у справі № 539/1789/16-ц було те, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2013 року задоволено вимоги позивача до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення вкладу в сумі 26 500,00 дол. США, відсотків - 6 627,00 дол. США, пені - 251,75 дол. США та 3 % річних в сумі 41,38 дол. США. Рішення суду банк частково виконав 30 квітня 2013 року, а повністю лише 27 серпня 2015 року. Позивач вважала, що з відповідача на підставі частини п`ятої статті 10 Закону підлягає стягненню пеня за кожен день прострочення невиконання рішення суду про стягнення заборгованості.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спори у подібних чи аналогічних правовідносинах, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує правові висновки Верховного Суду.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, проаналізувавши зміст постанов Верховного Судувід 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, Верховного Суду України, викладені у постановах від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, на які посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив таке.
У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, де підставою позову було те, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року з відповідача на користь позивача стягнено суму вкладів, проценти та інфляційні втрати, яке на час звернення до суду з позовом не виконане, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що результат аналізу зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і за неналежне надання цих послуг несе відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону, а саме має сплатити пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 рокуу справі № 6-2128цс16, згаданій заявником для порівняння. Суди попередніх інстанції, відмовивши в позові про стягнення з відповідача пені на підставі статті 10 Закону, безпідставно не застосували цю норму матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначене є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення вимог про стягнення пені.
Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205св18), де підставою позову було те, що 20 жовтня 2014 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до банку про повернення депозитного вкладу у зв`язку із тим, що ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовив ОСОБА_1 у його вимозі про дострокове повернення суми вкладу з підстав того, що набрала чинності постанова НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ризиків України», рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, позов задоволено частково та стягнено з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу, проте це рішення станом на час звернення позивача з позовом залишається невиконаним, дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і за неналежне надання цих послуг несе відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону, а саме має сплатити пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, наданій ОСОБА_1 для порівняння, де підставами позову є те, що 13 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого було відкрито депозитний рахунок на суму 105 000,00 грн на строк до 18 березня 2015 року. Позивач після закінчення строку дії договору, а саме 18, 27 та 30 березня 2015 року, звертався до банку із заявами про повернення вкладу та відсотків за ним, проте на його вимоги відповідач відповіді не надав, не повернув коштів та не сплатив відсотків, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з нього на свою користь грошові кошти, зокрема пеню відповідно до статті 10 Закону.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила різне тлумачення судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини п`ятої статті 10 Закону, у зазначених справах.
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду необхідно відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц у справі № 6-1699цс16, з тих підстав, що частина п`ята статті 10 Закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості на користь споживача за договором депозиту.
Вирішення вказаного правового питання викликає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, що підлягає вирішенню об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Наявність різних підходів щодо тлумачення норм матеріального права за подібних правовідносин призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (Brezovec v. Croatia, no. 13488/07, 29 March 2011).
Розходження у практиці вищого суду за умови, якщо він є останньою інстанцією у розгляді справи і його рішення є остаточним, неприпустимі, оскільки призводять до порушення права особи на суд.
Європейський суд з прав людини зазначає, що відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (Tudor Tudor v. Romania, no. 21911/03, § 31, 24 March 2009).
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наявність різної судової практики у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами не сприяє забезпеченню її єдності та виконанню завдань цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на викладене та відповідно до частин першої, другої статті 403 ЦПК України дійшла висновку про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду для відступлення від правових висновків, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, які застосовує при вирішенні вказаної категорії спорів Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, а також забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Керуючись частинами третьою, п`ятою статті 403 ЦПК України, статтею 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 761/16124/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Фінансова Ініціатива» про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
