Дата документу 11.11.2020 Справа № 320/6215/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний№320/6215/19 Головуючийу 1інстанції Бахаєв І.М.
Провадження № 22-ц/807/2307/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський компресор» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський компресор» про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні,-
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Мелітопольський компресор» про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні.
В обґрунтуванняпозову зазначав,що у період з 08 серпня 2013 року по 03 червня 2019 року він знаходився у трудових відносинах з ПрАТ «Мелком».
03 червня 2019 року він був звільнений згідно з п.1ст. 36 КЗпПвідповідно до наказу № 116 від 03.06.2019.
Однак, у день звільнення відповідач не повідомив позивача про нараховані суми при звільненні та не здійснив виплату належних йому коштів.
В уточненій позовній заяві позивач зазначив, що заробітна плата йому виплачена у повному обсязі, однак він бажає отримати середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
Згідно з розрахунково-платіжною відомістю середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи складає 15 690 грн. Кількість відпрацьованих днів за квітень травень 2019 року складає 35 днів. Середньоденна (годинна) заробітна плата складає 448 грн. 28 коп. Отже, 448,28 грн.*58 днів (з 4 червня по 1 серпня) = 26000 грн. 24 коп.
Таким чином, сума стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 26000 грн. 24 коп.
Уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 26000 грн. 24 коп., оскільки в теперішній час заробітна плата виплачена йому у повному обсязі.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 квітня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «Мелітопольський компресор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної платив розмірі 26 000,24 грн., з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ПрАТ «Мелітопольський компресор» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не направив на адресу відповідача копію заяви про збільшення позовних вимог та розрахунок, а суд першої інстанції прийняв до розгляду дану заяву всупереч імперативним вимогам ч.4 ст. 46 ЦПК України.
Судом першої інстанції невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати позивача та кількість робочих днів.
Суд не надав належної оцінки тій обставині, що станом на 01.06.2019 року заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам відповідача складала 1406,2 тис. грн.., недоїмка зі сплати податків складала 306,96 грн. та все майно відповідача з 01.06.2019 року знаходилося у податковій заставі, та відповідач не мав об`єктивної можливості виплатити позивачу всі належні йому кошти при звільненні у день звільнення та після зняття арешту з рахунків, відповідач відразу виплатив позивачу всі належні суми при звільненні.
ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
З матеріалівсправи вбачаєтьсята встановленосудом першоїінстанції,що ОСОБА_1 08 серпня 2013 року був прийнятий на роботу до ПрАТ Мелітопольський «Компресор» у відділ головного механіка на посаду головного механіка (а.с.4).
Наказом № 116 від 03.06.2019 позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п.1ст.36 КЗпП. (а.с.4).
За приписами ч.1ст. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Положеннями частини 1ст. 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду у справі № 295/4985/17 від 04 червня 2018 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на 05 серпня 2019 року нараховану заробітну плату при звільненні позивачу ОСОБА_1 відповідачем виплачено у повному обсязі.
Згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна зарплата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Пунктом восьмим Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом першої інстанції встановлено з розрахунку, наданого позивачем, що згідно з розрахунково-платіжною відомостями за квітень - травень 2019 року загальна середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи, які передують звільненню складає 15 690 грн. Кількість відпрацьованих днів за квітень травень 2019 року складає 35 днів. 15690грн.:35=448 грн. 28 коп. - середньоденна (годинна) заробітна плата. 448 грн. 28коп.*58 днів (кількість робочих днів, що припадають на час затримки виплати заробітної плати за період з 4 червня по 1 серпня)= 26 000 грн. 24 коп.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції вірно встановлено з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою КабінетуМіністрів Українивід 08.02.1995року №100, що сума стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 26 000 грн. 24 коп.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із ним при звільненні, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.
Не заслуговують га увагу доводи апеляційної скарги про недоведеність обставин які мають значення для справи, які суд вважає встановленими, з огляду на те, що скаржник в апеляційній скарзі протирічить сам собі стверджуючи на недоведеність обставин на тій підставі, що судове рішення було ухвалено на підставі позову позивача, та наданим самим відповідачем відзиву на позовну заяву та довідки про нараховані виплати позивачу, які належали йому при звільнені.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем є безпідставними, оскільки відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.
Посилання скаржника на арешт державним виконавцем 12.06.2019 року його рухомого та нерухомого майна суд також не бере до уваги, оскільки позивач був звільнений 03 червня 2019 року, і саме в цей день мали бути виплачені всі суми, що належать йому від підприємства. Тобто, арешт коштів підприємства був накладений через 9 днів з моменту звільнення позивача.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом невірно визначено розмір середнього заробітку за час затримки при звільнені.
Колегія суддів не приймає вказані доводи апеляційної скарги, з огляду на те, що середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 5 розділу IV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Положеннями статті 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський компресор» залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 квітня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 20 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді:
