ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
______________________________________________________________________
УХВАЛА
"16" грудня 2020 р.Справа № 922/2312/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши матеріали скарги Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (вх.№27644 від 26.11.2020)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнікон",м.Дніпро , до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш",м.Харків про за участю представників: стягнення коштів. скаржника: Малиновська О.П., за дов. №3 від 03.01.20;
боржника: Петруніна К.О., за дов. №248-410/20 від 11.08.2020;
Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Харківської області 26.11.2020 надійшла скарга Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (вх.№27644 від 26.11.2020) в якій скаржник просить суд:
- Визнати рішення Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича у формі Постанови "Про зупинення вчинення виконавчих дій" від 20.10.2020р. по виконавчому провадженню №63312568 неправомірним та скасувати його.
-Визнати бездіяльність Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича з ненадання матеріалів зведеного виконавчого провадження №62856266 в повному об`ємі для ознайомлення представником Стягувача неправомірною.
-Визнати бездіяльність Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича яка полягає у непроведенні жодних виконавчих дій у відкритому ЗВП №62856266 та у ВП № 63312568 в період з дня його відкриття (16.10.2020р.) до дня винесення поставнови про зупинення даного ВП від 20.10.2020р. неправомірною.
-Визнати бездіяльність Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича щодо невжиття заходів до розшуку майна боржника або перевірки його майнового стану неправомірною.
-Визнати бездіяльність Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича з приводу не відновлення втрачених документів виконавчого провадження, що передбачено розділом "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" Інструкції з організації примусового виконання рішень, неправомірною.
-Визнати дії Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича з винесення дискримінаційної постанови "Про зупинення вчинення виконавчих дій" від 20.10.2020р. №63312568, якою постановлено зупинити вчинення виконавчих дій з примусового виконання Наказу №922/2312/20 від 29.09.2020р., в той час як інші виконавчі провадження в рамках зведеного виконавчого провадження, як і саме зведене виконавче провадження №62856266 залишаються відкритими, неправомірними.
-Зобов`язати Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича надати в повному обсязі матеріали зведеного виконавчого провадження №62856266 представнику Стягувача АТ "ЮНІКОН" для ознайомлення, в порядку ст.18, 19 Закону України "Про виконавче провадження".
-Зобов`язати Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича накласти арешт на майно та грошові кошти Боржника для забезпечення реального виконання рішення суду в порядку ст.56 Закону України "Про виконавче провадження".
-Зобов`язати Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича здійснити розшук майна боржника та провести перевірку його майнового стану в порядку ст.35 Закону України "Про виконавче провадження".
-Зобов`язати Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича відновити втрачені документи зведеного виконавчого провадження №62856266, що передбачено розділом "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" Інструкції з організації примусового виконання рішень.
- Зобов`язати Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича належним чином вчинити дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" в рамках зведеного виконавчого провадження №62856266, зокрема, винести постанову про арешт майна (коштів) боржника, надіслати таку постанову банкам та іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення, отримати декларацію про доходи та майно боржника, встановити майно боржника, яке знаходиться в інших осіб, а також, майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, первірити майновий стан боржника у 10-денний строк з дня відновлення виконавчого провадження та проводити таку перевірку у подальшому не рідше ніж один раз на три місяці, здійснити реєстрацію обтяжень майна боржника та вчинити інші дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", зокрема п.8 ч.3 ст.18, п.3 ч.5 ст.19, ч.5 ст.26, ч.2,4 ст. 56, ч.1 ст.52, ч.8 ст.48, ст.53 ч.1 ст.54, ч.5 ст.26.
Також, просить Господарський суд Харківської області звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.12 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.11.2020 розгляд скарги було призначено на 07.12.2020 о 12:00.
07.12.2020 від боржника до суду надійшли заперечення (вх.№28503), в яких вважає дії державного виконавця правомірними та просить залишити без задоволення скаргу АТ "Юнікон".
У день розгляду скарги, 07.12.2020 від скаржника до суду надійшла заява (вх.№28511), в якій просить залучити керівника Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиці (м.Харків) Філатову Тетяну Дмитрівну до участі у справі в якості третьої особи, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов`язки.
Також, 07.12.2020 від скаржника надійшла заява про уточнення скарги (вх.№28512), якою фактично доповнюються нові вимоги по скарзі. Так, в уточненій скарзі , окрім заявлених раніше вимог додатково викладено наступні вимоги:
- Визнати незаконною бездіяльність Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича, а також, керівника цієї установи ОСОБА_1 , яка полягає у невстановленні факту наявності підстав для повернення наказу №922/2312/20 від 29.09.2020 Стягувачу АТ "ЮНІКОН" у вигляді заборони проведення виконавчих дій у зв`язку із включенням Боржника - державного підприємства - до переліку об`єктів великої приватизації, в порядку, передбаченому п.9) ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" та неповідомленні з цього приводу керівника виконавчої служби з метою подальшої реалізації процедури виконання Рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 р. у справі №922/2312/20, Боржником за яким є Державне підприємство "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ", в порядку ч.3 ст.4 Закону №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
- Зобов`язати Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Симонова Костянтина Костянтиновича встановити факт наявності підстав для повернення Наказу №922/2312/20 від 29.09.2020 Стягувачу АТ "ЮНІКОН" в порядку, передбаченому п.9) ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" та повідомити з цього приводу керівника виконавчої служби з метою подальшої реалізації процедури виконання Рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 р. у справі №922/2312/20, Боржником за яким є Державне підприємство "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ", в порядку ч.3 ст.4 Закону №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
- Визнати незаконною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Філатової Тетяни Дмитрівни, яка полягає у неподанні до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування Стягувачу АТ "ЮНІКОН" коштів, на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 у справі №922/2312/20.
- Зобов`язати керівника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Філатову Тетяну Дмитрівну, подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Стягувачу АТ "ЮНІКОН" коштів, на виконання Рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2020р. у справі №922/2312/20.
Протокольною ухвалою від 07.12.2020 прийнято до розгляду заяву про уточнення скарги (вх.№28512 від 07.12.2020), у зв`язку із чим подальший розгляд скарги здійснюється з урахуванням вимог, зазначених у цій заяві.
З метою надання можливості учасникам справи реалізувати власні процесуальні права на подання пояснень та заперечень щодо спірних обставин, зазначених в заяві про уточнення скарги, ухвалою господарського суду від 07.12.2020 розгляд скарги Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" було відкладено на 16.12.2020.
16.12.2020 виконавцем було надано до суду відзив (вх.№29380) на скаргу та заяву про уточнення скарги та копії матеріалів виконавчого провадження, які долучені судом до матеріалів справи.В своєму відзиві виконавець заперечує проти вимог скарги, зазначає, що проведені ним дії за судовим наказом №922/2312/2020 від 29.09.2020 відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", а тому просить суд відмовити в задоволенні скарги стягувача.
16.12.2020 від боржника надійшли додаткові пояснення на скаргу (вх.№29403), в яких заперечує проти задоволення заяви скаржника про залучення до розгляду скарги начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області СМ УМЮ (м.Харків) Філатову Тетяну Дмитрівну, а також просить відмовити у задоволенні скарги з урахуванням заяви про уточнення скарги з підставі її необгрунтованості та відсутності в діях державного виконавця порушень вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Протокольною ухвалою від 16.12.2020 відмовлено скаржнику у задоволенні заяви про залучення до участі у справі в якості третьої особи керівника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Філатову Тетяну Дмитрівну з тих підстав, що чиннним процесуальним законодавством не передбачено залучення третьої особи на стадії виконання судового рішення.
Так, з аналізу норми ст. 50 ГПК України вбачається, що залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, можливо тільки на стадії підготовчого провадження у справі або у спрощеному провадженні до першого судового засідання. Інші випадки залучення 3-ї особи процесуальним законодавством не передбачено.
Представник скаржника у судовому засіданні 16.12.2020 підтримав заявлені у скарзі та в заяві про уточнення скарги вимоги, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.
Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився, у відзиві на скаргу просив розгляд скарги здійснювати без його участі за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи надання виконавцем та боржником заперечень на скаргу, суд дійшов висновку про можливість розгляду скарги без участі представника учасників справи.
Розглянувши наявні матеріали скарги, заслухавши пояснення представника скаржника та боржника, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 у справі №922/2312/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (61089, Харківська обл., місто Харків, Орджонікідзевський район, ПРОСПЕКТ МОСКОВСЬКИЙ, будинок 299, ідентифікаційний код особи 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (49005, м.Дніпро, вулиця Олеся Гончара, будинок 28А, ідентифікаційний код особи 23647276) 3 963 грн. 19 коп. один процент річних, 39953 грн. 63 коп. втрат від інфляції та 2 102 грн. 00 коп. витрати зі сплати судового збору.
29.09.2020 на виконання вказаного рішення Господарського суду Харківської області було видано відповідний наказ.
16.10.2020 за заявою скаржника державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Сімоновим К.К. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№63312568
Згідно частин другої та третьої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України Про виконавче провадження).
Статтею 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч.5 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження").
Примусове виконання рішень державними виконавцями здійснюється на підставі положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432, якою, зокрема, закріплено, що основною інформаційною базою про здійснення виконавчого провадження є автоматизована система виконавчого провадження. Відомості про боржників вносяться до Єдиного реєстру боржників, що є складовою автоматизованої системи (частина 5 Інструкції).
Відповідно до п. 14 розділу 3 Інструкції, в разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження.
У разі відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється зведене виконавче провадження, воно приєднується до зведеного виконавчого провадження, про що державним виконавцем виноситься постанова.
Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.
Згідно з приписами ст. 30 вказаного Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
16.10.2020 державним виконавцем Сімоновим К.К на підставі ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №62856266.
20.10.2020 (17,18 жовтня вихідні дні) державним виконавцем Сімоновим К.К також винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій ВП№63312568 на підставі п.12 ч.1 ст.34, ст.35 Закону України "Про виконавче провадження".
Стосовно вимог скаржика про визнання неправомірними дій державного виконавця Сімонова К.К. стосовно винесення постанови від 20.10.2020 про зупинення виконавчого провадження ВП63312568 в межах зведеного провадження, а також її скасування суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується той факт, що на даний час відносно підприємства боржника Державного підприємства "Завод Едектроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) наказом Фонду державного майн №777 від 08.06.2018 прийнято рішення про приватизацію. Розпорядженням Кабінету міністрів України від 16.01.2019 №36-р «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності» продовжено приватизацію об`єктів державної власності, включених до переліку, рішення про приватизацію яких були прийняті в 2018 році.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.34 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій в разі включення державних підприємств або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Таким чином, дії державного виконавця в частині винесення постанови від 20.10.2020 про зупинення виконавчого провадження ВП63312568 в межах зведеного провадження є правомірними та законними.
Статтею 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" визначено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені ст. 5 цього Закону, забороняються.
При цьому, не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.
У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»).
Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
Практикою Європейського Суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997 р.) (п.п. 48-49 рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 р., заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).
Судом встановлено, що інші виконавчі провадження, які входять до зведеного виконавчого провадження ВП №62891162, ВП №63075395, ВП №62702488 були завершені на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі його заяви про повернення без виконання.
Посилання скаржника про вчинення дискримінаційних дій державним виконавцем Сімоновим К.К. щодо ТОВ "Юнікон" на зупинення виконавчих дій у ВП№63312568, які приєднанні до зведеного ВП№62856266 за заявами інших стягувачів, суд вважає, що умови на таке посилання скаржника не можна вважати дискримінаційними, порядок та форма проведення виконавчих дій є однаковими для всіх стягувачів у відповідності до ЗУ "Про виконавче провадження.
Щодо інших доводів скаржника, стосовно неправомірності винесення державним виконавцем постанови від 20.10.2020 про зупинення виконавчого провадження ВП63312568 суд відзначає, що останні фактично зводяться до власного непогодження скаржника з вимогами, які встановлені п.12 ч.1 ст.34, ст.35 Закону України "Про виконавче провадження".
Стосовно посилань скаржника на відсутність будь-яких виконавчих дій за наказом від 29.09.2020 по справі №922/2312/20 суд зазначає наступне.
Приписами ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Обставина щодо включення боржника до переліку об`єктів великої приватизації є встановленою та не спростовується.
Відповідно до розділу III ч.3 Прикінцевих положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про пелеік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Отже, з урахуванням того що боржник - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" належить до вищезазначених об`єктів, будь-які дії відносно нього заборонені законом.
Стосовно вимог скаржника, зазначених ним у заяві про уточнення скарги щодо визнання незаконною бездіяльності державного виконавця та керівника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у невиконанні вимог п.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", невстановлення факту наявності підстав повернення наказу №922/2312/20 від 29.09.2020 стягувачу у вигляді заборони проведення виконавчих дій у зв`язку із включенням боржника - державного підприємства до переліку об`єктів великої приватизації , Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо передачі виконавчого документа до органу Держказначейства для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; і зобов`язання керівника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подати до вказаного органу документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, стягуваних за рішенням суду.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Згідно з ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції»).
У рішенні у справі «Савіцький проти України», no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19.02.2009).
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» зазначено, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права.
У пілотному рішенні Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень (див. рішення у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України», від 15.10.2009, N 40450/04, п. 83-84). Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (там же, п. 85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України»).
Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.
Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.
Разом з тим, згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення зазначеної статті необхідно, з-поміж іншого, розуміти так, що органи державної влади, якими є і національні суди, здійснюючи передбачену законодавством діяльність, повинні не тільки не допускати порушення Конституції та законів України, а й здійснювати таку діяльність у визначених законодавством межах та у передбачений ним спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Таким чином, під час розгляду скарг на дії/бездіяльність державного виконавця, судам необхідно, серед іншого, перевіряти законність вчинення/невчинення останнім відповідних дій, тобто досліджувати діяльність державного виконавця на предмет її відповідності положенням законодавства.
В свою чергу, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за приписами п. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Пунктом 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, визначено, що у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.
Отже, обов`язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, пов`язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).
Підстави, передбачені ч.2 та ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.03.2018 у справі №908/2671/13, від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14).
Суд звертає увагу на те, що сплив шестимісячного строку з моменту відкриття виконавчого провадження є самостійною та безумовною підставою для виконання рішення суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; об`єднання виконавчих проваджень у зведене провадження не впливає на обовязок начальника відділу ДВС звернутись до Казначейства; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно ДП "Завод "Електроважмаш"», що виключає можливість виконання рішення суду за рахунок його активів.
Суд зазначає, що вказаний Закон не передбачає ніяких обставин переривання/призупинення перебігу 6-місячного строку для виконання судового рішення про стягнення коштів із державного підприємства. Більше того, фраза «але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті», що міститься в ч.З ст.4 Закону про гарантії, встановлює альтернативність двох самостійних умов для застосування Закону про гарантії:
сплив 6-місячного строку з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження;
встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Зважаючи, що постанова про відкриття ВП 63312568 була винесена 16.10.2020 у зв`язку з невиконанням рішення суду у Начальника відділу ДВС виникне обов`язок звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство) для переходу до процедури виконання рішення суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» тільки з 17.04.2021.
Таким чином, враховуючи те, що шестимісячний термін виконання рішення за наказом від 29.09.2020 у справі №922/2312/20 на час розгляду скарги не сплинув, суд приходить до висновку про передвчасність зазначених вимог скаржника.
Матеріали справи, також не містять доказів здійснення з боку державного виконавця перешкод скаржнику для ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження №62856266.
Згідно з п.2 ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний: надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що представнику скаржника було надано для ознайомлення матеріали, що містились у зведеному виконавчому провадженні №62856266, про що також зазначено самим скаржником у скарзі, а саме - вручення йому державним виконавцем постанови "Про зупинення вчинення виконавчих дій" від 20.10.2020 №63312568 під час ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження №62856266.
Стосовно вимоги Приватного акціонерного товариства "Юнікон" щодо звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п. 12 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», суд відмовляє у її задоволенні , оскільки вона не є предметом розгляду скарги в порядку ст.339 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 13, 42, 46, 232, 234, 235, 339-343 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства «ЮНІКОН» (вх.№27644 від 26.11.2020) - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://court.gov.ua.
Повний текст ухвали складено 21.12.2020 року.
Суддя С.Ч. Жельне
