ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/12761/20Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/215/21 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 304000000
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 березня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Щавурська Н.Б.
суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
секретаря - Сович Н.А.
розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року, постановлену суддею Вийванком О.М. у справі № 607/12761/20 за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2020 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 19.08.2015 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладений договір № Пр15-301 про підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ. ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта 1 го курсу з присвоєнням спеціального звання рядового поліції, а 31.05.2017 року відраховано з НА ВС та звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням. Згідно з п. 3 договору відповідач повинен відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно затвердженого розрахунку в разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2020 року провадження у даній справі закрито. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі повернути позивачу Національній академії внутрішніх справ сплачений судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн згідно трансакції № 172782663, код розрахункового документа 1 номер розрахункового документа 9704, оплата проведена 22.06.2020 через платіжну систему nsep.
В апеляційній скарзі НА ВС просить скасувати ухвалу суду, вважаючи її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на безпідставність висновку суду щодо необхідної розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є стягнення боргу із урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, що утворилися в зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за цивільно-правовим договором.
З урахуванням того, що відносини сторін даного спору є договірними та носять цивільно-правовий характер, а на момент звільнення відповідача зі служби між ним та НА ВС не існувало жодних трудових (службових) правовідносин, спори з яких могли б розглядатися в порядку адміністративного судочинства, вважає, що справа про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, не відноситься до категорії справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Стверджує про безпідставність посилання суду першої інстанції в обґрунтування своїх висновків на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 12.12.2018 року в справі № 804/285/16, оскільки така є помилковою з урахуванням того, що предмет даного позову не стосується питань, що виникають і пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, як і не стосується правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця чи посадовця.
Звертає увагу на ненадання судом належної правової оцінки тій обставині, що спір виник між фізичною особою ОСОБА_1 , який виявив бажання отримати освіту за державним замовленням та юридичною особою Національною академією внутрішніх справ, яка будучи державним вищим навчальним закладом і стороною договору, водночас не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС та не здійснює публічно-владних управлінських функцій.
При цьому, посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц і від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, від 29 травня 2019 року в справі № 755/7554/18 (провадження № 14-135цс19) прийняті у справах з аналогічними правовідносинами, зі змісту яких (постанов) вбачається, що спір про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, не стосується проходження відповідачем публічної служби, а пов`язаний з невиконанням ним умов цивільно-правової угоди і зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися за правилами ЦПК України. Заклад вищої освіти не має встановлених нормами КАС України ознак суб`єкта владних повноважень. Такий спір не може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) факт дотримання/порушення сторонами умов договору, а також застосовувати передбачені цим договором або законом наслідки в разі встановлення, зокрема й обставини порушення зобов`язання, якщо ці питання не пов`язані з дослідженням та встановленням правомірності ді1й, рішень чи бездіяльності органу владних повноважень чи службовця або посадовця як сторони спору.
Звертає увагу на те, що у п. 70 рішення ЄСПЛ від 18 січня 2001 року у справі Shapman v.United Kingdom, заява № 27238/95, п. 150 рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2016 року у справі Magyar Helsinki Bizottsag v. Hangary, заява № 18030/11, Судом наголошено, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. В той час, вважає, що постанова Великої Палати від 05.12.2018 року в справі № 818/1688/16 у якій викладено висновок про необхідність відступу від своїх же висновків у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 820/5761/15 у спорах про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальних закладах, не містить нормативно-правового обґрунтування (а наведене не відповідає чинному законодавству України) для перегляду і зміни власної правової позиції.
З урахуванням того, що законодавство України не визнає судовий прецедент джерелом права, вважає, що висновки Верховного суду не є абсолютно обов`язковими для інших судів, рішення в першу чергу повинно відповідати вимогам ст. 263 ЦПК України.
Відзив від ОСОБА_1 на апеляційну скаргу НА ВС до суду апеляційної інстанції не надходив.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, сторони та їх представники в судове засідання не з`явилися, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України дає підстави провести апеляційний розгляд справи в їх відсутності.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судом встановлено, що наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 10.08.2015 року № 102 о/с ОСОБА_1 з 17 серпня 2015 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Національної академії внутрішніх справ (а.с. 11).
19.08.2015 року між Національною академією внутрішніх справ, комплектуючим підрозділом - ГУМВС України в Тернопільській області та ОСОБА_1 укладено Договір № Пр15-301 про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України (а.с. 9).
Наказом Національної академії внутрішніх справ від 06.11.2015 року № 192 о/с ОСОБА_1 звільнено з ОВС з продовженням навчання в НА ВС у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) (а.с. 12).
Наказом Національної академії внутрішніх справ від 11.11.2015 року № 202 о/с ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року призначено на посаду курсанта 1-го курсу з присвоєнням спеціального звання рядового поліції (а.с. 13).
Наказом Національної академії внутрішніх справ від 31.05.2017 року № 85 о/с ОСОБА_1 відраховано з НА ВС та звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням (а.с. 14).
З 17.08.2015 по 31.05.2017 року, відповідно до умов Договору, відповідач у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг (а.с. 19-32).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
За ст. 9 Закону України Про міліцію від 20 грудня 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин (укладення договору), на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.
Згідно вимог ч. 1 ст. 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Курсанти вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, її слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, в зв`язку з чим служба відповідача є публічною, спірні правовідносини виникли за участю суб`єкта владних повноважень, а отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими. При цьому, суд послався на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року в справі № 723/18/17, від 04 вересня 2019 року в справі № 127/7858/18.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, як таким, що зроблений з урахуванням вимог процесуального закону та на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Встановивши, що між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 виник публічно-правовий спір, пов`язаний із здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку, що такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця з причини, що така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві згідно вимог ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відносини сторін даного спору є договірними та носять цивільно-правовий характер внаслідок укладення між ними договору № Пр15-301 від 19.08.2015 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України і як наслідок щодо безпідставності посилання суду в обґрунтування свого висновку про належність вказаного спору до юрисдикції адміністративного суду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 12.12.2018 року в справі № 804/285/16, колегія суддів відхиляє, оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається посилань суду першої інстанції на дану постанову. В основу висновків суду взято до уваги інші правові позиції Великої палати (від 13 березня 2019 року в справі № 723/18/17 та від 04 вересня 2019 року в справі № 127/7858/18), які викладені в спорах з аналогічними правовідносинами, та які в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні відповідних норм права.
Доводи апеляційної скарги позивача в частині безпідставного неврахування судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 820/5761/15, правовідносини в яких є аналогічними, і які передбачають розгляд даної категорії справ у порядку цивільного судочинства, колегія суддів відхиляє, з підстав, що в подальшому, а саме, у постанові від 12 грудня 2019 року за результатами розгляду справи № 804/285/16 Велика Палата Верховного суду відступила від висновків, викладених у вищевказаних постановах, зазначивши про необхідність вирішення даного спору в порядку саме адміністративного судочинства.
Відхиляє колегія суддів і доводи апелянта в частині неврахування судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 травня 2019 року в справі № 755/7554/18, оскільки висновки суду в цій постанові та суть спору не є аналогічними даній справі, оскільки відповідачем у ній є аспірант, прийнятий на навчання в Університет за спеціальністю Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності), а не спеціальний суб`єкт проходження публічної служби, як у даній справі (курсант військового навчального закладу, на правовідносини з яким поширюються вимоги ст.ст. 9, 18, 20 ЗУ Про міліцію).
Відхиляє колегія суддів і посилання позивача в апеляційній скарзі на п. 70 рішення ЄСПЛ від 18 січня 2001 року у справі Shapman v.United Kingdom, заява № 27238/95, п. 150 рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2016 року у справі Magyar Helsinki Bizottsag v. Hangary, заява № 18030/11, де наголошується на відсутності необхідності в суду в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави, а також посилання на відсутність в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року в справі № 818/1688/16 нормативно-правового обґрунтування для перегляду і зміни власної правової позиції й невідповідність наведеного обґрунтування вимогам чинного законодавства України, оскільки у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 723/18/17, саме на яку суд першої інстанції й послався в обґрунтування своїх висновків у даній справі, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне утвердити правову визначеність щодо порядку розгляду вказаної категорії справ, зокрема, що стосується спору саме за позовом Національної академії внутрішніх справ про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, зазначивши, що відповідні правовідносини є адміністративно-правовими, в той час як Національна академія внутрішніх справ у силу вимог закону не є тим органом, що вправі ревізувати зміст рішення Великої Палати Верховного суду що стосується обґрунтованості такого рішення.
Відхиляються колегією суддів і доводи апеляційної скарги в частині відсутності в суду обов`язку врахування висновків Верховного Суду з посиланням на те, що законодавство України не визнає судовий прецедент джерелом права, а рішення в першу чергу повинно відповідати вимогам ст. 263 ЦПК України, оскільки саме ч. 4 ст. 263 ЦПК України й передбачає наявність у судів обов`язку враховувати відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду в частині застосування норм справа до спірних правовідносин, які є подібними.
У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувана ухвала прийнята судом з додержанням норм процесуального закону, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 35 ч.ч. 1, 3; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 2, 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року залишити без змін.
Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 22 березня 2021 року.
Головуючий
Судді
