ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" липня 2021 р. Справа №921/604/20
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів:Бонк Т.Б.,
Матущака О.І.,
секретар судового засідання Харів М.Ю.
явка представників сторін:
від позивача Півторачак В.М.
від відповідача Ткач Р.М.
від третьої особи не з`явився;
розглянув апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях за № 10-05-00801 від 23.04.2021
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2021 суддя: Стадник М.С. м. Тернопіль, повний текст рішення складено 31.03.2021
за позовом фізичної особи - підприємця Рарок Марії Анатоліївни, м. Тернопіль
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державного підприємства "Укрриба", м.Київ
до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, м. Івано-Франківськ
про зобов`язання внести зміни до договору оренди
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
14.09.2020 в Господарський суд Тернопільської області звернулась фізична особа-підприємець Рарок Марія Анатоліївна (далі по тексту ФОП Рарок М.А.) з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про зобов`язання внести зміни до договору №1246 від 19.10.2017 про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності шляхом викладення п. 10.1 цього договору у новій редакції «Цей договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з 19.10.2017 по 18.09.2022 включно, із можливістю подальшої пролонгації у разі належного виконання вимог договору відповідно до встановленого порядку».
Позов мотивований тим, що спірний договір оренди всупереч на ч. 3 ст. 9 Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ0 від 03.10.2019 укладений на строк, що становить менше п`яти років, а тому підлягає приведенню у відповідність до вимог закону шляхом внесення до нього змін.
Правовими підставами позову зазначає ч. 3 ст. 9, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ0 від 03.10.2019, п. 125 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2021 вищезазначений позов задоволено повністю. Внесено зміни до договору №1246 від 19.10.2017 про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності шляхом викладення п. 10.1 договору у новій редакції: «Цей договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з 19.10.2017 по 18.09.2022 включно, із можливістю подальшої пролонгації у разі належного виконання вимог договору відповідно до встановленого порядку».
Вказане рішення мотивоване тим, що спірне майно не належить до об`єктів, які не підлягають передачі в оренду, а тому суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для внесення змін до договору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що:
1)висновок суду про наявність підстав для продовження строку дії договору не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ0 від 03.10.2019 щодо заборони передачі в оренду гідротехнічних споруд, користування якими дозволялось актом, що діяв раніше Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992;
2)місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для внесення змін до договору без урахування того, що орендодавець виявив бажання припинити відносини за спірним договором оренди;
3)суд першої інстанції здійснив захист прав позивача неналежним способом захисту, оскільки суд не може підміняти Регіональне відділення та замість нього вирішуючи питання про продовження терміну дії договору.
Узагальнені доводи та заперечення позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодилась з висновками місцевого господарського суду, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні.
Додатково зазначає, що з п. 4.9 Паспорта рибогосподарських технологічних водойм, які розташовані на території Матвіївської та Піщатинської сільських рад Шумського району відсутні захисні гідротехнічні споруди, а тому виходячи з п. 125 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 наявні правові підстави для внесення змін до договору.
В судове засідання 16.06.2021 з`явилися представники сторін. Третя особа в судове засідання не з`явилась, явки уповноваженого представника не забезпечила, хоча належним чином повідомлена про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (орендодавець) та ФОП Рарок М.А. (орендар) укладено договір №1246 від 19.10.2017 відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар - прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно: гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 1 інвентарний номер 0286, реєстровий номер 25592421.71.ААЕЖАЖ469 (в т.ч. контурна дамба, роздільна дамба, водовипуск, водонапуск); гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 2 інвентарний номер 0317, реєстровий номер 25592421.71.ААЕЖАЖ470 (в т. ч. контурна дамба, роздільна дамба, водовипуск, водонапуск); гідротехнічні споруди ставу Піщатинці 1 інвентарний номер 0261, реєстровий номер 25592421.71.ААЕЖАЖ477 (в т. ч. контурна дамба, роздільна дамба, водовипуск, водонапуск, водопостачальний канал), що розташовані за адресою: Тернопільська область, Шумський район на території Матвіївської та Піщатинської сільських рад та перебувають на балансі ДП «Укрриба» (балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31 липня 2017 року і становить за незалежною оцінкою 422 580, 00 грн. без ПДВ ( п. 1.1 договору оренди).
Майно передається в оренду з метою: прісноводне рибництво (аквакультура) ,стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання передачі (п.п.1.2,1.3 договору оренди).
Орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання цього договору та акта приймання-передачі Майна (2.1 договору оренди).
Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами та доповненнями) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку оренди (вересень 2017 року) - 3588,34 грн. та перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.1 ,3.6 Договору оренди).
Договір укладено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 19 жовтня 2017 року по 18 вересня 2020 року включно, із можливістю подальшої пролонгації у разі належного виконання вимог договору відповідно до встановленого порядку (п. 10.1 договору оренди).
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяці договір вважається продовженим на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу уповноваженого управляти об`єктом оренди ( п. 10.4 договору оренди).
Гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 1; ставу Матвіївці 2 та ставу Піщатинці 1, що розташовані за адресою: Тернопільська область, Шумський район на території Матвіївської та Піщатинської сільських рад, передано орендарю у строкове платне користування, згідно акту приймання-передачі нерухомого майна від 19.10.2017, який підписано без заперечень Регіональним відділенням ФДМ України (орендодавець), ДП «Укрриба» (балансоутримувач) та ФОП Рарок М.А. (орендар), відповідно до якого стан майна на момент укладення договору придатний для риборозведення та потребують проведення поточних ремонтів за узгодженим висновком балансоутримувача та орендаря.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності.
Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 ГК України дозволяє дійти висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок укладення договору №1246 від 19.10.2017 між сторонами у справі виникли орендні правовідносини.
З метою пролонгації договору оренди майна до його закінчення позивач звернулася до Управління Регіонального відділення фонду держмайна із заявами від 17.07.2020 та від 07.08.2020 з проханням внести зміни до п. 10.1 договору оренди №1246 від 19.10.2017 в частині збільшення строку оренди на 5 років та приведення його у відповідність із вимогами ч. 3 ст. 9, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 та пунктів 125, 129 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020. У цій заяві орендар звернув увагу орендодавця, що гідротехнічні споруди, які орендуються, не є гідротехнічними спорудами захисного характеру.
Станом на момент звернення ФОП Рарок М.А. до Управління Регіонального відділення фонду держмайна із заявами від 17.07.2020 та від 07.08.2020, був чинний Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ0 від 03.10.2019.
Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Таким чином, до правовідносин сторін з приводу внесення змін до договору №1246 від 19.10.2017 з 01.07.2020 підлягали застосуванню положення нового Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ0 від 03.10.2019.
У відповідь на вищезазначені заяви позивача про внесення змін до договору Регіональне відділення листом №18-12-01609 від 21.08.2020 повідомило ФОП Рарок М.А., що гідротехнічні споруди та гідротехнічні захисні споруди згідно Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 не можуть бути об`єктом оренди, а тому з ціллю розблокування оренди гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми Фондом державного майна України розроблено проект закону щодо внесення змін до абз. 20 підп. 2 ч. 2 ст. 3 Закону. Також, проінформовано орендаря, що Регіональне відділення звернулося до Фонду з листом №01-112-01583 від 18.08.2020 щодо надання роз`яснень оренди гідротехнічних споруд з врахуванням вимог підпункту 2 частини 2 статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019.
Фонд державного майна України листом №10-16-18982 від 22.09.2020, у відповідь на звернення Регіонального відділення, повідомив, що статтею 3 Закону України №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, які саме об`єкти не можуть бути об`єктами оренди, а саме: гідротехнічні споруди та гідротехнічні захисні споруди, а тому укладення нових та продовження чинних договорів оренди гідротехнічних споруд є неможливим. У листі також повідомлено про розроблення Фондом проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно удосконалення державної політики управління та приватизації об`єктів державної і комунальної власності, а також інституційних засад діяльності Фонду державного майна України», яким передбачено в абзац 20 підпункту 2 частини 2 статті 3 Закону про оренду після слів «гідротехнічні захисні споруди» доповнити словами «(крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми)».
Згідно наказу Управління забезпечення реалізації повноважень у Тернопільській області №91 від 15.09.2020 «Щодо прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди», керуючись вимогами абз.2 ч.1 ст.19, абз. 2 ч.1 ст.7, абз.20 п.2 ч.2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020, відмовлено у продовженні договору оренди №1246 від 19.10.2017 на користування державним майном, що перебуває на балансі ДП «Укрриба», укладеного з ФОП Рарок М.А.
Наявність чи відсутність правових підстав для внесення змін до договору входить у предмет доказування по даній справі.
Порядок укладення, зміни, припинення та виконання договору оренди державного майна регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин (аналогічна правова позиція викладена у пунктах 8.6-8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17).
Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни або розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).
На розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору чи його розірвання не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.
Частиною 4 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ0 від 03.10.2019 визначено, що Порядком передачі майна в оренду встановлюються особливості внесення змін до умов договорів оренди та підстав для внесення таких змін, зокрема щодо: зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений частиною 3 статті 9 цього Закону, згідно якої строк договору оренди не може становити менше п`яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі майна в оренду.
Внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням обмежень, установлених статтею 16 Закону та цим Порядком, за згодою сторін до закінчення строку його дії (п.122 Порядку).
Змістовний аналіз цього пункту Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 дозволяє дійти до висновку, що необхідними передумовами для внесення змін до договору оренди є не лише відповідна вказівка в законі, а й згода сторін. Тому обґрунтованими є доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для внесення змін до договору без урахування того, що орендодавець виявив бажання припинити відносини за спірним договором оренди.
Згідно п. 125 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 не допускається внесення змін до договору оренди з метою збільшення строку дії договору оренди, крім випадків коли договір був укладений на строк, що становить менш як п`ять років, та з моменту укладення не продовжувався, і заява орендаря стосується збільшення строку оренди з метою приведення його у відповідність із визначеним Законом мінімальним строком. Заява орендаря підлягає задоволенню, якщо право власності на об`єкт оренди зареєстровано за державою (відповідною територіальною громадою) у державному реєстрі речових прав станом на дату заяви орендаря або станом на дату закінчення строку, на який був укладений договір. У разі прийняття рішення про внесення змін до договору з метою приведення його строку у відповідність із мінімальним строком оренди, передбаченим Законом, договір оренди викладається в новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини 1 статті 16 Закону, але перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання акта приймання-передачі майна за договором, до якого вносяться зміни шляхом викладення його у новій редакції.
Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 1992 року (в редакції Закону від 04.07.2013, яка була чинна на момент укладення договору) термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. Аналогічне положення передбачено й у ч. 3 ст. 9 нового Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ0 від 03.10.2019, який регулює спірні правовідносини.
Натомість під час укладення спірного договору оренди строк його дії було зменшено за погодженням сторін з 5 років на 2 роки і 11 місяців із можливістю його пролонгації у разі належного виконання умов договору.
У заявах від 17.07.2020 та від 07.08.2020 про необхідність внесення змін до договору позивач посилається лише на норми спеціального законодавства, не зазначаючи, при цьому обставини, які змінились, та з якими волевиявлення орендаря щодо строку дії договору - змінилось. Більше того, позивач не дотримався вимог, які визначені спеціальним законодавством в частині викладення договір оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини 1 статті 16 Закону.
За частинами першою та другою статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Водночас за частиною четвертою статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
З огляду на це апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для внесення змін до договору оренди з мотивів, наведених у позовній заяві, адже сторони договору не досягли згоди щодо приведення умов договору у відповідність до умов, які істотно змінилися, і позивач не навів виняткових випадків, з якими законодавець пов`язує можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах.
За відсутності відповідного договірного чи законодавчого обґрунтування внесення відповідних змін у судовому порядку та за відсутності згоди іншої сторони у позові у слід відмовити.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх недоведеність позивачем, то відхиляються доводи апелянта про те, що суд першої інстанції здійснив захист прав позивача неналежним способом захисту, оскільки суд не може підміняти Регіональне відділення та замість нього вирішуючи питання про продовження терміну дії договору.
Що стосується доводів апелянта про те, що висновок суду про наявність підстав для продовження строку дії договору не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ0 від 03.10.2019 щодо заборони передачі в оренду гідротехнічних споруд, користування якими дозволялось актом, що діяв раніше Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992, то такі твердження не впливають на наявність чи відсутність правових підстав для внесення змін до спірного договору оренди, а тому відхиляються судом.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Заперечення позивача щодо доводів апеляційної скарги є такими, що не відповідають встановленим обставинам по справі,
Апелянтом спростовано наведені висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, а тому апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях за № 10-05-00801 від 23.04.2021 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову в задоволенні позову, то 3153,00 грн., які згідно з платіжним дорученням №100 від 09.04.2021сплачені апелянтом за подання апеляційної скарги стягуються з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях за № 10-05-00801 від 23.04.2021 задоволити.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2021 у справі №921/604/20 скасувати.
Відмовити у задоволенні позову фізичної особи-підприємця Рарок Марії Анатоліївни до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про зобов`язання внести зміни до договору оренди №1246 від 19.10.2017 року індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності шляхом викладення п. 10.1 договору у новій редакції «Цей Договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з 19.10.2017 року по 18.09.2022 року включно, із можливістю подальшої пролонгації у разі належного виконання вимог договору відповідно до встановленого порядку».
Стягнути з фізичної особи-підприємця Рарок Марії Анатоліївни на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях 3153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя:С.М.Бойко
Судді:Т.Б. Бонк
О.І. Матущак
Повний текст постанови складено 05.07.2021.
