Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/2499/19 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Юрковець А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області та ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив: відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за березень 2018 року (правова оцінка надана судовим рішенням по справі №2340/4585/18) при його звільненні 05.05.2018 за період з 05.05.2018 по 04.06.2019 в сумі 155032 грн. 12 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31.03.2017 ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області на підставі пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», однак рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, у справі №823/653/17 ОСОБА_1 був поновлений на вказаній посаді з 03 квітня 2017 року.
На виконання вказаного рішення, Наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року №183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » останнього поновлено на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
05 травня 2018 року ОСОБА_1 повторно звільнено з займаної посади.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2019 у справі №826/7878/18, визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року та стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2018 по 02.04.2019 у розмірі 97615 грн.
Крім того, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі №2340/4585/18 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8977,50 грн.
Вказані кошти позивачу виплачено 04.06.2019, тобто через 268 робочих днів. Також ОСОБА_1 зазначає, що середній заробіток позивача має розраховуватись з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної палати за відповідної посадою. Тому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 155032,12 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що між сторонами у даній справі склались правовідносини у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 № 2340/4585/18, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку після ухвалення судового рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року змінено в частині мотивування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.
Змінюючи мотиви прийнятого судом першої інстанції рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги стосуються не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визначено ст. 117 КЗпП України, оскільки позивач був поновлений на роботі з 05.05.2018, а пов`язані з затримкою виплати заробітної плати за березень 2018 року, яку він отримав лише у червні 2019 року (рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі №2340/4585/18).
Разом з тим, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України та статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Отже, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за березень 2018 року при звільненні позивача за період з 05.05.2018 до 04.06.2019 не кореспондуються з вимогами статті 117 КЗпП України, а тому задоволенню не підлягають.
Постановою Верховного Суду від 15.02.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі №580/2499/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Черкаського окружного адміністративного суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за березень 2018 року при звільненні 05 травня 2018 року за період з 05.05.2018 до 04.06.2019 в сумі 111774,76 грн. (сто одинадцять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 76 коп.) без урахування обов`язкових податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Крім того, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" Пенсійним фондом України прийнято наказ №213-о від 29.03.2017 "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області".
30.03.2017 головою комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, заступником начальника управління Толдоновою Н.В. видано наказ від 30.03.2017 №17-о "Про оголошення п.4. наказу Пенсійного фонду України від 29.03.2017 №213-о "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області", яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" .
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі №823/653/17 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 №213-о "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017.
Стягнуто зі Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90630 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів.
Крім того, вказаним рішенням Київський окружний адміністративний суд допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017, та звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення зі Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4488 грн. 75 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі №823/653/17 залишено без змін.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі №823/653/17 позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017 наказом Пенсійного фонду України від 24.04.2018 №183-о.
Відповідно до наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.05.2018 № 212-о оголошено наказ Пенсійного фонду України від 24.04.2018 №183-о про поновлення позивача на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017.
В подальшому, у зв`язку з не нарахуванням та не виплатою заробітної плати за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області пов`язаної з невиплатною заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.03.2018;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівського району Черкаській області ОСОБА_1 заробітну плату (оклад, ранг, вислуга) у відносинах публічної служби за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 в сумі 11100 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів;
-допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць в сумі 11100 без урахування обов`язкових податків та зборів.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі №2340/4585/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2019, вказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 до 31.03.2018 в сумі 8977,50 грн. Вказане рішення набрало законної сили 21.05.2019.
Згідно з квитанцією ПАТ «Укрпошта» (том 1 а.с. 9) кошти позивачем отримано 04.06.2019.
Позивач вважаючи, що відповідач у відповідності до ст.117 КЗпП України зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за березень 2018 року при його звільненні з 05.05.2018 до дня фактичного розрахунку - 04.06.2019 звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування коригування середнього заробітку позивача на коефіцієнт підвищення посадових окладів державних службовців для обчислення середнього заробітку у спірних правовідносинах.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно вимог ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
Як вбачається з матеріалів справи рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі №2340/4585/18 фактично стосується нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за березень 2018 року в сумі 8977,50 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією.
Остаточний розрахунок з позивачем, у т.ч. за березень 2018 року мав бути проведений 04.05.2018.
Водночас, розрахунок із позивачем за березень 2018 року проведено 04.06.2019, тобто, із порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, відповідно до ст. 117 КЗпП України, який в даному випадку становить 268 робочих днів (з 05.05.2018 до 04.06.2019).
Згідно абз.3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 100) у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.08.2019 №70618/05-03 позивачу за березень 2018 року нараховано суму 8977,50 грн., за квітень 2018 року - 8122,50 грн.
Зважаючи, що у березні 2018 року кількість робочих днів становила 21 день, а у квітні - 20 днів, середньоденний дохід позивача становив 417,07 грн.
Згідно з п.10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Таким чином, застосування вищевказаної норми щодо коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення тарифних ставок відбувається у випадку збереження за працівником середнього заробітку за відповідний період, зокрема, у разі вимушеного прогулу або затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Отже, якщо роботодавцем не забезпечено здійснення фактичного поновлення працівника за рішенням суду, то такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді за вказаний період з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати відповідно до п.10 Порядку №100.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №0640/4691/18 та від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17.
Колегія суддів звертає увагу, що предметом спірних правовідносин у даній справі є виплата позивачу відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування коригування середнього заробітку позивача на коефіцієнт підвищення посадових окладів державних службовців для обчислення середнього заробітку у спірних правовідносинах.
Також слід зазначити, що з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області та проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Судом першої інстанції встановлено, що Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, яке мав очолювати позивач, припинено 04.04.2017.
На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" Звенигородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Отже, з 04.04.2017 посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, на яку позивача поновлено рішенням суду, відсутня.
Водночас, у період поновлення позивача на посаді його оклад не переглядався.
З огляду на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин посада, на яку поновлено позивача відсутня, посадовий оклад за посадою з відмінними функціональними обов`язками не може бути взятий для розрахунку середнього заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення.
Судом першої інстанції встановлено, що для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягає застосуванню показник 417,07 грн., а кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 268 робочих днів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшоов вірного висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем за вказаний період становить 111774,76 грн.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянтами не надано до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 02 серпня 2021 року.
