ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2021 року м.Дніпро Справа № 904/949/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Вагнер Д.В., довіреність № 1-2529 від 10.12.2020 р., адвокат;
від відповідача: Гончаренко І.Б., довіреність б/н від 25.01.2021 р., адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2021, ухвалене суддею Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 24.06.2021, у справі №904/949/21
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", м. Дніпро
про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2 383 133,15 грн., пені у розмірі 415470,41 грн., 3% річних у розмірі 136 581,97 грн. та інфляційної складової у розмірі 129655,94 грн.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (далі - Відповідач) про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2 383 133,15 грн., пені у розмірі 415470,41 грн., 3% річних у розмірі 136 581,97грн. та інфляційної складової у розмірі 129655,94 грн.
Позов обґрунтований порушенням Відповідачем своїх зобов`язань за договором на транспортування природного газу магістральними газопроводами № 1109011133/П05 від 28.09.2011 зі сплати вартості наданих послуг.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2021 у справі №904/949/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Укртрансгаз", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішення, встановленим фактичним обставинам справи, недоведеність обставин справи, які суд визнав встановленими, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позовних вимог, невірно визначив правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання договору, не повно з`ясував обставини справи та безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України та ч. 5 ст. 315 ГК України.
Зазначає, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою не містить ознак договору перевезення вантажів, а є договором про надання послуг.
При цьому, Позивач посилається на певні ознаки, що притаманні договору перевезення та відсутні у Договорі №1109011133/П05 від 28.09.2011, а саме:
- сторони за укладеним договором визначені, як газотранспортне підприємство і замовник, а не як Перевізник та Вантажовідправник чи Вантажоодержувач;
- відповідно до ч.2 ст.307 ГК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Однак, під час укладання та виконання умов Договору №1109011133/П05 від 28.09.2011 ніяких перевізних документів (транспортної накладної, коносамента тощо) не складалось;
- діяльність AT "Укртрансгаз" не регламентується транспортним кодексом, транспортним статутом або правилами перевезень;
- природний газ, що транспортується магістральними газопроводами не є продуктом виробництва, оскільки він не виробляється чи виготовляється у будь-якій галузі матеріального виробництва, а є видобувною сировиною, корисною копалиною, визначеною у Переліку корисних копалин загальнодержавного значення (постанова КМУ від 12 грудня 1994 року №827).
Наголошує, що суд першої інстанції безпідставно врахував правові висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23 липня 2020 року у справі № 920/180/19, оскільки правовідносини, що в них досліджувались не є подібними до правовідносин, що є предметом дослідження у справі № 904/949/21, в силу того, що:
- відповідачі у вказаних справах мають цілком різний статус: у справах № 920/206/19 та № 920/180/19 відповідачем є кінцевий споживач природного газу, який був покупцем природного газу та мав продавця природного газу; у справі № 904/949/21 відповідачем є газорозподільне підприємство, що має окремий статус та не є споживачем природного газу;
- фактичні обставини справи, що досліджувались у справах № 920/206/19 та №920/180/19 не є подібними до справи № 904/949/21, оскільки є різними за змістом та нормативно-правовим регулюванням;
- редакції (умови) договорів на транспортування природного газу є зовсім різними, адже у справі № 920/206/19 досліджувався договір № SUM/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013, у справі № 920/180/19 досліджувався договір № SUM/2012/028/1208000896 від 01.08.2012, в той час як у справі № 904/949/21 досліджується договір № 1109,011133/П05 в редакції від 28.09.2011. Різні редакції договорів на транспортування природного газу зумовлені змінами у діючому законодавстві, що регулюють такі правовідносини, а отже вказані вище договори не можуть бути подібними;
- правовідносини у справах № 920/206/19 та № 920/180/19 та у справі № 904/949/21 є різними за змістом, періодом, що був предметом дослідження, суб`єктивним складом, а тому відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у таких справах.
Також суд не вказав мотивів щодо незастосування норм права в аналогічних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.2018 у справі №910/3487/17.
Судом першої рішення в основу рішення було покладено позицію Відповідача, викладену у його заяві з процесуальних питань № 1015/17/1-02 від 14.05.2021. У даній заяві Відповідач фактично виклав свої аргументи по суті позовних вимог, а саме заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності. При цьому, фактично будь-яких заяв з процесуальних питань не заявлено.
У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вказав на відповідність оскаржуваного рішення фактичним обставинам та матеріалам справи, зауважив, що визначаючи правову природу укладеного між сторонами Договору та застосовуючи спеціальний строк позовної давності місцевий господарський суд послався на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі №920/206/19 та від 23 липня 2020 року у справі № 920/180/19. У вищезазначених постановах Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування частини 5 статті 315 Господарського кодексу України до правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами, відтак, апелянт безпідставно стверджує про те, що правовідносини, які досліджувались Верховним Судом, не є подібними до правовідносин, що є предметом дослідження у справі №904/949/21.
Відповідач наголошує, що Верховний Суд визначився щодо правової природи договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами: зміст якого визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади; та предметом якого е надання газотранспортним підприємством послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій.
За таких обставин, в силу ч.4 ст.236 ГПК України суд першої інстанції цілком підставно застосував висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16.07.2020 року у справі №920/206/19 та від 23 липня 2020 року у справі № 920/180/19 щодо застосування частини 5 статті 315 Господарського кодексу України до правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами.
Звертає увагу, що висновок, згідно якого господарська діяльність з транспортування природного газу транспортною системою регулюється главою 32 Господарського кодексу України навів доктор юридичних наук, професор, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді О.А. Беляневич у Науковому висновку «Щодо правового регулювання відносин у сфері транспортування природного газу та балансування газотранспортної системи», зокрема що на договорів про транспортування природного газу трубопроводами поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема в частині правового регулювання перевезення вантажів та договорів перевезення вантажів. Аналогічну думку висловив Доктор юридичних наук, професор, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Коссак В.М
Одночасно, на те, що переміщення природного газу є правовідношенням з перевезення вантажів в сенсі ч.1 ст.306 ГК України, наголошує Доктор юридичних наук, професор, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Харитонов Є.О.
Наголошує , що доводи Апелянта в частині того, що договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не має усіх ознак договору перевезення, наведені в підтримку позиції Київського апеляційного господарського суду висловленої в постанові від 20.09.2017 у справі №910/3487/17. З цього приводу Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що аналогічна (дослівна) позиція була висловлена Північним апеляційним господарським судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №920/206/19 та у постанові від 15 січня 2020 року у справі №920/180/19.
У подальшому, зазначені постанови суду апеляційної інстанції були скасовані Верховним Судом та сформовано правовий висновок щодо застосування частини 5 статті 315 Господарського кодексу України до правовідносин транспортування природного газу магістральними трубопроводами, який викладено у постановах від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23 липня 2020 року у справі № 920/180/19 та на який послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
До того, в постанові від 16.07.2020 у справі №920/206/19 Верховний Суд відхилив посилання AT "Укртрансгаз" на постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №910/3487/17 та від 13.09.2019 у справі №924/1064/18, у яких зазначено, що договір на транспортування природного газу трубопроводами є договором про надання послуг, оскільки наведені в них позиції не суперечать висновкам, викладеним в даній постанові про належність договору транспортування природного газу до групи договорів про надання послуг.
Крім того, Відповідач заперечує наявність заявленої до стягнення заборгованості з огляду на те, що з 01.07.2015 Відповідач припинив діяльність з постачання природного газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, у зв`язку з анулюванням його ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Таким чином, з моменту анулювання ліцензії на постачання природного газу, тобто з 01.07.2015, AT “Дніпрогаз” не міг бути замовником послуг транспортування природного газу для потреб промислових споживачів та інших суб`єктів господарювання. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є Замовником послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами у визначені та розумінні, який закріплений у Договорі від 2011 року, не є постачальником природного газу для промислових споживачів та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-яке замовлення в газотранспортному підприємстві послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для постачання споживачам.
Анулювання ліцензії на здійснення господарської діяльності з постачання природного газу є обставиною, яка не залежить від волі сторін та підпадає під ознаки ч.1 ст. 607 ЦК України. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суду своїй постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 904/267/18.
Відповідач зазначає, що AT "Дніпрогаз" не замовляло послуг на транспортування природного газу після 30.01.2014 згідно додаткової угоди №4 від 30.01.2014.
Стверджує, що послуги з транспортування за договором № 1109011133/П05 від 28.09.2011 могли бути надані Позивачем лише за завданням Відповідача, втім, матеріали даної справи не містять жодних доказів того, що Відповідач надавав завдання (номінації) на надання послуг транспортування газу в обсягах, які вказані в актах наданих послуг, а також те, що Відповідачем було фактично отримано вказані послуги.
Вищенаведеним обставинам не була надана належна оцінка, але на думку Відповідача, ці обставини заслуговують на увагу та потребують додаткової перевірки судом апеляційної інстанції.
Наголошує, що Апелянт, заперечуючи проти застосування судом спеціальних строків позовної давності за заявою Відповідача замовчує факт про те, що Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені з порушенням ч. 2 ст. 258 ЦК України, а тому суд, відмовляючи в позові, у тому числі в частині стягнення пені, цілком вірно застосував ч.4 ст.267 ЦК України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.07.2021 (у складі колегії суддів: Іванов О.Г. – головуючий, доповідач, судді – Кузнєцова І.Л., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2021 у справі №904/949/21; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 25.08.2021.
25.08.2021 розпорядженням в.о. керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/949/21 у зв`язку зі звільненням з посади за рішенням Вищої ради правосуддя від 05.08.2021 через подання нею відповідної заяви про відставку судді Кузнецової І.Л.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021, справу №904/949/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г., якою справу прийнято до свого провадження.
В судовому засіданні 25.08.2021 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої відповідно до пункту 1.2. статуту є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", (надалі – газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" (надалі - замовник) було укладено договір на транспортування природного газу магістральними газопроводами № 1109011133/П05 від 28.09.2011 (надалі - договір).
Відповідно до п. 11.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 17.01.2013, цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 жовтня 2011 року. Договір діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов`язань за договором.
Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Так, у матеріалах справи відсутні докази повідомлення будь-якою із сторін іншої сторони про припинення дії договору. За таких обставин, договір № 1109011133/П05 від 28.09.2011 був чинний у спірний період: з січня 2018 року по квітень 2019 року.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що газотранспортне підприємство зобов`язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов`язується сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами договору.
У пункті 1.2. договору (з урахуванням додаткових угод) сторони визначили річний плановий обсяг транспортування природного газу, у тому числі по місяцях, згідно графіку, передбаченого договором.
Позивач виконав умови договору, з січня 2018 року по квітень 2019 року надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника на загальну суму 12 114 760,14 грн., що підтверджується актами приймання – передачі послуг (том 1 а.с. 22 - 37).
Вказані акти підписані представником відповідача та скріплені печаткою ПАТ "Дніпрогаз" без зауважень та заперечень. У кожному акті сторонами вказано, що послуги надаються саме на виконання договору № 1109011133/П05 від 28.09.2011.
Відповідно до пункту 5.5. договору, оплата вартості послуг за транспортування природного газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за 10 дні до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.
Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
З урахуванням наведених положень договору, строк виконання відповідачем зобов`язань зі сплати вартості наданих послуг є таким, що настав.
Однак, відповідач порушив свої зобов`язання за договором і не оплатив спожиті послуги у встановлені строки. Всього відповідачем було сплачено позивачу вартість отриманих послуг у розмірі 9 731 626,99 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача (том 1 а.с. 38 – 49).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що у Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством "Укртрансгаз" зі сплати суми основного боргу у розмірі 2 383 133,15 грн., а отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 2 383 133,15 грн. є обґрунтованими.
В той же час, оскільки із цим позовом Позивач звернувся до суду тільки 09.02.2021, тобто поза межами строку позовної давності, то у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2 383 133,15 грн. судом відмовлено внаслідок пропуску Позивачем строку позовної давності.
Оскільки під час розгляду цієї справи судом було встановлено часткову необґрунтованість зроблених позивачем розрахунків пені, інфляційної складової та 3% річних:
- в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1267,47 грн., інфляційної складової у розмірі 1060 грн. та 3% річних у розмірі 953,70 грн. – відмовлено внаслідок необґрунтованості таких сум;
- в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 414202,94 грн., інфляційної складової у розмірі 128595,94 грн. та 3% річних у розмірі 135628,27 грн. – відмовлено внаслідок застосування строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором на транспортування природного газу магістральними газопроводами № 1109011133/П05 від 28.09.2011 у розмірі 2 383 133,15 грн., пені у розмірі 415470,41 грн., 3% річних у розмірі 136 581,97 грн. та інфляційної складової у розмірі 129655,94 грн.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (у якому обсязі відповідачу були надані послуги; в які строки і якому розмірі надані послуги мали бути оплачені), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи були оплачені відповідачем отримані послуги у повному розмірі), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником, чи наявні підстави для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору на транспортування природного газу магістральними газопроводами № 1109011133/П05 від 28.09.2011 є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджено, що Позивач виконав умови договору, з січня 2018 року по квітень 2019 року надав Відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника на загальну суму 12 114 760,14 грн., що підтверджується актами приймання – передачі послуг (том 1 а.с. 22 - 37).
Вказані акти підписані представником відповідача та скріплені печаткою ПАТ "Дніпрогаз" без зауважень та заперечень. У кожному акті сторонами вказано, що послуги надаються саме на виконання договору № 1109011133/П05 від 28.09.2011.
Відповідно до пункту 5.5. договору, оплата вартості послуг за транспортування природного газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за 10 дні до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.
Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
З урахуванням наведених положень договору, строк виконання відповідачем зобов`язань зі сплати вартості наданих послуг є таким, що настав.
Однак, Відповідач порушив свої зобов`язання за договором і не оплатив спожиті послуги у встановлені строки. Всього відповідачем було сплачено позивачу вартість отриманих послуг у розмірі 9 731 626,99 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача (том 1 а.с. 38 – 49).
Вищенаведеним спростовуються твердження Відповідача про припинення дії спірного договору 28.09.2011 та про те, що позивачем не надавались відповідачу послуги з транспортування природного газу магістральними газопроводами у період з січня 2018 року по квітень 2019 року на підставі договору № 1109011133/П05 від 28.09.2011.
За таких обставин, у Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством "Укртрансгаз" зі сплати суми основного боргу у розмірі 2 383 133,15 грн., а отже, позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення суми основного боргу у розмірі 2 383 133,15 грн. є обґрунтованими.
Пунктом 7.3 договору встановлено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
На підставі пункту 7.3 договору позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 03.04.2019 по 20.11.2019 у розмірі 415470,41 грн.
Перевіривши розрахунок пені колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що Позивачем при розрахунку було визначено помилкові періоди нарахування пені.
Так, в листі Інституту української мови НАН України від 31.03.2015 № 307/209 було вказано, що прийменники “до” і “по” в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь. У межах цього спільного часового значення розрізняються лише сферами свого використання: “до” вживають в офіційно-діловому стилі, передусім у текстах ділових документів — накази, заяви, розпорядження тощо, “по” закріплений за розмовним стилем. Отже, в офіційному вжитку для визначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь потрібно використовувати лише прийменник “до”.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17, від 25.04.2018 у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, від 09.06.2019 №419/1965/18.
А отже, зазначення у договорі “до 20 числа місяця” свідчить, що саме ця дата і є останнім днем строку оплати заборгованості.
За розрахунком суду, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 03.04.2019 по 20.11.2019 становить 414 202,94 грн. За таких обставин вимоги Позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими у розмірі 414 202,94 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 136 581,97 грн. за загальний період з 20.02.2018 по 17.12.2020 та інфляційну складову у розмірі 129 655,94 грн. за загальний період з квітня 2018 року по жовтень 2020 року.
Перевіривши розрахунок 3% річних колегією суддів встановлено, що Позивачем при розрахунку було визначено помилкові періоди нарахування 3% річних. Як вказано вище, зазначення у договорі “до 20 числа місяця” свідчить, що саме ця дата і є останнім днем строку оплати заборгованості.
За розрахунком суду, 3% річних за період з 20.02.2018 по 17.12.2020 становлять 135 628,27 грн. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є обґрунтованими у розмірі 135 628,27 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційної складової судом було встановлено, що такий рахунок не відповідає вимогам чинного законодавства Позивачем не було враховано, що в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Та не було враховано негативний індекс інфляції, що мав місце у липні 2018 року.
За розрахунком суду, інфляційна складова за загальний період з квітня 2018 року по жовтень 2020 року становить 128 595,94 грн. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової є обґрунтованими у розмірі 128 595,94 грн.
Відповідач заявив про застосування позовної давності до вимог позивача. Відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19 зазначив, що до спірних правовідносин має бути застосована спеціальна позовна давність, встановлена частиною п`ятою статті 315 Господарського кодексу України.
Так , у постанові від 16 липня 2020 року у справі №920/206/19 Верховний Суд зазначив:
4.3. Відповідно до доводів касаційної скарги на вирішення суду касаційної інстанції поставлене питання про наявність правових підстав для застосування до правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, оскільки відсутній такий висновок Верховного Суду.
Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню наведена норма Господарського кодексу України, оскільки зобов`язання з транспортування трубопровідним транспортом не є зобов`язанням перевезення. Договір на транспортування природного газу трубопроводами за своєю правовою природою є самостійним видом договору про надання послуг, поняття якого визначено спеціальним законодавством, зокрема, у Кодексі газотранспортної системи, Законі України "Про ринок природного газу" та зміст якого, визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади.
4.4. Здійснюючи систематичне тлумачення норми закону, колегія суддів враховує, що стаття 315 Господарського кодексу України, зокрема її частина 5, міститься в Главі 32 Господарського кодексу України "Правове регулювання перевезення вантажів", яка включена до Розділу VI "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання".
Згадана глава розпочинається статтею 306, у частині 1 якої закріплено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
У частині 3 статті 306 Господарського кодексу України також передбачено, що перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина 5 статті 306 Господарського кодексу України).
Правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України "Про трубопровідний транспорт".
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт.
Статтею 12 Закону України "Про трубопровідний транспорт" передбачено, що господарська діяльність підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту визначається цим Законом та іншими актами законодавства України. Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів. Економічні та соціальні відносини підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту, що виникають у процесі їх діяльності, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди.
Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів (абзац 3 статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт").
Закон України "Про ринок природного газу" визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
При цьому згідно з абзацом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про ринок природного газу" правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про трубопровідний транспорт", "Про природні монополії", "Про нафту і газ", "Про енергозбереження", "Про угоди про розподіл продукції", "Про захист економічної конкуренції", "Про газ (метан) вугільних родовищ", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
У пункті 45 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" закріплено визначення транспортування природного газу, згідно з яким це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
Замовником, згідно з пунктом 45 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" є фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG.
Відповідно до статті 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Отже, за змістом цих норм відносини між замовником та оператором газорозподільної системи є відносинами з надання послуг та регулюються відповідними нормами наведених законодавчих актів.
Як встановили суди попередніх інстанцій сторонами було укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013.
З огляду на викладене, оскільки суди попередніх інстанцій визначили правову природу цього договору саме як договору на транспортування продукції трубопроводами, внаслідок якого здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, то з огляду на об`єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене в статті 306 Господарського кодексу України, а отже до правовідносин, що виникають з даного договору разом з нормами Цивільного кодексу України, Законів України "Про транспорт", "Про трубопровідний транспорт", "Про ринок природного газу" та інших законодавчих актів, поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення.
Отже, виходячи з наведеного, а також із системного тлумачення норми частини 5 статті 315 Господарського кодексу України в її взаємозв`язку з частинами 1, 3 статті 306 Господарського кодексу України, які розміщені в одній Главі 32, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами підлягає застосуванню частина 5 статті 315 Господарського кодексу України, а доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Отже , Верховний Суд визначився щодо правової природи договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами, зміст якого визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади; та предметом якого є надання газотранспортним підприємством послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій.
За таких обставин в силу ч.4 ст.236 ГПК України суд першої інстанції цілком підставно застосував висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23 липня 2020 року у справі № 920/180/19 щодо застосування частини 5 статті 315 Господарського кодексу України до правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами.
Більш того, до аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 25.08.2021 у справі № 920/639/17.
Доводи заявника апеляційної скарги про безпідставність врахування господарським судом правових висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23 липня 2020 року у справі № 920/180/19, оскільки правовідносини, що в них досліджувались не є подібними до правовідносин, що є предметом дослідження у справі № 904/949/21, є передчасними з огляду на наступне.
Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
З огляду на викладене, колегія суддів констатує подібність правовідносин у справі, що переглядається (№904/949/21), та у справі №920/206/19, виходячи з таких критеріїв:
- суб`єктний склад сторін спору: в обох справах суб`єктами договірних правовідносин є юридичні особи: Газотранспортне підприємство та Замовник;
- об`єкт (предмет) правового регулювання: надання газотранспортним підприємством послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій;
- зміст правовідносин: права та обов`язки сторін спору також є аналогічними.
Частиною третьою статті 306 Господарського кодексу України також закріплено, що перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина п`ята статті 306 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини п`ятої статті 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.
Отже, оскільки статті 306 та 307 Господарського кодексу України не передбачають, що їх дія поширюється лише на обмежене коло осіб (лише на фізичних або на юридичних осіб), ці норми права не містять особливостей їх застосування в залежності від статусу юридичної особи (замовником транспортування є кінцевий споживач природного газу чи газорозподільне підприємство), то відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2018 у справі №357/3258/16-ц, немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про те, що відповідачі у справі, що переглядається, та у справах №920/206/19, № 920/180/19 мають цілком різний статус є безпідставними та не спростовують висновку господарського суду про подібність справ.
Доводи Позивача про те, що фактичні обставини справи, що досліджувались у справах № 920/206/19 та № 920/180/19 не є подібними до справи № 904/949/21, є різними за змістом та нормативно-правовим регулюванням; різні редакції договорів на транспортування природного газу зумовлені змінами у діючому законодавстві, що регулюють такі правовідносини, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки протягом спірних правовідносин була чинною одна й та сама редакція статей 306 та 307 Господарського кодексу України.
Які саме зміни у діюче законодавство, що регулюють правовідносини з транспортування магістральними трубопроводами природного газу, були внесені, та як саме вони змінили права та обов`язки сторін за Договором № 1109,011133/П05 від 28.09.2011, у порівнянні із правами та обов`язками сторін за договорами № SUM/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013 (справ № 920/180/19), № SUM/2012/028/1208000896 від 01.08.2012 (справа № 904/949/21) Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено.
Колегія суддів частково погоджується з доводами Позивача про те, що правовідносини сторін в справах № 920/206/19, № 920/180/19 та у справі № 904/949/21 не є тотожними (однаковими, цілком подібними, оскільки дещо відрізняються редакції договорів), проте, процесуальний закон і не вимагає такої тотожності, а вказує на необхідність встановити лише їх подібність.
І змістовна подібність правовідносин в обох справах є, оскільки у них мова йде про транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
До того ж, в постанові від 16.07.2020 у справі №920/206/19 Верховний Суд зазначив, що: "відхиляються посилання AT "Укртрансгаз" на постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №910/3487/17 та від 13.09.2019 у справі №924/1064/18, у яких зазначено, що договір на транспортування природного газу трубопроводами є договором про надання послуг, оскільки наведені в них позиції не суперечать висновкам, викладеним в даній постанові про належність договору транспортування природного газу до групи договорів про надання послуг".
Послуга, яка є предметом договору надання послуги, має певні особливості спричинені сферою, у якій вона надається. Стосовно надання послуг у газотранспортній системі, тут мають бути враховані норми спеціального законодавства. Але, насамперед, до відповідних відносин застосовуються норми цивільного та господарського законодавства, які встановлюють загальні засади регулювання у відповідних відносинах, а вже специфіка відносин, зокрема, у сфері транспортування природного газу, враховуються на рівні спеціальних законів, які мають бути узгоджені і не суперечити нормам ЦК і ГК (науковий висновок Харитонова Є.О.). Переміщення природного газу є правовідношенням з перевезення вантажів у сенсі ч. 1 ст.306 ГК України, що власне і підтвердив Верховний Суд.
Враховуючи, що апелянт не навів та не обґрунтував підстави для відступу від вищенаведеного висновку Верховного суду, доводи викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.
За таких обставин в силу ч.4 ст.236 ГПК України суд першої інстанції цілком підставно застосував висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16.07.2020 у справі №920/206/19 та від 23 липня 2020 року у справі № 920/180/19 щодо застосування частини 5 статті 315 Господарського кодексу України до правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами.
Відповідно до статей 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Так, частиною п`ятою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Виходячи із системного аналізу статті 315 Господарського кодексу України, зазначена норма розміщена в Главі 32 цього Кодексу "Правове регулювання перевезення вантажів", яка включена до Розділу VI "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання".
Згадана глава розпочинається статтею 306 у частині першій якої визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Враховуючи те, що між сторонами укладений договір на транспортування продукції трубопроводами, за умовами якого здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, то, з огляду на об`єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів закріплене в статті 306 Господарського кодексу України, а відтак на нього, разом із нормами Цивільного кодексу України, Законів України "Про транспорт", "Про трубопровідний транспорт", "Про ринок природного газу" та інших законодавчих актів поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення.
При цьому, позивач у справі є саме перевізником в розумінні вищевказаних положень чинного законодавства.
За таких обставин господарський суд прийшов до правильного висновку, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України.
За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Враховуючи п. 5.5 договору, строк оплати послуг, наданих у період з січня 2018 року по квітень 2019 року, настав з 20.02.2018 по 20.05.2019.
Відповідно, шестимісячний строк позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення сум основної заборгованості за надані послуги сплив з 20.08.2018 по 20.11.2019 (в залежності від кінцевої дати строку виконання основного зобов`язання).
Із цим позовом позивач звернувся до суду тільки 09.02.2021. Тобто, поза межами строку позовної давності.
Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2 383 133,15 грн. господарським судом правомірно відмовлено внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.
Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в основу рішення було покладено позицію Відповідача, викладену у його заяві з процесуальних питань № 1015/17/1-02 від 14.05.2021, у якій Відповідач фактично виклав свої аргументи по суті позовних вимог, а саме, - заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності та просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. При цьому, фактично будь-яких заяв з процесуальних питань не заявлено.
В той же час, доводи скаржника про те, що подана Відповідачем заява від 14.05.2021 є заявою по суті, яка була подана з порушенням процесуального строку, без обґрунтування причин несвоєчасного подання, без окремого дозволу суду, без посилання на будь-яку норму ГПК України, яка б давала підстави Відповідачу на надання таких заяв; заява не відповідала вимогам ст. 170 ГПК України, через що мала бути повернута останньому без розгляду, є безпідставними, оскільки заява відповідача № 1015/17/1-02 від 14.05.2021 про застосування позовної давності не є ані заявою по суті, ані заявою з процесуальних питань, оскільки є заявою, передбаченою нормами матеріального права.
А саме, відповідно до ч. 3. ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Отже, Позивач у апеляційній скарзі безпідставно ототожнив позовну давність та заяву про її застосування з процесуальними строками та заявами, визначеними процесуальним законодавством, оскільки позовна давність не є інститутом процесуального права.
Строк подачі заяви про застосування позовної давності передбачений саме Цивільним кодексом, при цьому вимоги до оформлення такої заяви законом не передбачені.
Та обставина, що заява Відповідача про застосування позовної давності від 14.05.2021 має назву "з процесуальних питань", не змінює її змісту та наслідків подання.
Статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Водночас, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.
Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.
А отже, до вимог позивача про стягнення пені, інфляційної складової та 3% річних, нарахованих на суму основної заборгованості у розмірі 2 383 133,15 грн., слід також застосувати спеціальний строк позовної давності.
Разом з цим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки під час розгляду цієї справи судом було встановлено часткову необґрунтованість зроблених позивачем розрахунків пені, інфляційної складової та 3% річних:
- в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1267,47 грн., інфляційної складової у розмірі 1060 грн. та 3% річних у розмірі 953,70 грн. – слід відмовити внаслідок необґрунтованості таких сум;
- в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 414 202,94 грн., інфляційної складової у розмірі 128 595,94 грн. та 3% річних у розмірі 135 628,27 грн. – слід відмовити внаслідок застосування строку позовної давності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2021 у справі №904/949/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2021 у справі №904/949/21 – залишити без змін.
Судові витрати Акціонерного товариства "Укртрансгаз" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.09.2021.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя С.Г. Антонік
