ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3547/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Іванов І.В.
за участю представників учасників справи:
від Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області - Адвокат Комісар О.В., за ордером про надання правничої допомоги №442389 від 27.11.2019 року;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", с. Євтодія Балтського району Одеської області - Адвокат Сердюков Б.Л., за ордером про надання правничої допомоги №452405, від 20.12.19 року;
від Громадської спілки "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА", м. Умань - Адвокат Бігняк О.В. за ордером про надання правничої допомоги №226263 від 10.01.2020 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року, м. Одеса, суддя Волков Р.В., повний текст рішення складено та підписано 28.05.2021 року
у справі № 916/3547/19
за позовом Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", с.Євтодія Балтського району Одеської області
до відповідача-2 Громадської спілки "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА", м. Умань
про визнання недостовірною інформації, зобов`язання її спростувати, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У листопаді 2019 року Приватне підприємство "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області (далі ПП "ЛЕВЧИК") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", с.Євтодія Балтського району Одеської області (далі ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ") та до Громадської спілки "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА", м. Умань (далі ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА"), в якому просило суд визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПП "ЛЕВЧИК", інформацію, поширену керівником ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" ОСОБА_1 ; зобов`язати ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" спростувати недостовірну інформацію відносно ПП "ЛЕВЧИК" шляхом складання протягом тижня з дня набрання рішенням суду законної сили, з посиланням на таке рішення суду, тексту спростування для його подальшої публікації ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА"; визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПП "ЛЕВЧИК" інформацію, поширену ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА" в статті з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2»; обов`язати ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА" протягом тижня з дня набрання рішенням суду законної сили видалити з офіційного сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 статтю з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2»; зобов`язати ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА" протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили опублікувати складений ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" текст спростування недостовірної інформації відносно ПП "ЛЕВЧИК" у такий же спосіб, в тих самих місцях (сторінках сайту), де розміщувалася недостовірна інформація, тим же шрифтом, такого ж кольору, під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_4» та два роки з дня опублікування спростування не знімати оголошення; а також стягнути солідарно з ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" та ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА" суму судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" на веб-сайті в мережі Інтернет та на сторінці Facebook, які належать ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА", було розміщено статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якій керівник ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" розповсюдив недостовірну інформацію стосовно ПП "ЛЕВЧИК" та його директора, чим порушив права підприємства та завдав шкоду діловій репутації ПП "ЛЕВЧИК".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.05.2020 року, залишеною без змін Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 року, провадження у справі № 916/3547/19 було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмету спору, оскільки з веб-сайту видалено статтю, на недостовірність інформації в якій наполягав позивач.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2021 року постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.05.2020 у справі №916/3547/19 скасовано, справу передано до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Скасовуючи постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.05.2020 у справі №916/3547/19 Верховний Суд зауважив, що «розгляд вимог позивача по суті матиме наслідком підтвердження існування зазначеної інформації щодо позивача та спростування інформації, або ж встановлення відсутності зазначеної позивачем інформації.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між ПП "Левчик" та ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" і ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА" відсутній предмет спору, оскільки позивачем зазначено, що з веб-сайту видалено статтю, на недостовірність інформації в якій останній наполягав.
ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА", яка залучена до участі у справі в якості другого відповідача, заперечувала проти позовних вимог позивача як щодо розміщення на сайті такої статті, а також того, що спілка є власником сайту.
З огляду на викладене та враховуючи, що між сторонами не урегульовано усіх спірних питань щодо предмета та підстав спору у цій справі, а також того, що видалення спірної статті є лише однією із позовних вимог, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність предмета спору у даній справі шляхом видалення статті, і, як наслідок, про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі №916/3547/19 (суддя Волков Р.В.) у задоволенні позову ПП "ЛЕВЧИК" до ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА" про визнання недостовірною інформації, зобов`язання її спростувати, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у належний та допустимий спосіб не наведено суду доказів того, що саме відповідачем-1 та відповідачем-2 (їх посадовими або службовими особами) порушені права ПП "ЛЕВЧИК", оскільки особа, яку позивач вважає керівником відповідача-1, а саме ОСОБА_1, не є керівником ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", з огляду на що суд дійшов висновку, що саме лише посилання у вищезазначених статтях на слова вищевказаної особи не може бути належним доказом причетності ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", як юридичної особи, до поширення недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію позивача. Також суд зауважив, що з матеріалів справи не вбачається, що власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_16 є саме ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА". З огляду на вказане суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи та належними доказами, у зв`язку із чим задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
ПП "ЛЕВЧИК" із рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі №916/3547/19 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ПП "ЛЕВЧИК" до ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» про визнання недостовірною інформації, зобов`язання її спростувати, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити, а також стягнути на користь ПП "ЛЕВЧИК" судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, щодо висновків суду про неналежних відповідачів, скаржник зазначає, що адвокат Комісар О.В. звернувся з адвокатським запитом до ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА», оскільки сайт «ІНФОРМАЦІЯ_5» та сторінка «ІНФОРМАЦІЯ_1» безсумнівно належать відповідачу-2, для підтвердження належності ресурсів, на яких було поширено недостовірну статтю, а також для встановлення автора статті.
Листом № б/н від 11.09.2019 року ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» повідомляє, що автором статті є ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», водночас ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» надало ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», як своєму члену ресурс (сайт «ІНФОРМАЦІЯ_5») для публікації недостовірної статті.
Таким чином, як зауважує скаржник, через вказану у відповіді інформацію позивачем відповідачами в даному випадку обрано саме ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» і ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА», а суд першої інстанції залишив поза увагою найважливіший доказ по справі - відповідь (яка надана самим же відповідачем), не надав належної оцінки такому доказу, а тому - дійшов необґрунтованого висновку про неналежність складу відповідачів.
Окремо скаржник зауважує, що хоча й стаття містить посилання на слова засновника ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» - ОСОБА_1 (керівника, як було зазначено в статті), однак, оскільки у відповіді відсутня будь-яка вказівка на ОСОБА_1 , він не може бути належним відповідачем у даній справі. Участь ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» у справі, а не особисто ОСОБА_1 , обумовлена також тим, що на момент поширення статті він був (і наразі є) засновником товариства і діяв від імені та в інтересах товариства, і стаття стосується начебто «рейдерської атаки» зі сторони позивача по відношенню саме до конкурента - відповідача-1, а не його учасника.
Також скаржник наголошує, що посилання суду першої інстанції на те, що у нього відсутня можливість перевірити, якого саме сайту стосувався адвокатський запит (так як матеріали справи його не містять) - є безпідставним, оскільки ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» чітко вказала назву Статті, яка була розміщена на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_5» та дублюється в мережі Facebook за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Факт такої публікації встановлений судом. Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що в Інтернеті наявна інша стаття з такою ж назвою та щодо обставини поширення якої ГС може бути обізнана, а тому, наявність сумнівів у суду є необґрунтованою. Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні будь-які підстави вважати, що відповідь не стосується статті, сайту («ІНФОРМАЦІЯ_5») та сторінки (« ІНФОРМАЦІЯ_1 »), на яких її було розміщено.
Крім того, як наголошує позивач, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відомостях щодо відповідача-2 у розділі «Інформація для здійснення зв`язку» зазначено: «Телефон 1: НОМЕР_1 , Адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_6, Факс: НОМЕР_2 , Веб сторінка: ІНФОРМАЦІЯ_5». Про наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо належності відповідачу-2 сторінки «ІНФОРМАЦІЯ_5», на якій було розміщено статтю, було повідомлено суду під час судових засідань. Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано не звернув уваги на відомості про ГС, що вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і безпідставно дійшов висновку про відсутність доказів щодо власника веб-сторінки «ІНФОРМАЦІЯ_5».
Також позивач зазначає, що існує безліч інших доказів на підтвердження того, що веб-сайт, на якому було розміщено статтю, належить саме ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА», зокрема, вказана особа самостійно у всіх наданих нею документах вказує посилання на відповідний сайт, як на свій контактний, на вказаному сайті є посилання на сторінку ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» в мережі Facebook та навпаки. До того ж, як вказує скаржник, судом першої інстанції не враховано та не надано жодної оцінки обставини видалення статті саме під час розгляду справи № 916/3547/19, що хоча й опосередковано, однак, у сукупності з іншими доказами дає підстави встановити наявність складу правопорушення та належність складу відповідачів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі № 916/3547/19, справу призначено до судового розгляду.
30.07.2021 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просив суд рішення Господарського саду Одеської області від 18.05.2021 року у справі № 916/3547/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області - без задоволення; за результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції - ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.
У відзиві відповідач-1 стосовно обраного позивачем складу відповідачів у справі зазначає, що належним відповідачем у справі дійсно мав бути саме ОСОБА_1 , а не ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», оскільки, починаючи з лютого 2017 року, керівником ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» є ОСОБА_2 , що підтверджується Наказом №91 від 01,02.2017 року, який міститься у матеріалах справи та витягом з ЄДРЮОФОПГФ. При цьому, починаючи з 01.02.2017 року і по теперішній час, ОСОБА_2 є єдиним керівником ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», будь - які зміни керівника не відбувались, що підтверджується, зокрема, довідкою № 24/01/1д від 24.01.2020 року, яка також є у матеріалах справи. Також відповідач-1 посилається на те, що вказана обставина вже встановлена у рішенні Господарського суду Одеської області від 04.06.2021 року у справі № 916/159/20 з цими ж сторонами та яке відповідач-1 вважає преюдиційним для вирішення спору у даній справі.
Стосовно того, хто є автором вказаної у позові статті та особи, яка її розмістила, відповідач-1 вказує, що єдиним «доказом», який апелянт спромігся надати до свого завідомо безпідставного позову, є відповідь ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» на адвокатський запит, вих. № б/н від 11.09.2019 року, в якій чітко та беззаперечно було зазначено, про те, що це невідома особа, яка здійснювала публікацію статті на відповідному вебсайті, крім того, зазначено, що будь - який член Спілки (в т.ч., і ПП «ЛЕВЧИК», який на дату, яку апелянт зазначає як дату розміщення статті, також був членом Спілки) має право здійснювати публікацію та бути автором статей на сайті Спілки, у зв`язку з чим ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» пропонувала звернутись до ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» для отримання відповідної інформації та відомостей, чого позивачем зроблено не було.
Як вказує ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» за аналогією з припущеннями позивача/апелянта, будь-яка інша особа може дійти таких самих «висновків» про те, що позивач самостійно щось розмістив на певних ресурсах, щоб створити «підстави» для звернення з завідомо безпідставним позовом, а потім - самостійно видалив розміщені матеріали. Такий висновок підтверджується зокрема, і тим, шо після того, як представником ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» було подано клопотання про огляд сайту, позивачем було подано заяву про відмову від позову, за наслідком якої судом було постановлено ухвалу від 02.05.2020 року про закриття провадження.
Окремо відповідач-1 звертає увагу суду на той факт, що в матеріалах справи взагалі відсутній будь-який доказ того, що вказана стаття взагалі була розміщена на вказаних апелянтом у позові джерелах. Єдиним «підтвердженням» цього припущення ПП «ЛЕВЧИК» були додані до позову роздруківки невідомого походження, які взагалі не є належним доказом з огляду на правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 24.09.2019 року у справі № 922/1151/18.
Стосовно того, хто є власником сайту, на якому за твердженням позивача було розміщено відповідну статтю, відповідач-1 вказує, що позивачем протягом усього часу розгляду справи не надано жодного доказу того, хто взагалі є власником сайту, на якому, за твердженнями апелянта, нібито було розміщену вказану у позові статтю. Так, як зазначає ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах, адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстратор відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону, власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: повне ім`я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом "в" цієї частини.
Проте, апелянтом не надано взагалі жодного доказу щодо того, хто взагалі є власником веб-сайту, на якому, за твердженням апелянта, ніби - то було розміщено вказану у позові статтю.
ГС "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА" своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалась, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надала, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судовому засіданні, представник Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с.Оленівка Балтського району Одеської області - Адвокат Комісар О.В. підтримав свої доводи щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Звернув увагу колегії суддів на письмові докази на підтвердження його правової позиції, наявні у матеріалах справи, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", с. Євтодія Балтського району Одеської області - Адвокат Сердюков Б.Л., з доводами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі не погодився, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово у відзиві.
Представник Громадської спілки "ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА", м. Умань - Адвокат Бігняк О.В. усно підтримав позицію представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", с. Євтодія Балтського району Одеської області - Адвокат Сердюкова Б.Л., просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі №916/3547/19 залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі № 916/3547/19 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як стверджує ПП "ЛЕВЧИК" на офіційній сторінці ГС «Всеукраїнська аграрна рада» в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 та на сторінці в соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 були розміщені статті з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якій, окрім іншого зазначено:
«Як запевняє керівник ТОВ «Балтський хлібороб» ОСОБА_1 , рейдери у своїй схемі задіяли шахраїв та «чорних реєстраторів», використовували підроблені печатки підприємств. Більше того, директор ПП «ЛЕВЧИК» ОСОБА_5 і його дружина ОСОБА_6 особисто задіянні в підробці документів на свою користь.
«Рейдери зробили так, нібито моя фірма оформила доручення на підставну особу вести справи. Слідчі уже встановили, що такої особи не існує - паспортні дані використовувались із вкраденого документу, в який було вклеєне фото. Тим не менш, цій особі у 2017 та 2018 роках вдалось нібито від імені мого підприємства розірвати договори із понад сотнею пайщиків. В подальшому через іншу підставну особу договори оренди на ці паї були оформлені з ПП «ЛЕВЧИК», про що внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».».
На підтвердження розміщення вказаної статті позивач надав суду скріншот веб-сайту за посиланнямІНФОРМАЦІЯ_9.
Крім того, у матеріалах справи наявний скріншот з соціальної мережі Facebook, відповідно до якого за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 відображено статтю з заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_10» наступного змісту: «На Одещині у ТОВ «Балтський хлібороб» сусіднє підприємство ПП «Левчик» захопило 275 га землі. Рейдери зробили так, нібито моя фірма оформила доручення на підставну особу вести справи. Слідчі уже встановили, що такої особи не існує - паспортні дані використовувались із вкраденого документу, в який було вклеєне фото. Тим не менш, цій особі у 2017 та 2018 роках вдалось нібито від імені мого підприємства розірвати договори із понад сотнею пайщиків. В подальшому через іншу підставну особу договори оренди на ці паї були оформлені на ПП «ЛЕВЧИК», про що внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, - розповідає керівник ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» ОСОБА_1 …».
31.07.2019 року ПП "ЛЕВЧИК" направило на адресу ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» лист б/н, в якому вимагало опублікувати спростування вищезазначеної інформації на офіційній сторінці ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» в мережі інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11 та на сторінці в соціальній мережі Facebook.
Матеріали справи містять відповідь від 11.09.2019 року на адвокатський запит представника ПП "ЛЕВЧИК" з приводу того, хто є автором статті з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_12, в якій керівник ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» повідомив про те, що «будь-який член ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» має право здійснювати публікацію та бути автором статей на сайті ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА».
ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» відомо, що автором статті з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» є ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», між яким і виник конфлікт з ПП "ЛЕВЧИК". Також спілці відомо, що публікацією даної статті займався журналіст та системний адміністратор ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ».
ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» повідомляє, що інформація про особу (системного оператора), яка здійснювала публікацію статті з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» - невідома.
А тому, щодо надання інформації про автора даної статті та згідно Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», пропонуємо звернутись до ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ».».
Також матеріли справи містять відповідь від 27.01.2020 року вих. № 30 на адвокатський запит представника ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» з приводу того, хто є автором статті з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якій керівник ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА», окрім іншого, повідомив про те, що «припущення ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» щодо належності авторства статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» до ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» було викликано наявністю поширеного відеозапису «ІНФОРМАЦІЯ_13» в мережі Youtube, статті «ІНФОРМАЦІЯ_14» з тотожними висловлюваннями кінцевого бенефіціарами ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ».
Також у вказаній відповіді зазначено, що ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» не володіє інформацією хто саме розмістив статтю «ІНФОРМАЦІЯ_2» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_11, як і не володіє інформацією хто саме є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки із загальнодоступної інформації WHOIS, отриманої з сайту ІНФОРМАЦІЯ_15 не вбачається інформації хто саме є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3.
Крім того матеріали справи містять:
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що станом на 02.12.2019 року ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» та кінцевими бенефіціарами є ОСОБА_1 та ТОВ "ЮГ АГРО ГРУПП", а керівником (підписантом) - ОСОБА_2 . Відомості про зміну керівника юридичної особи ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.02.2017 року;
- наказ ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» від 01.02.2017 року № 91, відповідно до якого відбулась зміна керівника у ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», замість ОСОБА_7 на посаду генерального директора був призначений ОСОБА_2 ;
- клопотання позивача про закриття провадження у справі, в якому позивач стверджує про відсутність предмета спору в зв`язку з видаленням із веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 спірної статті.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що висловлювання керівника ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" містять у собі всі ознаки юридичного факту складу правопорушення, а саме: 1) поширена відповідачем інформація відносно позивача знаходилась/знаходиться у вільному доступі, а отже доведена до невизначеного кола осіб (більше однієї особи); 2) в поширеній недостовірній інформації чітко вказаний позивач (ПП "ЛЕВЧИК", його керівник - ОСОБА_5 та підписант ОСОБА_6 ); 3) поширена інформація відносно позивача не відповідає дійсності, є недостовірною та не підтверджена жодним рішенням правоохоронних органів, суб`єктів владних повноважень та/або судами України; 4) поширена недостовірна інформація завдала та продовжує завдавати шкоду ділової репутації позивача.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і ч. 2 та 3 ст. 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
При цьому за змістом ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно зі ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вбачається, що відповідно до ст. 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч. 2 ст. 200 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, зокрема, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст. 277 Цивільного кодексу України).
Статтею 277 вказаного Кодексу встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Таким чином, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
При цьому, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Як зазначено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
В ч. 5 п. 15 цієї ж Постанови роз`яснено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Окрім того, слід зауважити, що згідно з положеннями ст. 277, 302 Цивільного кодексу України та 74 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен довести факт поширення відповідачем інформації, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Таким чином, з огляду на предмет та підстави позову у цій справі, для його задоволення, позивач повинен довести, а суд має встановити та перевірити наступні обставини:
- факт поширення інформації що стосується позивача;
- поширення такої інформації саме відповідачами;
- порушення поширенням інформації особистих немайнових прав позивача.
Так, як вбачається з матеріалів справи, на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 було відображено статтю з заголовком «На Одещині рейдери захопили майже 300 га землі» та з текстом наступного змісту: «ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» Одеської області (земельний банк - 2,5 тис. га) піддався рейдерській атаці з боку сусіднього підприємства ПП «ЛЕВЧИК», яке захопило в агрофірми більше 100 ділянок землі загальною площею 275 га…
…Як запевняє керівник ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» ОСОБА_1 , рейдери у своїй схемі задіяли шахраїв та «чорних реєстраторів», використовували підроблені печатки підприємств. Більше того, директор ПП «ЛЕВЧИК» ОСОБА_5 і його дружина ОСОБА_6 особисто задіянні в підробці документів на свою користь.
«Рейдери зробили так, нібито моя фірма оформила доручення на підставну особу вести справи. Слідчі уже встановили, що такої особи не існує - паспортні дані використовувались із вкраденого документу, в який було вклеєне фото. Тим не менш, цій особі у 2017 та 2018 роках вдалось нібито від імені мого підприємства розірвати договори із понад сотнею пайщиків. В подальшому через іншу підставну особу договори оренди на ці паї були оформлені з ПП «ЛЕВЧИК», про що внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».».
Крім того, у справі наявний скріншот з соціальної мережі Facebook, відповідно до якого за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 відображено статтю з заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_10» аналогічного змісту.
В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, вказані статті були видалені з відповідних Інтернет ресурсів, при цьому, враховуючи, що відповідачами докази ні наявності, ні відсутності вищевказаної публікації в минулому суду надані не були, судова колегія, за відсутності доказів зворотного, погоджується із твердженням позивача про поширення відповідної інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі шляхом в мережі Інтернет, а також визнає той факт, що поширена інформація стосується саме позивача.
При цьому, як вже наголошувалось, окрім доведення самого факту поширення інформації, яку позивач вважає недостовірною та бажає її спростувати, останній має довести суду, що поширили таку інформацію саме відповідачі.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №904/4494/18 міститься такий правовий висновок:
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Тобто, належними відповідачем в даному випадку є особа, яка є автором відповідного матеріалу та власник веб-сайту, на якому відповідний матеріал розміщено.
Так, позивач, із посиланням на те, що інформацію, яку він хоче спростувати, поширено керівником ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" ОСОБА_1 та із посиланням лист ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» № б/н від 11.09.2019 року, стверджує, що автором відповідного матеріалу є ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ».
Дійсно з тексту спірних статей вбачається, що у вказаних статтях автор цитує ОСОБА_1 та прямою мовою зазначає його висловлювання з приводу вчинення ПП «ЛЕВЧИК», його директором та підписантом незаконних дій щодо ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ».
Разом з тим, судова колегія зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не є керівником ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ".
Так, згідно з інформацією, наявною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ" та кінцевими бенефіціарами є ОСОБА_1 та ТОВ "ЮГ АГРО ГРУПП", а керівником (підписантом) - ОСОБА_2 , якого було призначено на вказану посаду 01.02.2017 року на підставі наказу № 91. Відомості про зміну керівника юридичної особи ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.02.2017 року.
Тобто, ОСОБА_1 є лише кінцевим бенефіціаром ТОВ "БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ", а не директором підприємства, доказів перебування вказаної особи у трудових відносинах із підприємством також не надано, а тому колегія судів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що лише посилання у вищезазначених статтях на слова ОСОБА_1 не може бути належним доказом причетності ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», як юридичної особи, до поширення недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію позивача.
Аналогічну позицію висловлює Верховний Суд у постанові Суду від 29.08.2018 у справі № 761/29315/16-ц, зазначаючи, що у разі поширення інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.
Що стосується листа ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» № б/н від 11.09.2019 року, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши вказаний лист, зауважує, що у вказаному листі зазначено: «ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» відомо, що автором статті з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» є ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», між яким і виник конфлікт з ПП "ЛЕВЧИК". Також спілці відомо, що публікацією даної статті займався журналіст та системний адміністратор ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ».
Разом з тим, в матеріалах справи наявний ще один лист ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» від 27.01.2020 року вих. № 30, наданий на адвокатський запит представника ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» з приводу того, хто є автором статті з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якому керівник ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА», окрім іншого, повідомив про те, що «припущення ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» щодо належності авторства статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» до ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» було викликано наявністю поширеного відеозапису «ІНФОРМАЦІЯ_13» в мережі Youtube, статті «ІНФОРМАЦІЯ_14» з тотожними висловлюваннями кінцевого бенефіціарами ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ».
Також у вказаній відповіді зазначено, що ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» не володіє інформацією, хто саме розмістив статтю «ІНФОРМАЦІЯ_2» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_11, як і не володіє інформацією хто саме є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки із загальнодоступної інформації WHOIS, отриманої з сайту ІНФОРМАЦІЯ_15 не вбачається інформації, хто саме є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_11.
Тобто, в матеріалах справи наявні два листа ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» зміст яких є суперечливим, оскільки в листі від 27.01.2020 року вих. № 30 відповідач-2 стверджує, що твердження, викладені ним у листі від 11.09.2019 року (який є основним доказом позивача авторства ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» спірної статті) є припущеннями.
Інших доказів авторства саме ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» статті, в якій розповсюджено інформацію, яку хоче спростувати позивач матеріали справи не містять.
Що стосується ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА», яке за твердженням позивача є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 та сторінки в соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах, адреси веб-сайту і (або) облікового .запису власника цього веб-сайду, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстратор відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; домен.UA - це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про телекомунікації» адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється уповноваженою організацією для: 1) створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет; 2) створення реєстру доменних назв у домені.UA; 3)створення та підтримки автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; 4) забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA; 5) створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; 6)представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет. Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону, власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: повне ім`я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких, вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту передбачену пунктом "в" цієї частини.
Таким чином, власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім`ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім`я у відповідному домені.
Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, а, отже, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім`я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту з відповідним доменним ім`ям.
Відповідно до ч. 3 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Судова колегія зазначає, що позивачем відповідні дані, які можуть бути визнані належними доказами на підтвердження того, що саме ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.
При цьому, матеріли справи містять наданий ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» витяг із загальнодоступної інформації WHOIS, отриманої з сайту ІНФОРМАЦІЯ_15 щодо інформації про домен ІНФОРМАЦІЯ_16, з якого не вбачається інформації хто саме є власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3, з огляду на що, та приймаючи до уваги заперечення ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» щодо відсутності в неї права власності на вищезазначений веб-сайт, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що позивачем не доведено, що саме вказана особа є власником відповідного веб-сайту.
Щодо посилань скаржника на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відомостях щодо відповідача-2 у розділі «Інформація для здійснення зв`язку» зазначено: «Телефон 1: НОМЕР_1 , Адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_6, Факс: НОМЕР_2 , Веб сторінка: ІНФОРМАЦІЯ_5», судова колегія зазначає, що вказана обставина не може свідчити про наявність права власності на сайт, оскільки ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» може використовувати відповідний сайт без права власності на нього.
Також судовою колегією відхиляються твердження позивача про те, що ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» є власником сторінки в соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8, на якій було розміщено відповідну статтю, оскільки, по-перше, будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини позивачем надано не було, по-друге, свої висновки з вказаного питання позивач ґрунтує на тому, що на вищевказаному сайті є посилання на сторінку ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА» в мережі Facebook та навпаки, що не може достеменно свідчити про належність як сайту, так і сторінки в мережі Facebook відповідачу-2, оскільки в соціальній мережі може зареєструватись будь-яка особа під будь-яким іменем, й відтак, створити та підтримувати сторінку, на яку посилається позивач.
За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували право власності відповідача-2 на сайт ІНФОРМАЦІЯ_16 та належність вказаній особі сторінки в мережі Facebook.
Таким чином висновки позивача щодо авторства ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» та розміщення ГС «ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА», як власником сайту, відповідних спірних статей, інформацію в яких хоче спростувати позивач, ґрунтуються суто на його припущеннях, що є неприпустимим, з огляду на обов`язок сторін довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судова колегія наголошує, що у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів у даній справі звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.03.2021 року зі справи № 908/1879/17, згідно з якою: "із внесенням 17.10.2019 року змін до Господарського процесуального кодексу України його ст. 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були".
Одночасно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
З урахуванням викладеного колегія суддів, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (доказування не може ґрунтуватися на припущеннях), зазначає, що наявні у матеріалах справи докази, навіть з урахуванням їх сукупності, не можуть бути належними, допустимими та вірогідними доказами того що саме відповідачем-1 та відповідачем-2 (їх посадовими або службовими особами) порушені права ПП "ЛЕВЧИК".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) міститься висновок про те, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Таким чином, оскільки позивачем належними та допустимими доказами по справі, не доведено, що саме відповідачами порушено його права та законні інтереси, позовні вимоги до вказаних осіб не підлягають задоволенню, з огляду на що суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі №916/3547/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛЕВЧИК", с. Оленівка Балтського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі № 916/3547/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2021 року у справі № 916/3547/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.09.2021 року.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2021 року.
Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош
