Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 січня 2020 року
у справі № 695/2632/17
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикція спорів про оскарження рішень органу державної влади стосовно надання в оренду зареєстрованому фермерському господарству земельних ділянок
Фабула справи: керівник місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у області, який правонаступником Головного управління Держземагентства (далі - ГУ Держземагентства), ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Фермерське господарство «Минця Михайла Яковича» (далі - ФГ), Приватне підприємство «Голден Спайк”, про визнання недійсними та скасування наказів ГУ Держземагентства, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації цих договорів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказів ГУ Держземагентства укладено договори оренди землі з ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. Прокурор зазначає, що на час набуття права оренди на земельні ділянки ОСОБА_1 вже був засновником і керівником зареєстрованого ФГ «Минця Михайла Яковича». На думку прокурора, фермерське господарство після його державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа (а не як громадянин для створення фермерського господарства). З огляду на вказане оскаржені накази є незаконними, а оскаржені договори, укладені на їх підставі, слід визнати недійсними.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі за позовом прокурора закрито. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки у цій справі ФГ як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку після отримання відповідачем прав на земельні ділянки, надані йому для ведення фермерського господарства, спір підвідомчий господарському суду.
Мотивація касаційної скарги: прокурор зазначає, що спірні правовідносини виникли в органу державної влади та ОСОБА_1 як фізичної особи, а тому справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядають господарські суди, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.
Висновки: оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 уклали договори оренди з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України «Про фермерське господарство», а суд першої інстанції вказав, що на час виникнення правовідносин діяло зареєстроване фермерське господарство, засновником і головою якого є ОСОБА_1, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами господарського судочинства та відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо цивільної юрисдикції суду.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц.
Ключові слова: господарська юрисдикція, цивільне судочинство, землі фермерського господарства, підстави надання в оренду земельних ділянок, право на оренду землі, додаткове виділення земельних ділянок
