Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 квітня 2020 року
у справі № 320/5724/17
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів фермерських господарств з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки.
Рішенням міськрайонного суду позов ОСОБА_1 задоволено.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру задоволено, рішення міськрайонного суду скасовано, а позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Зазначено, що відповідно до положень ст. 33 Закону № 161-XIV реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Установивши, що орендар не надіслав орендодавцю у встановлений договором строк повідомлення про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди землі на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди, суд зробив висновок, що процедури поновлення вказаного договору оренди, встановленої ст. 33 Закону № 161-XIV, дотримано не було, тому відсутні правові підстави для поновлення цього договору.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону № 161-XIV, зазначивши про недотримання передбаченого цими нормами порядку поновлення договору оренди землі, зокрема про відсутнє повідомлення орендарем орендодавця у встановлений договором строк про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди землі на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди.
Правова позиція Верховного Суду: правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначаються Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV«Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), який спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
За ч. 1 ст. 1 Закону № 973-IV у редакції, чинній на час набуття чинності договором оренди земельної ділянки, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
За законодавчим регулюванням, яке діяло станом на час набуття чинності договором оренди земельної ділянки, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації, а для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (ст. 7 Закону № 973 - IV у відповідній редакції).
За ст. 12 Закону № 973-IV в редакції, чинній на час набуття чинності договором оренди земельної ділянки, землі фермерського господарства могли складатися із:
- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Визначення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону, наведено також у ч. 1 ст. 1 Закону № 973-IV в редакції, чинній на час звернення з цим позовом, а за змістом частини четвертої цієї статті фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець.
Тож фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку на цих ділянках, що відповідає наведеному у ст. 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Тож, враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 ГК України.
Висновки: за змістом наведених вище положень законодавства, а також ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими.
Реалізація права на поновлення договору оренди в порядку ст. 33 Закону № 161-XIV входить до змісту правовідносин щодо права користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства.
Оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (схожі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 483/1863/17, № 695/1275/17 та від 13 листопада 2019 року у справі № 628/773/18).
Ключові слова: поновлення договору оренди землі, конклюдентні дії орендаря, продовження користування земельною ділянкою, сплата орендодавцю орендної плати після закінчення строку дії договору оренди, намір орендаря скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі
