Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 серпня 2021 року
у справі № 220/183/20
Цивільна юрисдикція
Щодо правових наслідків посвідчення органом місцевого самоврядування заповіту особи, яка не належала до його територіальної громади
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2, третя особа - сільська рада, у якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом без виділу в натурі на спадкове майно.
Районний суд в задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд постановою рішення районного суду скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
ОЦІНКА СУДУ
Форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
Так, згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).
При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.
Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування правочину поза межами цього органу тягне нікчемність заповіту.
Відтак, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу (за місцем проживання заповідача), це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов'язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.
ВИСНОВКИ: посвідчення органом місцевого самоврядування заповіту особи, яка не належала до його територіальної громади, не впливає на форму правочину і не свідчить про його нікчемність.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спадкові спори, вимоги до форми заповіту, недійсність правочинів, порядок посвідчення заповіту
