Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 лютого 2023 року
у справі № 922/672/21[1]
Господарська юрисдикція
Щодо розмежування понять "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням"
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах
від 02.11.2022 у справі № 918/119/21
від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19
від 04.04.2019 у справі № 922/324/17
від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19
від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20)
та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові
від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі районної державної адміністрації Харківської області та обласної державної адміністрації (правонаступник - селищна рада)з позовом до ТОВ "ОСТ-ІНВЕСТ" про припинення дії договорів та повернення земельних ділянок.
Рішенням господарського суду позовні вимоги прокурора задоволено у повному обсязі.
Постановою апеляційного господарського суду скасовано рішення господарського суду та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
ОЦІНКА СУДУ
Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
При цьому відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
З прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, законодавець змінив підхід до співвідношення змісту поняття "невикористання земельної ділянки" та "використання землі не за цільовим призначенням".
Так, у Земельному кодексі України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII) в статті 27 було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Натомість Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III в статті 141 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
ВИСНОВКИ: поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.
Отже, за змістом приписів статті 141 Земельного кодексу України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: землекористування, підстави припинення земельних прав, кваліфікація договору, підстави припинення права оренди земельної ділянки
