Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 червня 2024 року
у справі № 916/3724/21[2]
Господарська юрисдикція
Щодо можливості надання Верховним Судом правового висновку з приводу застосування норми права у разі не зазначення в ухвалі про відкриття касаційного провадження такої підстави касаційного оскарження
ФАБУЛА СПРАВИ
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник у касаційній скарзі має вказати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та навести аргументоване обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної ним норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
В силу приписів частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Так, Корпоративна палата вважає, що принцип "jura novit curia" надає право Верховному Суду не бути пов'язаними з юридичними аргументами скаржника, надати власну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, але лише відповідно до встановлених обставин та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Цей принцип не надає права Верховному Суду, після відкриття касаційного провадження, у позапроцесуальний спосіб (без вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених приписами ГПК України) визначати підстави касаційного оскарження судових рішень у справі на стадії її розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", а отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
ВИСНОВКИ: у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на оскарження судових рішень, право касаційного оскарження, межі касаційного перегляду, повноваження ВС
