Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 травня 2024 року
у справі № 518/520/20
Цивільна юрисдикція
Щодо можливості кваліфікації договору про розірвання договору емфітевзису як нікчемного у разі відсутності його нотаріального посвідчення
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Агрофірма «Прогрес-Плюс» звернулося з позовом до державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації», ОСОБА_1, ТОВ «Укрзерно Трейд» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішень державного реєстратора.
Рішенням суду першої інстанції позов ТОВ «Агрофірма «Прогрес-Плюс» задоволено частково.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
Вимога про нотаріальне посвідчення має прямо бути передбачена в тій чи іншій імперативній нормі закону і тільки в тому разі можна вести мову про застосування частини першої статті 220 ЦК України. Тобто, як нікчемний може бути кваліфікований лише договір, для якого імперативною нормою закону визначено обов'язковість вчинення відповідного договору в письмовій формі з нотаріальним посвідченням (наприклад, стаття 657 ЦК України, стаття 745 ЦК України).
В главі 33 ЦК не міститься окремих застережень щодо форми договору про встановлення емфітевзису. Це свідчить про те, що за відсутності окремих приписів підлягають застосуванню загальні правила про форму правочину (статті 205 - 209 ЦК) та договору (стаття 639 ЦК України).
На рівні імперативної норми закону не передбачено вчинення договору про встановлення емфітевзису та/або його розірвання за домовленістю сторін в письмовій формі з нотаріальним посвідченням.
Сторони можуть домовитися про вчинення договору про встановлення емфітевзису та/або його розірвання за домовленістю сторін в письмовій формі з нотаріальним посвідченням.
По своїй суті положення статті 654 ЦК України є диспозитивними. Про це свідчить, зокрема, загальна направленість норм договірного права в ЦК, як основному регуляторі приватних відносин, так і те, що в самій нормі законодавець допускає встановлення іншого правила такими регуляторами як договір, норма закону чи звичай ділового обороту.
Недотримання правил диспозитивної норми не може зумовлювати такий «суровий» та «нищівний» наслідок для правочину (договору) як нікчемність.
ВИСНОВКИ: якщо договір про встановлення емфітевзису був за домовленістю сторін укладений в письмовій формі з нотаріальним посвідченням, то правило статті 654 ЦК України не може бути кваліфікованим як вимога закону про нотаріальне посвідчення договору про розірвання договору про встановлення емфітевзису, недодержання якої відповідно до статті 220 ЦК України має наслідком нікчемність договору.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, вимоги до форми правочину, право користування чужою земельною ділянкою
