Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 16 квітня 2019 року
у справі № 757/32769/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо зловживання процесуальними правами
Фабула справи: ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання
Рішенням районного суду позов задоволено, розірвано договір довічного утримання.
Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат, звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Верховного Суд.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. ст. 44, 144 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Ч. ч. 3, 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Види заходів процесуального примусу визначені ч. 1 ст. 144 ЦПК України, а саме: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданням цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Висновки: подаючи касаційну скаргу, адвокат достовірно знав про те, що касаційне провадження за нею не може бути відкрито, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 394 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, а отже не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи наведене, зазначені обставини свідчать про зловживання адвокатом своїми процесуальними правами, як представника особи, яку він представляє.
Ключові слова: постанова суду касаційної інстанції, подання скарги на судове рішення, постанова суду касаційної інстанції, відмова у відкритті касаційного провадження
