Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 серпня 2024 року
у справі № 201/13599/19
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів за позовом кредитора до спадкоємця боржника про стягнення грошових коштів, сплачених на виконання договору про продаж фермерського господарства
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Правобережна товарна біржа, Селянське (Фермерське) Господарство «Кондратюк», про стягнення коштів зі спадкоємця померлого.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
У пункті 4 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
У статті 191 ЦК України визначено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання. За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію (стаття 22 Закону України «Про фермерське господарство»).
ВИСНОВКИ: у цій справі позов пред`явлено кредитором до спадкоємця про стягнення грошових коштів, сплачених на виконання, як вважає позивач, нікчемного договору про продаж фермерського господарства, як наслідок його недійсності. Спір між сторонами виник щодо правочину про продаж фермерського господарства. Зазначений правочин не пов`язаний з набуттям, зміною або припиненням сімейних чи спадкових прав та обов`язків, а між його сторонами не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. Отже договір, про застосування наслідків недійсності якого заявлено позовні вимоги, не є правочином у сімейних чи спадкових правовідносинах.
Тому, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, спір між сторонами виник саме з договору щодо продажу підприємства (корпоративних прав в юридичній особі), який не є правочином у сімейних та спадкових правовідносинах, що виключає розгляд справи в порядку цивільного судочинства згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України. При цьому наявність правовідносини щодо спадкування в такому спорі не є визначальним з метою вирішення питання про його юрисдикційність. Такий спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: корпоративні спори, критерії розмежування судової юрисдикції, недійсність правочинів
