Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 листопада 2024 року
у справі № 905/20/23
Господарська юрисдикція
Щодо відсутності у постійного землекористувача права надання земельної ділянки в користування третім особам
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру, офісу Держаудитслужби в особі Управління офісу Держаудитслужби звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», ТОВ «Агропрод-Донбас», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе», в якій просить суд:
- визнати недійсним договір на виконання сільськогосподарських робіт, укладений між ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» та ТОВ «Агропрод-Донбас»;
- зобов`язати ТОВ «Агропрод-Донбас» звільнити земельну ділянку, яка є частиною земельної ділянки, яку ТОВ «Агропрод-Донбас» займає на підставі договору на виконання сільськогосподарських робіт;
- визнати недійсним договір на поставку зерна майбутнього врожаю, укладений між ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» та СТОВ «Жовтневе».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори є удаваними правочинами та містять ознаки договору оренди, що суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства та відповідно до положень статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх недійсними.
Господарський суд рішенням, залишеним без змін згідно з постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
За статтею 78 Земельного кодексу визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися i розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
У найбільш загальному вигляді «класична тріада» стосовно такого об'єкта прав, як земельна ділянка - це забезпечена правом можливість: панування над земельною ділянкою (право володіння, jus possidendi); видобування корисних властивостей земельної ділянки (право користування, jus fruendi); визначення долі (юридичної та фактичної) земельної ділянки волевиявленням самого власника (право розпорядження Jus abutendi).
Закон визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 317 Цивільного кодексу України). Суть власності полягає в умовно необмеженому (обмеження визначаються правопорядком і стосуються інтересів окремих осіб і суспільства в цілому) та винятковому пануванні особи над річчю. Оскільки «земельна ділянка» як індивідуалізована частина поверхні і відповідна частина простору є річчю (об'єктом цивільних прав) і, відповідно, майном (нерухомим майном), таке визначення підходить і до нього.
Разом з тим із тріади правомочностей, які належать власнику, законом постійному землекористувачу передані тільки дві: володіння та користування, постійні землекористувачі позбавлені можливості щодо розпорядження земельним ділянками.
Отже, право землекористування як суб`єктивне право полягає у праві (правомочність) особи на експлуатацію корисних властивостей земельної ділянки у складі права власності на неї; у правовому титулі, що дає особі суб'єктивне право використовувати (чужу) земельну ділянку.
Основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо.
Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування.
ВИСНОВКИ: наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою в порівнянні з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов'язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації.
Водночас постійний землекористувач правами власника земельної ділянки не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: землекористування, правовий режим постійного землекористування, права землекористувача
