Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 жовтня 2024 року
у справі № 301/1637/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо умов віднесення до компетенції судів спорів стосовно порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об'єднанні)
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до Іршавської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок (далі - Іршавська РО УТМР та УТМР відповідно), Закарпатської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок (Громадська організація «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок»), у якому просили визнати незаконними та скасувати:
- рішення загальних зборів УТМР первинної організації села Сільце щодо виключення ОСОБА_2, ОСОБА_5 із членів УТМР, оформленого протоколом;
- рішення президії Іршавської РО УТМР, оформленого протоколом, щодо затвердження протоколу загальних зборів членів УТМР первинної організації села Сільце від 12 лютого 2016 року;
- рішення президії ради Закарпатської обласної організації УТМР, оформленого протоколом, про затвердження рішення президії Іршавської РО УТМР про виключення ОСОБА_2, ОСОБА_5 із членів УТМР.
Суди розглядали справу неодноразово.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, позов задовольнив. Судові рішення мотивовано тим, що застосування до позивачів такого заходу громадського впливу, як виключення із членів УТМР без посилання на конкретну норму та конкретні підстави, передбачені Статутом УТМР, було здійснено без додержання вимог законодавства, а тому спірні рішення УТМР є незаконними та підлягають скасуванню.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно із пунктами 1 та 2 частини першої статті 3 Закону про ГО громадські об`єднання утворюються і діють, зокрема на принципах добровільності та самоврядності. Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому (частина друга). Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом (частина третя).
Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об'єднань, так само як і втручання громадських об'єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 22 Закону про ГО).
Принцип самоврядності громадської організації, передбачений статтею 3 Закону про ГО не має абсолютного характеру та передбачає можливість втручання у організаційну діяльність громадської організації, якщо таке втручання відповідає чинному законодавству. Це також підтверджується частиною другою статті 22 Закону про ГО та є особливо актуальним для громадських організацій, які володіють фактично монопольним статусом у певній сфері соціального, економічного чи культурного життя суспільства, як, наприклад, УТМР.
Закон про ГО дійсно передбачає право громадської організації визначати порядок набуття та припинення членства у громадській організації, але це не означає, що вирішення порушення прав конкретної особи при реалізації цих повноважень громадською організацією має бути віднесене до виключної компетенції цієї ж організації. Зокрема, наприклад, якщо всупереч статті 24 Конституції України громадська організація передбачить обмеження прийняття її членів за кольором шкіри, то це не може бути підставою для виключення дії Конституції України через відповідне бачення цією громадською організацією своєї внутрішньостатутної діяльності, а подібне порушення не може бути віднесене на розсуд виключно самої організації через гарантії Закону про ГО щодо невтручання держави у діяльність громадських організацій, оскільки це зачіпає питання відповідності статутних документів та їх реалізації законодавству України. Саме тому Конституційний Суд України уникнув узагальненого визначення того, до чиєї компетенції (суду чи самої громадської організації) можуть бути віднесені спори щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина, та справедливо вказав, що суд має встановити характер порушення та відповідно до цього вирішити питання своєї компетенції у розгляді відповідного спору.
Необхідно пам'ятати, що стаття 55 Конституції України захищає право кожної особи індивідуально, так само як і інші закони України, відповідність яким статуту громадської організації та діяльності (рішень) громадської організації Закон про ГО не відміняв. Тобто цей законодавчий захист є ширшим, ніж той захист прав, який встановлений безпосередньо статутом громадської організації і сама громадська організація здійснюючи свою внутрішньостатутну діяльність не може обмежувати загальний законодавчий захист прав її члена у правовідносинах щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у цій громадській організації, а суд в порушення вимог статті 124 Конституції України самоусуватись від здійснення правосуддя. Це означає, що загальні збори громадської організації не можуть в порядку самоврядності дозволяти собі рішення щодо своїх членів, які не відповідають загальним вимогам законодавства, у тому числі шляхом вибіркового або формального виконання положень власного статуту. Зокрема, загальні збори громадської організації не можуть своїм колективним рішенням у порядку реалізації права на самоорганізацію обмежувати законні права їх членів.
ВИСНОВКИ: правовідносини щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об'єднанні) держава не вправі корегувати на власний розсуд для цієї громадської організації (громадського об`єднання), але якщо вони відповідають встановленим Законом умовам, однак спори, які виникають з цих правовідносин, які є порушенням цих умов та вимагають правосуддя, а не організаційних дій, відповідно до статті 124 Конституції України віднесені до компетенції судів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: членство у громадських організаціях, цивільна юрисдикція, спори за участю громадських організацій
