Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 грудня 2024 року
у справі № 922/502/24
Господарська юрисдикція
Щодо поширення п. 26 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на правовідносини з приводу укладення договорів оренди землі на новий строк
Фабула справи: Фермерське господарство "Клепки+" звернулося до господарського суду з позовом до міської військової адміністрації про визнання укладеними додаткових договорів (угод) до договорів оренди землі.
Рішенням господарського суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасоване повністю та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Правова позиція Верховного Суду: основним та єдиним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій конкретній справі, є з'ясування наявності чи, навпаки відсутності повноважень міської військової адміністрації на поновлення спірних договорів оренди землі.
У п.п. 12 та 26 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із:
- здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади (крім вирішення питань відчуження, у тому числі і шляхом приватизації комунального майна та надання комунального майна в оренду на строк понад один рік);
- вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік).
Отже, з аналізу наведених норм законодавства слідує, що військові адміністрації наділенні повноваженнями на вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, проте із прямою забороною відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік.
У ч. 2 ст. 116 ЗК України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності врегульовано ст.ст. 122, 123 ЗК України, згідно з яким залежно від компетенції уповноважені органи надають земельні ділянки у користування для відповідних цілей на підставі технічної документації із землеустрою, за виключенням земельних ділянок зареєстрованих у Державному земельному кадастрі, право власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення.
У ст. 124 ЗК України передбачено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності на підставі рішення уповноваженого органу за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України.
У ст. 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Водночас, у положеннях Закону України "Про оренду землі" та ЗК України визначено порядок (процедуру) поновлення договорів оренди землі, зокрема визначено, що поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому ст.ст. 126-1 ЗК України.
Відповідно до приписів ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом у цій справі) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (ч. 1 статті).
З викладеного слідує, що наведені вище норми чинного законодавства, розмежовують змістовно різні поняття: "поновлення договору оренди землі", "надання (передача) земельних ділянок у користування" та "укладення договору оренди землі на новий строк".
При цьому варто звернути увагу на те, що надання (передача) земельних ділянок у користування шляхом укладення договору оренди землі є процесом досягнення згоди з усіх істотних умов договору, що створює юридичний факт, тобто утворює нові правовідносини між сторонами, які супроводжуються новими зобов'язаннями та укладенням договору з урахуванням актуальних законодавчих норм і рішень відповідних органів влади. Отже під наданням земельних ділянок у користування шляхом укладенням договору оренди землі слід розуміти саме первинне надання земельної ділянки у користування.
Враховуючи те, що у даному спорі мова йде про укладення договорів оренди землі на новий строк у межах вже існуючих договірних відносин, положення п. 26 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" не розповсюджуються на спірні правовідносини сторін, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Висновки: визначені у п. 26 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" обмеження повноважень військових адміністрацій, зокрема, на надання земельних ділянок в оренду на строк понад один рік, стосується саме первинного надання їх у користування, що супроводжується певною процедурою, а не правовідносин щодо укладення договорів оренди землі на новий строк у межах вже існуючих договірних відносин.
Ключові слова: землекористування, межі повноважень військових адміністрацій, підстави набуття земельних прав
