Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 березня 2025 року
у справі № 902/546/24
Господарська юрисдикція
Щодо правової природи земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології - залишки стародавнього поселення
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор в інтересах держави в особі обласної військової державної адміністрації (надалі - Адміністрація) звернувся до господарського суду з позовом до селищної ради (надалі - Рада) та ТОВ "Теплик Агро", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління містобудування та архітектури обласної військової адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Позивачем земельною ділянкою історико-культурного призначення шляхом:
- визнання недійсним договору на обробіток, збереження та оренду земельної ділянки історико-культурного, укладеного між Радою та ТОВ "Теплик-Агро";
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельної ділянки ТОВ "Теплик-Агро";
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку Ради;
- зобов`язання Ради та ТОВ "Теплик-Агро" повернути земельну ділянку історико-культурного призначення державі в особі Адміністрації.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Предметом спору є правомірність набуття у власність Радою спірної земельної ділянки та передання її в оренду ТОВ "Теплик-Агро" з підстав того, що на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології місцевого значення, у зв`язку з чим вона належить до категорії земель історико-культурного призначення, яка може перебувати виключно у державній власності.
За змістом частини першої статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Виходячи з приписів статті 54-1 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Обмеження у використанні земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, зон охорони, поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.
Режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України "Про охорону культурної спадщини".
Нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
Відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.
Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.
Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" гарантовано право державної власності на пам'ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.
За приписами статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про охорону культурної спадщини" топографічно визначені території чи водні об`єкти, в яких містяться об`єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об'єктами культурної спадщини, а тому не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності.
ВИСНОВКИ: земельна ділянка, на якій розташована пам'ятка археології - поселення трипільської культури ІV-ІІІ т.т. до н.е., відноситься до земель історико-культурного призначення, яка може перебувати виключно у державній власності.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий режим земель, правовий режим пам'яток архітектури, землекористування
