Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 березня 2025 року
у справі № 544/1116/22
Цивільна юрисдикція
Щодо визнання фраудаторним договору купівлі-продажу за позовом спадкоємиці продавця, яка стверджує, що вказані договори укладені з метою уникнути витребування цього майна іншою особою
Фабула справи: ОСОБА_1 успадкувала за заповітом усе майно її чоловіка, який помер у 2017 році. Але не змогла успадкувати ту частину, яку він у 2016 році продав ОСОБА_2, - торгівельний комплекс і земельну ділянку. Стверджувала, що цей продаж відбувся без наміру зумовити юридичні наслідки; у такий спосіб чоловік намагався уникнути витребування майна його донькою. Остання у суді оспорила договір, за яким у 2007 році подарувала недобудований торгівельний комплекс і відповідну ділянку батькові, а також просила визнати за нею право власності на половину цих об'єктів і витребувати їх від батька. З огляду на це у ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою визнати недійсними договори купівлі-продажу щодо відчуження її чоловіком майна на користь відповідача та визнати за нею право власності на об'єкти нерухомості, які відповідач утворив внаслідок поділу придбаних.
Суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову через пропуск позовної давності.
Апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про залишення позову без задоволення.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказувала, що апеляційний суд в оскарженій постанові не врахував висновки щодо фіктивних правочинів, які мають ознаки фраудаторних.
Правова позиція Верховного Суду: за змістом ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. За змістом ч. 3 ст. 13 ЦК України дії особи, які полягають у реалізації її права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження цим майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок такого майна можна кваліфікувати як зловживання правом, бо власник використав повноваження з розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору, кінцевою метою позивача є захист свого права власності на майно, яким він розпорядився за оспорюваним правочином. Позов сторони договору про визнання його недійсним як такого, що укладений із метою уникнення звернення стягнення на майно, не можна задовольнити, оскільки такий позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила.
Конструкція фраудаторного правочину (actio Pauliana) спрямована на захист прав та інтересів кредитора, на шкоду якому вчинений правочин. Цю конструкцію під час позаконкурсного оспорювання правочину не можна застосувати тоді, коли особа сама вчинила відповідний правочин для уникнення чи унеможливлення виконання її обов'язку (сплатити кошти, повернути майно, відшкодувати збитки тощо), зокрема на виконання судового рішення, що набрало законної сили, а згодом вона (чи її правонаступник) намагається оспорити такий правочин на тій підставі, що він був фраудаторним. Таке оспорення суперечить конструкції фраудаторного правочину та за змістом є зловживанням правом.
Висновки: кредитором, на шкоду якому вчинений фраудаторний правочин, не може бути сторона оспорюваного договору або її правонаступник, зокрема спадкоємець. Тому така сторона чи її правонаступник не може вимагати визнання договору недійсним як фраудаторного.
Ключові слова: способи захисту прав, спадкова маса, добросовісність позивача