Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 травня 2025 року
у справі № 903/421/24
Господарська юрисдикція
Щодо нетотожності управління активами праву власності
ФАБУЛА СПРАВИ
У справі за позовом ТОВ «ГК «Нафтогаз України» до АТ «ОГС «Волиньгаз» про стягнення 161 243 310, 44 грн заборгованості, з яких: 106 297 520,40 грн основного боргу, 20 041 045,89 грн пені, 6 230 773,38 грн 3 % річних, 28 673 970,77 грн інфляційних втрат АТ «ОГС «Волиньгаз» подало до суду першої інстанції скаргу на дії (бездіяльність) приватного виконавця.
Господарський суд ухвалою задовольнив скаргу АТ «ОГС «Волиньгаз» на дії приватного виконавця.
Апеляційний господарський суд постановою ухвалу господарського суд змінив в мотивувальній частині, яку виклав у редакції постанови. В решті ухвалу залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном.
Законодавець поряд з державною, комунальною та приватною власністю на майно відповідно до частини 2 статті 316 ЦК України передбачив право довірчої власності як особливий вид права власності, яке виникає із закону або договору управління майном.
Крім механізму управління майном, передбаченого главою 70 ЦК України, існує також інститут управління активами, що регулюється нормами КПК України та Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» №772-VIII (далі - Закон України №772-VIII).
Так, управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу АРМА, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими (пункт 4 частина перша стаття 1 Закону України №772-VIII).
Аналіз статей 317, 1033 ЦК України та пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №772-VIII свідчить, що право власності, право довірчої власності, а також управління активами включає так звану «тріаду» правомочностей власника.
Проте наявність однакових правомочностей не дозволяє ототожнювати зазначені правові інститути, оскільки право власності - це класичний інститут приватного права, у межах якого особа має повне, самостійне і незалежне право розпоряджатися майном у власних інтересах, а право довірчої власності (управління майном) - також належить до приватноправової сфери, але передбачає фідуціарний характер відносин: управитель володіє, користується і розпоряджається майном не для себе, а в інтересах іншої особи, тобто установника управління. Натомість управління активами відповідно до Закону №772-VIII є правовим механізмом, що застосовується у кримінальному провадженні та у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.
Управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.
Отже, власник активу зберігає право власності навіть у випадку передачі майна в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності - воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, як-от користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини, які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом, в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності.
Чітке розмежування між правом власності та управлінням майном у межах КПК України та Закону України №772-VIII є необхідною умовою дотримання конституційного принципу недоторканності власності та забезпечення балансу між публічним інтересом і захистом прав особи. Це також узгоджується з положеннями статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини щодо втручання у мирне володіння майном.
ВИСНОВКИ: управління активами, переданими відповідно до статті 100 КПК України та положень Закону України №772-VIII, не є тотожним або рівнозначним за правовим змістом праву власності, передбаченому статтями 316 та 317 ЦК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правова природа права власності, арешт майна боржника, підстави управління майном
