Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 червня 2025 року
у справі № 917/141/24
Господарська юрисдикція
Щодо можливості мировою угодою встановити строк виконання зобов'язання більший, аніж річний строк розстрочення (відстрочення) виконання судового рішення
Фабула справи: Прокурор в інтересах держави в особі Виконавчого комітету сільської ради звернувся з позовом до ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" про стягнення 2 917 677,33 грн заборгованості за договором про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, з яких: 474 300,36 грн - 3% річних, 2 443 376,97 грн - інфляційні втрати.
Рішенням господарського суду позов задоволено.
Ухвалою апеляційного господарського суду задоволено клопотання позивача і відповідача про затвердження мирової угоди. Затверджено мирову угоду. Визнано нечинним рішення господарського суду, провадження у справі № 917/141/24 закрито.
Мотивація касаційної скарги: прокурор доводить, що суть запропонованої у цій справі мирової угоди зводиться лише до надання відповідачу розстрочки на сплату боргу і судового збору, що також суперечить вимогам ст. 331 ГПК України; встановлення графіку платежів на 3 роки, з огляду на інфляційні процеси, не відповідає економічним інтересам держави та територіальної громади і не є взаємними поступками в розумінні вимог ч. 1 ст. 192 ГПК України.
Правова позиція Верховного Суду: положення ч. 1 ст. 331 ГПК України визначають, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).
Ч. 5 вказаної статті передбачає, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Положення ст. 331 ГПК України застосовується до судового рішення, яким вже вирішено спір між сторонами та яке набрало законної сили й підлягає обов'язковому виконанню. На користь такого свідчить також розміщення законодавцем цієї норми саме в розділі V ГПК України, присвяченому процесуальним питанням, пов'язаним з виконанням судових рішень у господарських справах. При цьому, розстрочення виконання рішення ініціюється стороною одноосібно, зазвичай боржником. Фактично у цьому випадку мова йде про наявність субординаційних відносин між боржником та судом, який, на стадії виконання судового рішення, має право дозволити відповідне розстрочення або відстрочення.
В свою чергу, аналіз положень ч. 1 ст. 192 ГПК свідчить, що мирова угода - це результат дискреційних повноважень сторін спору координаційного (договірного) характеру з метою припинити спір, виражений в укладеному ними та поданому на затвердження суду правочині - мировій угоді, яка набирає чинності з моменту її затвердження судом.
Слід зазначити, що взаємними поступками є добровільна відмова кожної із сторін від чого-небудь (певних вигод, умов, намірів тощо) або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту. Узгодження взаємних поступок є виключним правом сторін, яким вони користуються на власний розсуд, виходячи із власної оцінки комерційної доцільності, господарських, цивільних чи ділових взаємовідносин із контрагентом, майнових або немайнових інтересів тощо. Сутність поступок може носити кількісний (прощення боргу у певній частині тощо) або якісний характер (розстрочення боргу на певний строк). Втручання суду в оцінку взаємних поступок обмежене підставами для відмови у затвердженні мирової угоди, визначеними ч. 5 ст. 192 ГПК України.
Можливість встановлення графіку платежів, у тому числі поза межами річного строку, не заборонено ГПК України як умови для затвердження мирової угоди та є виявленням взаємоузгодженої волі сторін на підставі взаємних поступок, виходячи з їх власних інтересів. А тому помилковим є ототожнення узгодження сторонами мирової угоди умови про розстрочення платежів (ст. 192 ГПК України) та розстрочення виконання судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 331 ГПК України).
Висновки: погодження сторонами у справі в мировій угоді поетапного погашення всього обсягу заявленої позивачем заборгованості з використанням фактичного розстрочення погашення боргу на строк, що перевищує один рік, не є порушенням ст. 192 ГПК України.
Ключові слова: конкуренція норм права, мирне врегулювання спору, обставини непереборної сили, компенсація судового збору
