Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 липня 2025 року
у справі № 761/16134/19
Цивільна юрисдикція
Щодо застосування конструкції «фраудаторності» до договору іпотеки та/або договору про внесення змін до договору іпотеки
ФАБУЛА СПРАВИ
ПАТ «Укрексімбанк», яке перейменоване в - АТ «Укрексімбанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Корпорейшн», про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки.
Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою апеляційного суду, позов АТ «Укрексімбанк» задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
КЦС ВС суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
Зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом.
В приватному праві існують численні договірні конструкції, які знаходяться поза поділом правочинів на оплатні та безоплатні. Тому вони мають специфіку в кваліфікації їх як фраудаторних правочинів. До таких договорів належать ті конструкції, які мають майновий характер (зокрема, договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки). Тому не виключається визнання договору іпотеки та/або договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), якщо учасники цивільного обороту використовують такий договір з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника або для створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
ВИСНОВКИ: застосування конструкції «фраудаторності» при майновому характері договору (договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки) має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації такого правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника; момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати, батько), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа, інший кредитор. Тобто пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини, навіть трудові чи «товариські»).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, іпотечне зобов'язання, фраудаторність договору
