Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 березня 2026 року
у справі № 905/238/23
Господарська юрисдикція
Щодо нікчемності правочинів із суб’єктами, зареєстрованими на тимчасово окупованій території України, незалежно від дати їх укладення
ФАБУЛА СПРАВИ
АТ «Перший український міжнародний банк», АТ «ПУМБ» звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ «Українські промислові ресурси» та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 3 374 029,20 грн.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовлено акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» у задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 13 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема частина 1 зазначеної статті встановлює, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» статтю 13 доповнено новою частиною, відповідно до якої положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Україна не визнає тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України та підтверджує невіддільне суверенне право України на відновлення і збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону.
Окупація є об'єктивним фактом, що триває у часі і правовий режим окупації не залежить від дати ухвалення конкретних рішень урядом, а статус територій як «тимчасово окупованих» є триваючим станом.
Україна вживає всіх заходів для захисту суверенітету протягом усього періоду окупації, а державна політика базується на тому, що суверенітет України над тимчасово окупованими територіями не переривався, тому закони можуть мати ретроспективну спрямованість, щоб урегулювати правовідносини, які виникли під час окупації.
ВИСНОВКИ: як встановлено судами попередніх інстанцій, місцезнаходженням відповідача-1 є місто Донецьк, тому, відповідно, на відповідача-1 розповсюджуються особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території, визначені ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме, правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій правомірно застосували норми ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зміненій редакції, та дійшли правильних висновків щодо нікчемності додаткових угод до кредитного договору та додаткових угод до договору поруки.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, ТОТ, місце укладення договору
