Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 жовтня 2026 року
у справі № 420/31837/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо застосування наслідків ненадання первинних документів під час податкової перевірки у разі спливу строків їх зберігання
Фабула справи: ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- про донарахування єдиного податку з фізичних осіб в сумі 3 723,75 грн (в т.ч. податок 2 979 грн, штрафні санкції 744,75 грн);
- яким донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 441 951,71 грн (в тому числі податок 389 205,07 грн, штрафні санкції 52 746,64 грн);
- яким донараховано військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 36 829,30 грн (в т.ч. збір 32 433,75 грн, штрафні санкції 4 395,55 грн);
- яким нараховано штраф за не подачу податкових декларацій з податку на додану вартість в сумі 1 700 грн;
- яким донараховано податок на додану вартість (КБК 14010100) в сумі 90 221,38 грн (в т.ч. ПДВ 72 177,11 грн, штрафні санкції 18 044,28 грн);
- яким нараховані штрафні санкції 1 020 грн.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення про нарахування єдиного податку з фізичних осіб в сумі 3 723,75 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: платників податків вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування приписів пункту 44.3 статті 44 ПК України щодо наявності обов`язку фізичної особи-підприємця надавати до перевірки первинні документи строк зберігання яких вже сплив.
Окрім того, відсутній правовий висновок щодо застосування викладеного у приписах пункту 44.3 статті 44 ПК України поняття «ліквідація платника податків» не тільки до юридичних осіб, а і до фізичних осіб-підприємців. Наголошує, що обов`язок передати первинну документацію до архіву встановлюється саме в разі «ліквідації платника податків», тоді як фізична особа-підприємець не здійснює «ліквідацію» своєї діяльності, а здійснює «припинення» підприємницької діяльності. Посилаючись на статтю 104 ЦК України та статтю 59 ГК України, зазначає, що саме юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації, а отже, у ФОП ОСОБА_1 був відсутній обов`язок передавати документацію до архіву, і суди попередніх інстанцій помилково застосували відповідні норми матеріального права.
Правова позиція Верховного Суду: суд апеляційної інстанції, встановивши дати подання відповідних декларацій та пославшись на припинення підприємницької діяльності позивачки, зазначив, що вона мала передати до архіву документи, визначені пунктом 44.1 статті 44 ПК України, за період діяльності не менш як 1095 днів, що передували даті припинення, - у цій справі із другого кварталу 2018 року до дня припинення підприємницької діяльності. Оскільки позивачка не надала доказів збереження та передачі цих документів до архіву, суд дійшов висновку, що вона не забезпечила їх зберігання протягом установленого ПК України строку, а її твердження про відсутність такого обов'язку суперечить статті 44 цього Кодексу.
Водночас суд апеляційної інстанції не з`ясував, коли закінчувалися строки зберігання відповідних документів та чи спливли вони на час їх витребування та проведення перевірки щодо кожного окремого перевіряємого періоду, з урахуванням доводів позивачки про їх сплив, законодавчих положень щодо зупинення перебігу або продовження перебігу цих строків, дат набрання такими положеннями чинності та періодів, на які вони впливали.
Крім того, апеляційний суд не обґрунтував, чому припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - позивачки зумовлювало виникнення в неї обов`язку передати документи до архіву за положенням пункту 44.3 статті 44 ПК України, яке передбачає таку передачу в разі ліквідації платника податків.
Висновки: наслідки, передбачені пунктом 44.6 статті 44 ПК України, можуть бути застосовані до платника податків лише щодо тих документів, обов'язок зберігати які на час проведення перевірки не припинився. Отже, від того, чи існував такий обов`язок щодо документів за кожен звітний (податковий) період, залежить правомірність визначення позивачці грошових зобов'язань, а також застосування штрафу за ненадання документів.
Ключові слова: податкові спори, строки зберігання первинних документів, обов'язки платника податків, податковий контроль, відповідальність за ненадання документів
