Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 жовтня 2019 року
у справі № 724/325/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо умови визнання договору дарування недійсним у випадку помилки щодо сутності договору
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, передаючи в оренду ОСОБА_5 належну йому на праві власності земельну ділянку (пай), мав намір передати зазначене майно лише в оренду, але відповідач обманним шляхом змусила його підписати договір дарування земельної ділянки (паю). Позивач вказує, що в силу свого похилого віку та безпорадного стану (розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю синдром активної залежності до алкоголю) він не розумів, який насправді документ підписав. Крім того, договір дарування укладений на вкрай невигідних для нього умовах.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено той факт, що відповідач обманним шляхом змусила його підписати оспорюваний договір дарування, повідомивши його про необхідність оформлення саме договору оренди земельної ділянки.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд належним чином не визначився щодо обставин, які визначають, коли і як позивач довідався про порушені права; не врахував, що позивач дізнався про правову природу оспорюваного правочину лише коли виникла потреба використовувати земельну частку (пай) у власних цілях. Скаржник також зазначає, що він перебуває на обліку в наркологічному кабінеті центральної районної лікарні з діагнозом розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, у зв`язку із чим не розумів правову природу правочину, який підписував. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що відповідач обманним шляхом змусила його підписати договір дарування, умови якого є вкрай невигідними для позивача. Крім того, скаржник посилається на те, що рішенням районного суду визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну частку (пай), видане на ім'я позивача, що свідчить про відсутність у позивача права на відчуження спірної земельної ділянки (паю).
Правова позиція Верховного Суду: згідно зі ст. 243 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, що діяла на момент укладенння оспорюваного договору) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.
Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
При цьому, під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставин справи можна вважати, що угода не була б укладена.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, укладаючи договір дарування земельної ділянки вважав, що підписує договір оренди земельної ділянки з отриманням щорічної орендної плати.
Відповідно до ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється позовна давність в три роки і застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються ст.ст. 78, 79 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, апеляційний суд дійшов висновку, що з часу укладання оспорюваного договору дарування пройшло 16 років і позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин, що перешкоджали йому подати позов протягом такого тривалого часу.
Висновки: зважаючи на те, що позивач помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після укладення між сторонами договору дарування земельної ділянки, оскільки вважав, що підписує договір оренди земельної ділянки з отриманням щорічної орендної плати, існують підстави для визнання такого правочину недійсним, якщо при цьому не пропущено строк позовної давності.
Ключові слова: дотримання строків у цивільному праві, підстави визнання договору недійсним, укладення договору під впливом помилки, дефект волі, правове значення алкогольної залежності при укладенні правочину
