ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 11 від 07.07.95м.Київ
Про відшкодування витрат на стаціонарнелікування особи, яка потерпіла від злочину,
та судових витрат
Обговоривши матеріали узагальнення судової практики про
відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла
від злочину, та судових витрат у кримінальних справах, Пленум
Верховного Суду України відзначає, що судами в цілому виконуються
відповідно вимоги законодавства, однак допускаються й помилки. В окремих кримінальних справах суди питання про відшкодування
витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину,
та судових витрат не вирішували, допускаючи безпідставне
звільнення винних осіб від цієї матеріальної відповідальності.
Іноді суди стягували з засуджених кошти на лікування в солідарному
порядку чи у розмірі, який перевищує суму фактичних витрат, не
визначали розмір судових витрат тощо. З метою усунення недоліків і роз'яснення питань, які виникли,
Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на те, що згідно зі статтями 29, 64,
242, 324 та 331 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05, 1003-05 ) (далі - КПК) при розгляді кримінальної справи
поряд з іншими обставинами обов'язковому з'ясуванню і вирішенню
підлягають питання про відшкодування витрат на стаціонарне
лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат. Роз'яснити, що за змістом ст.93-1 КПК ( 1001-05 )
відповідальність за відшкодування витрат на стаціонарне лікування
особи, яка потерпіла від злочину, може покладатися на засуджених
при заподіянні шкоди як умисними, так і необережними діями. Такі
витрати не підлягають стягненню лише при вчиненні злочинів у стані
сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок
протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, або
при перевищенні меж необхідної оборони. 2. Суддя чи суд при відданні обвинуваченого до суду
зобов'язані перевірити, чи заявлено позов про відшкодування витрат
на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, чи є в
матеріалах справи документи лікувального закладу про причину і
термін перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні. Відповідно до частини першої ст.93-1 КПК позов про стягнення
таких витрат може бути пред'явлений закладом охорони здоров'я,
органом Міністерства фінансів України або прокурором у порядку,
передбаченому ст.28 та ч.2 і ч.3 ст.93 КПК ( 1001-05 ) . Якщо позов не заявлено, суд при постановленні вироку має
право з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування
таких витрат, як це передбачено ч.2 ст.93-1 КПК. За відсутністю в
справі документів щодо фактичних витрат на лікування, суд чи суддя
можуть витребувати їх від органів дізнання і слідства або
безпосередньо з закладу охорони здоров'я як при відданні
обвинуваченого до суду, так і під час розгляду справи в судовому
засіданні. 3. Судам слід мати на увазі, що питання про відшкодування
витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з
"Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони
здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного
діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до
відповідного бюджету і їх використання", затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України N 545 ( 545-93-п ) від 16 липня
1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає
відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому
перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості
ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його
лікування. Термін і обгрунтованість перебування потерпілого від злочину
на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних
лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має
бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із
записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних
витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають
відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного
державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони
здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній. 4. Якщо потерпілий на час розгляду справи продовжує
стаціонарно лікуватися, витрачені на його лікування кошти
стягуються з засудженого по день постановлення вироку. Витрати на
подальше лікування потерпілого можуть бути стягнуті з засудженого
в порядку цивільного судочинства. 5. Відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на
стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері
чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати
(наприклад, пов'язані з наданням потерпілому швидкої або
невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування тощо) не
відшкодовуються. 6. Звернути увагу судів на те, що відшкодування витрат на
стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді,
коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю
винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікування. У разі сумніву в обгрунтованості перебування потерпілого на
стаціонарному лікуванні або в терміні лікування, у справі потрібно
призначати відповідну експертизу. 7. У кримінальному судочинстві відшкодування витрат на
стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на
особу, вина якої у вчинені злочину встановлена обвинувальним
вироком суду (у тому числі без призначення покарання, із
звільненням від покарання, про умовне засудження чи засудження з
відстрочкою виконання вироку). В усіх інших випадках, передбачених
ч.4 ст.93-1 КПК ( 1001-05 ), таке відшкодування провадиться в
порядку цивільного судочинства. 8. Роз'яснити судам, що у разі вчинення злочину групою осіб,
витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються відповідно
до ч.2 ст.93 ( 1001-05 ) КПК з кожного засудженого окремо з
урахуванням ступеня їх вини та майнового стану. При заподіянні шкоди здоров'ю потерпілого неповнолітнім, у
тому числі при вчиненні ним злочину в групі, відшкодування коштів,
витрачених на лікування потерпілого, вирішується згідно зі
статтями 446 і 447 Цивільного Кодексу України ( 1540-06 ) (далі -
ЦК та роз'ясненнями, що містяться у п.6 постанови Пленуму
Верховного Суду України N 6 ( v0006700-92 ) від 27 березня 1992
року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про
відшкодування шкоди". Звернути увагу судів на те, що витрати на стаціонарне
лікування потерпілого внаслідок дій особи, яка вчинила їх у стані
неосудності, не стягуються. 9. Судові витрати в кримінальних справах відповідно до ст.91
КПК ( 1001-05 )складаються: із сум, що видані і мають бути видані
свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам та
понятим; із сум, витрачених на зберігання, пересилання і
дослідження речових доказів; з інших витрат, яких зазнали органи
дізнання, попереднього слідства і суд при провадженні в даній
справі. До інших судових витрат слід відносити витрати, пов'язані
із збиранням і дослідженням доказів у справі, а саме: на
відшкодування вартості речей, зіпсованих або знищених при
відтворенні обстановки і обставин події або проведенні експертизи;
на оплату особам, які запрошуються при проведенні впізнання (крім
обвинувачених і підозрюваних); на оплату робіт по ексгумації трупа
тощо. Звернути увагу судів, що до судових витрат не повинен
включатися середній заробіток, який зберігається за місцем роботи
за свідками, потерпілими, перекладачами, експертами,
спеціалістами, понятими за час, витрачений у зв'язку з явкою за
викликом. До судових витрат не належать також витрати по оплаті
юридичної допомоги, оскільки відшкодування цих витрат регулюється
законодавством окремо. 10. Оплата праці експертів, спеціалістів і перекладачів, а
також відшкодування витрат свідкам, потерпілим, перекладачам,
експертам, спеціалістам і понятим, пов'язаних з їх явкою за
викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і
суду, здійснюється згідно з відповідною інструкцією за рахунок
коштів органу, яким зазначені особи залучені до участі в справі. 11. Слід мати на увазі, що відповідно до
ст.93 КПК ( 1001-05 ) судові витрати в кримінальній справі
покладаються на засуджених. Разом з тим витрати, пов'язані з
викликом перекладача до органу дізнання, попереднього слідства чи
до суду, приймаються на рахунок держави. Крім того, суд може
віднести судові витрати на рахунок держави і у разі неспроможності
винної особи сплатити їх. У справі, в якій засуджено декілька осіб, судові витрати
мають визначатися в певних частках з урахуванням ступеня вини та
майнового стану кожного із засуджених. У справах неповнолітніх судові витрати можуть бути покладені
в передбаченому законом порядку на їх батьків (усиновителів),
опікунів або піклувальників. Стягнення з засудженого безпосередньо на користь свідка,
потерпілого, експерта, спеціаліста, понятого, перекладача витрат,
пов'язаних з іх явкою за викликом, є неприпустимим. 12. Розмір судових витрат визначається і вони стягуються з
засудженого в межах обвинувачення, яке визнано судом доведеним. У
разі постановлення виправдувального вироку судові витрати
приймаються на рахунок держави. 13. Судам слід ретельно з'ясовувати, які судові витрати
понесені під час дізнання, попереднього розслідування і судового
розгляду справи, чи правильно обчислено їх розмір, та вимагати від
органів слідства неухильного виконання вимог
ст.224 КПК ( 1003-05 ) про приєднання до обвинувального висновку
довідки про судові витрати в справі за час попереднього слідства і
дізнання з посиланням на відповідні аркуші справи. 14. Судам касаційної та наглядної інстанцій необхідно
посилити нагляд за додержанням судами першої інстанції вимог
законодавства щодо відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне
лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрата,
виправляти упущення і помилки, забезпечити правильне спрямування
судової практики з цих питань.
В.о. Голови Верховного
Суду України В.С.Стефанюк
Секретар Пленуму, Суддя
Верховного Суду України М.П.Селіванов
