ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
18.11.2003 N 01-8/1427
{ Лист відкликано на підставі Листа Вищого господарського суду
N 01-06/1444/16 ( v1444600-16 ) від 22.04.2016 }
Про Конвенцію про захист прав людини і основоположнихсвобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду
з прав людини
{ Із змінами, внесеними згідно з Інформаційними листами Вищогогосподарського суду
N 01-8/2152 ( v2152600-06 ) від 25.09.2006
N 01-8/949 ( v_949600-07 ) від 05.12.2007 }
N 01-8/949 ( v_949600-07 ) від 05.12.2007 }
{ В редакції Інформаційного листа Вищого господарського судуN 01-8/451 ( v_451600-08 ) від 24.07.2008 }
{ У тексті Інформаційного листа слова "Конвенція про захист
прав і основних свобод людини 1950 року" в усіх відмінках
замінено словами "Конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року" у відповідних відмінках
згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду
N 01-8/949 ( v_949600-07 ) від 05.12.2007 }
У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону
України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів
N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ( 475/97-ВР ) (з подальшими змінами,
далі - Закон) і поширенням на Україну юрисдикції Європейського
суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію
Протоколів N 12 та N 14 до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод" ( 3435-15 ) вважаємо за необхідне звернути
увагу на таке.
1. З огляду на приписи статті 9 Конституції України
( 254к/96-ВР ), статті 19 Закону України "Про міжнародні договори
України" ( 1906-15 ) і статті 4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) господарські суди у процесі здійснення
правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами
зазначених документів, ратифікованих законами України.
2. Відповідно до частини першої статті 1 Закону ( 1906-15 )
Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції
( 995_004 ) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної
угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - Суд) в
усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини"
( 3477-15 ) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію ( 995_004 ) та практику Суду як джерело права.
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції ( 995_004 ),
протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону
України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини" ( 3477-15 ) господарським судам
у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості,
слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої
справи, що перебувала в його провадженні.
Крім того, у рішеннях Суду неодноразово зазначалося, що він
керується своєю попередньою практикою і тлумачить Конвенцію
( 995_004 ) та протоколи до неї, розглядаючи фактичні обставини
конкретної справи в світлі вимог сьогодення (див. рішення Суду у
справі S. A. Dangeville v. France, no. 36677/97, параграф 47,
ECHR, 2002- III).
3. Відповідно до частини четвертої статті 55 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) кожен має право після використання всіх
національних засобів правового захисту звертатися за захистом
своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи
до відповідних органів міжнародних організацій, членом або
учасником яких є Україна.
Господарським судам України слід враховувати, що згідно з
пунктом 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) Суд може прийняти справу
до розгляду тільки після того, як були вичерпано всі національні
засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного
права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного
рішення.
Таким остаточним рішенням стосовно вичерпання всіх
національних засобів захисту в господарському процесі є судове
рішення Судової палати у господарських справах Верховного Суду
України (див. рішення Суду у справі MPP Golub v. Ukraine (dec.),
no. 6778/05, від 03.04.2006).
Отже, перебіг шестимісячного строку, встановленого статтею 35
Конвенції ( 995_004 ) для подання індивідуальної заяви про
порушення в Україні прав, викладених у Конвенції та протоколах до
неї, починається з дати ухвалення Верховним Судом України
відповідного судового рішення. При цьому щодо заяв, які не
стосуються чітко визначених подій і дат або порушення, що триває,
цей строк не обчислюється (див. рішення Суду у справі Ponomarenko
v. Ukraine, no. 13156/02, параграф 29, від 14.06.2007).
4. Згідно з практикою Суду одним з основних елементів
верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого
передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало
законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення
Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99,
параграф 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no.
22603/02, параграфи 42 та 60, від 22.11.2007).
5. До повноважень Суду не входить перегляд та скасування
судових рішень, ухвалених національними судовими органами (див.
рішення Суду у справі Volovik v. Ukraine, no. 15123/03, параграф
43, від 06.12.2007). Суд, зокрема, приймає до розгляду
індивідуальні заяви осіб, зазначених у статті 34 Конвенції
( 995_004 ), щодо порушення Високою Договірною Стороною прав,
викладених у Конвенції. Сторонами у таких справах є заявник, який
вважає себе потерпілим, та Висока Договірна Сторона, а предметом
спору - питання про наявність чи відсутність порушення Високою
Договірною Стороною права, викладеного в Конвенції або в
протоколах до неї.
Судове рішення, ухвалене господарським судом, може бути
визнано Судом доказом наявності порушення Україною прав та
основних свобод заявника, викладених у Конвенції ( 995_004 ) або в
протоколах до неї.
У разі визнання Судом факту відповідного порушення прав
заявника Україна зобов'язується виплатити встановлене Судом
відшкодування заподіяної матеріальної чи моральної шкоди, судових
витрат заявника у справі та вжити заходів щодо відновлення
порушених прав заявника на національному рівні, включаючи можливий
перегляд справи в національних судових органах.
6. Предметом розгляду у Суді можуть бути питання щодо
порушення прав та свобод, викладених у Конвенції ( 995_004 ) або в
протоколах до неї, які за відповідними вимогами попередньо були
предметом розгляду у господарських судах України в зв'язку з
використанням заявниками національних засобів судового захисту.
При цьому вирішення питання щодо вичерпання таких засобів судового
захисту є виключною компетенцією Суду (див. рішення Суду у
справах: MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006;
Masa Invest Grup v. Ukraine (dec.), no. 3540/03, від 11.10.2005).
З огляду на статус господарських судів та встановлену законом
підвідомчість господарських спорів Судом може бути прийнято
рішення про прийнятність індивідуальної заяви для її розгляду по
суті і розглянуто питання про порушення прав, викладених, зокрема,
у: - пункті 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), який визначає, що
кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та
обов'язків цивільного характеру.
Право на справедливий судовий розгляд (див. рішення Суду у
справі Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/04, параграф
23, від 20.07.2006) включає в себе право на доступ до суду та
право на доступ до правосуддя в широкому розумінні (див. рішення
Суду у справі Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine, no. 37878/02,
параграфи 50 і 53, від 28.02.2008).
Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є
складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка
державних органів (суду), важливість справи для заявника (див.
рішення суду у справі Krasnoshapka v. Ukraine, no. 23786/02, з 51,
від 30.11.2006);
- статті 14 Конвенції ( 995_004 ), що забороняє
дискримінацію;
- статті 41 Конвенції ( 995_004 ), що встановлює справедливу
сатисфакцію для потерпілої сторони;
- статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 995_004 ), що
визначає захист права власності.
7. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції ( 995_004 ) для тих
держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після
набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на
зберігання їхніх ратифікаційних грамот. Цією датою стосовно
України є 11 вересня 1997 року.
Отже, юрисдикція Суду поширюється виключно на факти, що мали
місце після набрання чинності Конвенцією ( 995_004 ) відносно
України. Як виключення із загального принципу дії Конвенції у часі
(ratione temporis) Суд може взяти до уваги факти, що мали місце до
11 вересня 1997 року (див. рішення Суду у справі Sovtransavto
Holding v. Ukraine, no 48553/99, параграфи 57 - 58, від
25.07.2002). Це в першу чергу стосується скарг на недотримання
розумної тривалості розгляду справ і стану розгляду справи на
момент набрання чинності Конвенції стосовно України.
Зокрема, у справі, яка стосувалася розумної тривалості
судового розгляду, Суд (див. рішення стосовно прийнятності у
справі Zhurba v. Ukraine (dec.), no. 11215/03, від 19.06.2007)
дійшов висновку про те, що тривалість судового розгляду протягом
чотирьох років та п'яти місяців, враховуючи обставини цієї справи
та практику Суду, не перевищила розумну тривалість судового
розгляду, передбачену статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) з прав
людини. Проте у справі Teliga and Others v. Ukraine no. 72551/01,
параграфи 94 - 98, від 21.12.2006 Суд вирішив, що з урахуванням
обставин цієї справи тривалість її розгляду протягом чотирьох
років і одинадцяти місяців є "нерозумною".
8. Відповідно до пункту 10 статті 3 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) відповідно до цього Закону
підлягають виконанню рішення Суду з урахуванням особливостей,
передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини" ( 3477-15 ).
Особливості виконання рішень Суду передбачено статтями 41 і
46 Конвенції ( 995_004 ), практикою Суду, відповідними
нормативними актами Комітету Міністрів Ради Європи та главою 3
Закону України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини" ( 3477-15 ), а їх переклад та
оприлюднення, а також порядок посилання на Конвенцію та практику
Суду - відповідно статтями 6 та 18 цього Закону.
9. Тексти Конвенції ( 995_004 ) та протоколів до неї,
ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України,
1998, N 13 (16.04.98) та в газеті "Голос України" за 10 січня 2001
року N 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах
"Законодавство" та "Ліга". Оновлений переклад Конвенції з
перекладом тексту Протоколу N 14 також доступний у пошуковій
системі "Ліга" і на веб-сайті Міністерства юстиції України
(http://www.minjust.gov.ua).
Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики
Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал
"Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі",
який видається з 1999 року. Видавцем цього журналу є Український
Центр Правничих Студій.
Рішення Суду англійською та французькою мовами (офіційними
мовами Суду) можна знайти також на веб-сайті Суду (http://www.
echr.coe.int), де є спеціальна пошукова система HUDOS (http://www.
echr.coe.int/ECHR/EN/hudos). Переклади рішень Суду доступні і в
деяких пошукових системах та на веб-сайті Міністерства юстиції
України й на веб-сайті Центру інформації та документації Ради
Європи в Україні (http://www.coe.kiev.ua).{ Лист в редакції Листа Вищого господарського суду N 01-8/451
( v_451600-08 ) від 24.07.2008 }
