ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 160/36716/25
адміністративне провадження № К/990/13209/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Желтобрюх І. Л. (суддя-доповідач),
суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н.Є., Васильєвої І. А., Гончарової І. А., Олендера І. Я., Ханової Р.Ф., Хохуляка В. В., Шишова О.О., Юрченко В. П., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року (суддя: Турлакова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року (судді: Шлай А.В., Малиш Н.І., Круговий О.О.) у справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Приватного підприємства «Земля і Глина», про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, -
В С Т А Н О В И В:
25 грудня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, позивач) до Приватного підприємства «Земля і Глина» (далі - ПП «Земля і Глина», відповідач), в якому позивач просив суд надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна ПП «Земля і Глина», що перебуває у податковій заставі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року, позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору.
Повертаючи позовну заяву суди попередніх інстанцій керувалися правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 квітня 2025 року у справі № 320/9860/23, в якій зазначено, що вимога про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, не є тотожною безпосередньому стягненню податкового боргу. У вказаній поставові Верховний Суд також наголосив, що пункт 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) сформульований законодавцем чітко та однозначно, містять вказівку на звільнення від сплати збору виключно за подання позову про стягнення сум боргу, а не будь-яких інших заяв, навіть якщо вони опосередковано пов`язані із процесом погашення заборгованості.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до незаконного обмеження права податкового органу на доступ до правосуддя. Скаржник наголошує, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 27 частини першої статті 5 Закону №3674-VI, оскільки даний позов про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, за своєю правовою природою відноситься до категорії справ щодо «стягнення податкового боргу».
На думку контролюючого органу, звернення до суду в порядку статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є обов`язковим етапом та невід`ємним елементом єдиного механізму примусового стягнення боргу, що реалізується податковим органом на виконання державних функцій. Скаржник зауважує, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке його майно, а отримання судового дозволу на реалізацію заставного майна є лише процесуальною умовою для завершення процедури стягнення у разі недостатності грошових коштів. Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у Дніпропетровській області також послався на пояснювальну записку до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» від 03 листопада 2022 року № 2719-IX (далі - Закон №2719-IX), згідно з якою зміни до законодавства вносилися саме з метою економії бюджетних коштів на сплату судового збору у питаннях, пов`язаних із погашенням податкового боргу.
Вирішуючи питання обґрунтованості касаційної скарги, колегією суддів було встановлено, що, дійсно, питання наявності у контролюючих органів пільг зі сплати судового збору на підставі пункту 27 частини першої статті 5 Закону №3674-VI під час звернення до суду з позовами про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, неодноразово були предметом касаційного перегляду Верховного Суду.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, ухвалою від 22 липня 2026 року справу № 160/36716/25 було передано на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від у цій справі 19 листопада 2026 року визначено склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Васильєва І. А., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В., Шишов О. О., Юрченко В. П., Яковенко М. М.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, Судова палата враховує, що спір у справі № 160/36716/25 обмежується виключно процесуально-правовими аспектами дотримання контролюючим органом порядку звернення до суду та наявності пільг зі сплати судового збору. За таких обставин фактичні підстави виникнення чи розмір податкового боргу предметом судового дослідження не були, а коло встановлених у справі обставин вичерпується процесуальними діями судів попередніх інстанцій щодо перевірки позовної заяви та її повернення на підставі приписів Закону №3674-VI.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Дослідивши стан правозастосування та перевіривши матеріали справи, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів констатує наявність у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду сталих і глибоких суперечностей у тлумаченні норм Закону № 3674-VI під час розв`язання питань процесуального характеру у справах за позовами податкових органів про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок заставного майна. Зазначена правова проблема обумовлена існуванням двох діаметрально протилежних (взаємовиключних) підходів до розуміння меж застосування пільги, передбаченої пунктом 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 квітня 2025 року у справі № 320/9860/23, якою керувалися суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, вимога про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, не є тотожною безпосередньому стягненню податкового боргу. У зазначеній постанові Суд наголосив, що норма пункту 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI сформульована законодавцем чітко й однозначно та містить вичерпну вказівку на звільнення від сплати збору виключно за подання позову про стягнення сум боргу, а не щодо будь-яких інших заяв чи позовів, прямо чи опосередковано пов`язаних із цим процесом. Зазначений підхід ґрунтується на фундаментальному правилі юридичної техніки та герменевтики, згідно з яким будь-який виняток із загального правила має бути чітко обумовлений і прямо названий у законі. Відповідно і пільга надається адресно та виключно за умов її безпосереднього й чіткого прописання у нормативному акті як винятку. Оскільки правові норми, що встановлюють пільги чи винятки, підлягають лише звуженому (буквальному) тлумаченню, їх розширювальне застосування чи використання аналогії є неприпустимим, адже це призвело б до надання суб`єкту владних повноважень незаконної переваги та порушення принципу рівності сторін. Аналогічний підхід щодо відсутності підстав для звільнення податкового органу від сплати судового збору у справах про надання дозволу на реалізацію заставного майна було також продемонстровано Касаційним адміністративним судом в ухвалах від 28 грудня 2022 року у справі № 280/10087/21 та від 26 червня 2023 року у справі № 500/2173/19.
Натомість скаржник у касаційній скарзі обґрунтовує свою позицію посиланням на протилежний підхід, викладений у постановах Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 160/4973/24, від 08 травня 2025 року у справі № 320/3566/24 та від 21 квітня 2026 року у справі №160/36557/25. У цих рішеннях суд касаційної інстанції виходив із системного застосування норм ПК України та Закону № 3674-VI у їх взаємозв`язку, дійшовши висновку, що звернення за дозволом на реалізацію заставного майна в порядку статті 95 ПК України є обов`язковим етапом та невід`ємним елементом єдиного примусового механізму стягнення боргу. В основі зазначеної правової позиції лежить висновок про те, що внесення змін Законом № 2719-IX мало на меті економію та оптимізацію бюджетних коштів під час виконання державних функцій зі стягнення узгоджених податкових зобов`язань, що свідчить про намір законодавця звільнити контролюючий орган від сплати судового збору при застосуванні будь-яких передбачених законом способів та заходів примусового погашення податкового боргу, з огляду на складну суспільно-політичну та економічну ситуації в країні.
Зіставивши наведені правові позиції, Судова палата погоджується з висновками колегії суддів про те, що наявність суперечностей у правовій класифікації позовних вимог ГУ ДПС та в тлумаченні обсягу пільг за пунктом 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI створює ситуацію правової невизначеності на рівні не тільки касаційного суду, а й судів нижчих інстанцій. За таких обставин розгляд справи Судовою палатою є необхідним процесуальним кроком для остаточного розв`язання колізії, формування сталого правового висновку та забезпечення однакового застосування норм права судами нижчих інстанцій.
Здійснюючи системний та доктринальний аналіз норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів виходить із того, що інститут судового збору є важливою складовою забезпечення права на судовий захист, а також механізмом часткового відшкодування витрат на забезпечення функціонування судової гілки влади.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією із фундаментальних засад адміністративного судочинства, яка закріплена як на рівні Конституції України (частина друга статті 129), так і на рівні спеціального процесуального законодавства (статті 2, 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
У контексті забезпечення принципу процесуальної рівності Судова палата зазначає, що суб`єкт владних повноважень, виступаючи позивачем у судовому провадженні, підпорядковується загальним процесуальним правилам та зобов`язаний у повному обсязі виконувати процесуальні обов`язки на рівні з іншими учасниками справи. З огляду на це сплата судового збору є загальним обов`язком усіх учасників судового процесу, тоді як звільнення від його сплати (надання пільг) виступає винятком із цього загального правила і є правомірним виключно за наявності чіткого, імперативного та однозначного законодавчого припису.
Згідно із частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, особи, звільнені від його сплати, та підстави звільнення впорядковано спеціальним Законом №3674-VI.
Відповідно до пункту 27 частини першої статті 5 цього Закону (у редакції Закону № 2719-IX) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальні органи - «в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Граматичний, буквальний та текстовий аналіз зазначеної норми свідчить про те, що законодавець чітко встановив предметний критерій її застосування, обмеживши пільгу виключно позовними вимогами та процесуальними скаргами у справах, предметом яких є безпосереднє стягнення сум боргу (грошових коштів). Указана норма сформульована чітко, імперативно та беззастережно, не містить бланкетних посилань на інші законодавчі акти й не передбачає поширення пільги на інші види заяв чи позовів, навіть якщо вони прямо чи опосередковано пов`язані з процедурою примусового погашення податкового боргу.
Аналізуючи визначене податковим законодавством нормативне регулювання примусового погашення заборгованості, Судова палата звертає увагу на те, що законодавець розмежовує самостійні заходи з примусового погашення податкового боргу, які відрізняються за своїм предметом, правовими підставами та процесуальним порядком. Приписи статей 20 та 95 ПК України чітко розрізняють безпосереднє стягнення коштів з рахунків боржника та звернення стягнення на майно, що перебуває у податковій заставі. При цьому надання судом дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника, яке перебуває у податковій заставі (пункт 95.5 статті 95 ПК України), є окремим судовим провадженням, у якому суд оцінює наявність підстав для звернення стягнення на майно. Таке судове рішення за своєю юридичною природою є лише процесуальною передумовою для прийняття податковим органом власного рішення про організацію продажу заставного майна на аукціонах чи біржевих торгах, однак воно не є рішенням про безпосереднє стягнення грошових коштів до бюджету.
Відсутність тотожності між позовами про стягнення коштів та позовами про надання дозволу на реалізацію заставного майна безпосередньо підтверджується також процесуальним законом.
Так, приписами частини першої статті 283 КАС України, яка нормативно впорядковує особливості провадження у справах за зверненням органів ДПС, чітко виділено як окремі та самостійні види вимог: вимоги про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі (пункт 3), та вимоги про стягнення коштів за податковим боргом (пункт 5). Законодавче виокремлення цих правових категорій в окремі пункти однієї статті свідчить про те, що процесуальний закон розглядає їх як різні за предметом та метою судові звернення. Відтак утворення тотожності між цими поняттями під час застосування фінансово-процесуальних норм про судовий збір є юридично необґрунтованим.
Судова палата наголошує на фундаментальному принципі юридичної герменевтики, згідно з яким норми права, що встановлюють пільги, винятки чи вилучення із загальних правил, підлягають суворому та вузькому (буквальному) тлумаченню. Застосування аналогії закону чи розширювальне тлумачення стосовно пільг зі сплати судового збору є неприпустимим, оскільки це призводило б до звільнення суб`єкта владних повноважень від виконання процесуального обов`язку за відсутності прямого припису закону.
Законодавець вправі встановлювати обґрунтовані винятки із загальних правил справляння судового збору. Водночас поширення судом процесуальної пільги на правовідносини, які не охоплюються її безпосереднім законодавчим змістом (зокрема поширення пункту 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI на позови про надання дозволу на реалізацію заставного майна), означало б надання суб`єкту владних повноважень процесуальної переваги без належної нормативної підстави. При цьому обов`язок сплати судового збору на загальних підставах не становить для суб`єкта владних повноважень обмеження права на доступ до суду.
Поряд із цим Судова палата вважає за необхідне відхилити доводи контролюючого органу про необхідність розширювального застосування пункту 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням мети законодавчих змін, викладеної у Пояснювальній записці до законопроєкту № 2719-IX.
Судова палата зазначає, що матеріали законопроєктної роботи (зокрема пояснювальна записка) можуть слугувати лише допоміжним інструментом для з`ясування мети та мотивів прийняття нормативно-правового акта. Водночас висвітлена в підготовчих матеріалах загальна мета ініціатора щодо оптимізації бюджетних витрат не може слугувати підставою для коригування чи розширювального тлумачення остаточно ухваленої норми права.
Пільги зі сплати судового збору є винятком із загального правила і встановлюються виключно імперативним приписом спеціального Закону № 3674-VI. Вони не можуть виводитися з підготовчих матеріалів до законопроєкту, якщо остаточно прийнятий Верховною Радою України нормативний припис містить чіткий і вичерпний перелік категорій вимог, звільнених від сплати збору, до якого позови про надання дозволу на реалізацію заставного майна не включені.
Так само не підлягають урахуванню посилання скаржника на статті 20, 95 ПК України як на підставу для звільнення від сплати судового збору, оскільки ПК України не визначає правових засад справляння судового збору, об`єктів його справляння, розмірів ставок чи підстав надання процесуальних пільг. Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері регулювання судових витрат є саме Закон № 3674-VI, який містить вичерпний перелік осіб та вимог, звільнених від сплати судового збору.
За таких обставин, оскільки спеціальний Закон № 3674-VI не передбачає звільнення органів Державної податкової служби України від сплати судового збору за подання позовів про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, правові підстави для надання контролюючому органу такої пільги відсутні.
З огляду на здійснений системний та доктринальний аналіз норм матеріального і процесуального права, Судова палата вважає за необхідне усунути наявні суперечності у судовій практиці шляхом офіційного відступу від висновків щодо застосування пільг зі сплати судового збору, сформульованих у постановах колегій суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 160/4973/24, від 08 травня 2025 року у справі № 320/3566/24 та від 21 квітня 2026 року у справі № 160/36557/25.
Обґрунтовуючи помилковість попереднього протилежного підходу, Судова палата зазначає, що в наведених постановах судом касаційної інстанції було допущено необґрунтоване ототожнення двох самостійних за предметом і правовою природою категорій правовідносин: правовідносин щодо безпосереднього стягнення грошових коштів (сум податкового боргу) та правовідносин щодо надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Крім того, у цих рішеннях намір законодавця щодо економії бюджетних коштів, відображений у Пояснювальній записці до Закону № 2719-IX, було безпідставно використано як підставу для розширювального тлумачення імперативної процесуально-фінансової норми пункту 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Натомість Судова палата підтверджує та послідовно розвиває правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 320/9860/23, а також раніше продемонстровану в ухвалах від 28 грудня 2022 року у справі № 280/10087/21 та від 26 червня 2023 року у справі № 500/2173/19. У цих судових актах Суд правомірно виходив із того, що отримання судового дозволу на реалізацію заставного майна у порядку статті 95 ПК України є процесуальною передумовою для подальшої організації продажу майна, однак не є тотожним безпосередньому стягненню коштів боржника до бюджету.
За таких обставин Судова палата розмежовує вказані правовідносини та констатує, що пільга зі сплати судового збору за пунктом 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI поширюється виключно на позови та процесуальні скарги у справах про безпосереднє стягнення грошових коштів, тоді як у справах про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок заставного майна органи Державної податкової служби України зобов`язані сплачувати судовий збір на загальних підставах.
За наслідками розгляду цієї справи Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формулює наступний правовий висновок щодо застосування пункту 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI: «Пільга зі сплати судового збору, передбачена пунктом 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовується у справах, предметом судового розгляду яких є безпосереднє стягнення сум податкового боргу (грошових коштів) або заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Зазначена пільга не поширюється на справи за позовами контролюючих органів про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, оскільки такі вимоги мають самостійний предмет судового розгляду та не є вимогами про безпосереднє стягнення сум податкового боргу. У справах цієї категорії органи Державної податкової служби України сплачують судовий збір на загальних підставах у порядку та розмірах, установлених Законом № 3674-VI.
У справах про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, органи Державної податкової служби України зобов`язані сплачувати судовий збір на загальних підставах у розмірах та порядку, встановлених Законом № 3674-VI, як за подання позовних заяв, так і за подання апеляційних і касаційних скарг на відповідні судові рішення.».
Судова палата наголошує, що сформований у цій постанові правовий висновок спрямований на забезпечення єдності, передбачуваності та сталості судової практики відповідно до вимог статті 125 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вказаний правовий висновок є обов`язковим для суб`єктів владних повноважень у межах, установлених законом, та підлягає врахуванню іншими судами під час застосування норм Закону № 3674-VI у подібних правовідносинах.
Застосовуючи сформований у цій постанові правовий висновок до обставин адміністративної справи № 160/36716/25, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів зазначає наступне.
Предметом розгляду у цій справі є касаційне оскарження ГУ ДПС у Дніпропетровській області ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року, якими позовну заяву контролюючого органу про надання дозволу на погашення суми податкового боргу ПП «Земля і Глина» за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, було повернуто позивачеві у зв`язку з несплатою судового збору.
Оцінюючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, Судова палата констатує, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, діяв у суворій відповідності до норм процесуального права та приписів спеціального закону. Виходячи з того, що вимога про надання дозволу на реалізацію заставного майна не є тотожною безпосередньому стягненню коштів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у контролюючого органу пільги зі сплати судового збору, передбаченої пунктом 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. З огляду на відмову податкового органу усунути недоліки позовної заяви у строк, встановлений ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 30 грудня 2025 року, суд першої інстанції правомірно застосував приписи пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України та повернув позовну заяву позивачу.
Також Судова палата визнає обґрунтованими висновки Третього апеляційного адміністративного суду щодо обов`язку податкового органу сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на процесуальну ухвалу суду першої інстанції, оскільки законодавець не передбачив звільнення органів ДПС від сплати судового збору у цій категорії справ ні при поданні позову, ні при оскарженні судових рішень в апеляційній та касаційній інстанціях, відтак, суд апеляційної інстанції правомірно залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Згідно з приписами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Зваживши на те, що доводи касаційної скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій та повністю спростовуються сформованим Судовою палатою правовим висновком, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних процесуальних актів.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
п о с т а н о в и в :
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №160/36716/25 залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О. В. Білоус
Н.Є. Блажівська
І. А. Васильєва
І. А. Гончарова
І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова
В. В. Хохуляк
О.О. Шишов
В. П. Юрченко
М.М. Яковенко