Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 листопада 2026 року
у справі № 160/36716/25
Адміністративна юрисдикція
Щодо умов застосування пільги зі сплати судового збору контролюючими органами у справах про стягнення податкового боргу
Фабула справи: Головне управління ДПС звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства, в якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна ПП, що перебуває у податковій заставі.
Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору.
Мотивація касаційної скарги: контролюючий орган наголошує, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 27 частини першої статті 5 Закону №3674-VI, оскільки даний позов про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, за своєю правовою природою відноситься до категорії справ щодо «стягнення податкового боргу».
Правова позиція Верховного Суду: суб`єкт владних повноважень, виступаючи позивачем у судовому провадженні, підпорядковується загальним процесуальним правилам та зобов`язаний у повному обсязі виконувати процесуальні обов`язки на рівні з іншими учасниками справи. З огляду на це сплата судового збору є загальним обов`язком усіх учасників судового процесу, тоді як звільнення від його сплати (надання пільг) виступає винятком із цього загального правила і є правомірним виключно за наявності чіткого, імперативного та однозначного законодавчого припису.
Відповідно до пункту 27 частини першої статті 5 цього Закону (у редакції Закону № 2719-IX) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальні органи - «в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Граматичний, буквальний та текстовий аналіз зазначеної норми свідчить про те, що законодавець чітко встановив предметний критерій її застосування, обмеживши пільгу виключно позовними вимогами та процесуальними скаргами у справах, предметом яких є безпосереднє стягнення сум боргу (грошових коштів). Указана норма сформульована чітко, імперативно та беззастережно, не містить бланкетних посилань на інші законодавчі акти й не передбачає поширення пільги на інші види заяв чи позовів, навіть якщо вони прямо чи опосередковано пов`язані з процедурою примусового погашення податкового боргу.
Аналізуючи визначене податковим законодавством нормативне регулювання примусового погашення заборгованості, Судова палата звертає увагу на те, що законодавець розмежовує самостійні заходи з примусового погашення податкового боргу, які відрізняються за своїм предметом, правовими підставами та процесуальним порядком. Приписи статей 20 та 95 ПК України чітко розрізняють безпосереднє стягнення коштів з рахунків боржника та звернення стягнення на майно, що перебуває у податковій заставі. При цьому надання судом дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника, яке перебуває у податковій заставі (пункт 95.5 статті 95 ПК України), є окремим судовим провадженням, у якому суд оцінює наявність підстав для звернення стягнення на майно. Таке судове рішення за своєю юридичною природою є лише процесуальною передумовою для прийняття податковим органом власного рішення про організацію продажу заставного майна на аукціонах чи біржевих торгах, однак воно не є рішенням про безпосереднє стягнення грошових коштів до бюджету.
Відсутність тотожності між позовами про стягнення коштів та позовами про надання дозволу на реалізацію заставного майна безпосередньо підтверджується також процесуальним законом.
Так, приписами частини першої статті 283 КАС України, яка нормативно впорядковує особливості провадження у справах за зверненням органів ДПС, чітко виділено як окремі та самостійні види вимог: вимоги про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі (пункт 3), та вимоги про стягнення коштів за податковим боргом (пункт 5). Законодавче виокремлення цих правових категорій в окремі пункти однієї статті свідчить про те, що процесуальний закон розглядає їх як різні за предметом та метою судові звернення. Відтак утворення тотожності між цими поняттями під час застосування фінансово-процесуальних норм про судовий збір є юридично необґрунтованим.
Судова палата наголошує на фундаментальному принципі юридичної герменевтики, згідно з яким норми права, що встановлюють пільги, винятки чи вилучення із загальних правил, підлягають суворому та вузькому (буквальному) тлумаченню. Застосування аналогії закону чи розширювальне тлумачення стосовно пільг зі сплати судового збору є неприпустимим, оскільки це призводило б до звільнення суб`єкта владних повноважень від виконання процесуального обов`язку за відсутності прямого припису закону.
Законодавець вправі встановлювати обґрунтовані винятки із загальних правил справляння судового збору. Водночас поширення судом процесуальної пільги на правовідносини, які не охоплюються її безпосереднім законодавчим змістом (зокрема поширення пункту 27 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI на позови про надання дозволу на реалізацію заставного майна), означало б надання суб'єкту владних повноважень процесуальної переваги без належної нормативної підстави. При цьому обов'язок сплати судового збору на загальних підставах не становить для суб'єкта владних повноважень обмеження права на доступ до суду.
Матеріали законопроєктної роботи (зокрема пояснювальна записка) можуть слугувати лише допоміжним інструментом для з'ясування мети та мотивів прийняття нормативно-правового акта. Водночас висвітлена в підготовчих матеріалах загальна мета ініціатора щодо оптимізації бюджетних витрат не може слугувати підставою для коригування чи розширювального тлумачення остаточно ухваленої норми права.
Пільги зі сплати судового збору є винятком із загального правила і встановлюються виключно імперативним приписом спеціального Закону № 3674-VI. Вони не можуть виводитися з підготовчих матеріалів до законопроєкту, якщо остаточно прийнятий Верховною Радою України нормативний припис містить чіткий і вичерпний перелік категорій вимог, звільнених від сплати збору, до якого позови про надання дозволу на реалізацію заставного майна не включені.
Висновки: пільга зі сплати судового збору, передбачена пунктом 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовується у справах, предметом судового розгляду яких є безпосереднє стягнення сум податкового боргу (грошових коштів) або заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Зазначена пільга не поширюється на справи за позовами контролюючих органів про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, оскільки такі вимоги мають самостійний предмет судового розгляду та не є вимогами про безпосереднє стягнення сум податкового боргу. У справах цієї категорії органи Державної податкової служби України сплачують судовий збір на загальних підставах у порядку та розмірах, установлених Законом № 3674-VI.
У справах про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, органи Державної податкової служби України зобов`язані сплачувати судовий збір на загальних підставах у розмірах та порядку, встановлених Законом № 3674-VI, як за подання позовних заяв, так і за подання апеляційних і касаційних скарг на відповідні судові рішення.
Ключові слова: справляння судового збору, примусове виконання податкових зобов'язань, розмежування предметів судових вимог