Постанова
Іменем України
15 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 307/2403/16-ц
провадження № 61-32267св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:
Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідачі: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу БоднарІрина Михайлівна, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»: ДурдинецьРуслан Юрійович, Балашов Олексій Володимирович, Сокуренко Наталія Вікторівна,
третя особа - Тячівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області,
представник третьої особи - ОСОБА_10,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2016 року у складі судді Гримут В. І. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Кожух О. А.,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І. М., публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -
ПАТ КБ «Приватбанк»), третя особа - Тячівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Тячівський РВДВС Головного ТУЮ у Закарпатській області), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що 24 березня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І.М. вчинено виконавчий напис № 1191 на кредитному договорі від 28 листопада 2006 року, укладеному між ним та банком, відповідно до умов якого йому було надано кредит у розмірі 10 000,00 грн, зі строком виконання до 27 листопада 2009 року. Позивач вважав, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, і не підлягає виконанню, оскільки приватний нотаріус не врахував та не перевірив факту щодо безспірності заборгованості.
Посилаючись на те, що указаний виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства та з урахуванням викладеного,
ОСОБА_4, просив суд визнати виконавчий напис від 24 березня 2015 року
№ 1191, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І. М. щодо стягнення з нього 44 171,27 грн таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня
2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року, позов задоволено.
Визнано виконавчий напис від 24 березня 2015 року № 1191, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І. М. про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 44 170,27 грн таким, що не підлягає виконанню.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що виконавчий напис, оскаржуваний позивачем, вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема не враховано та не перевірено факту про безспірність заборгованості, а також не враховано, що з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
У квітні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий напис, оскаржуваний позивачем, вчинено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І. М. у відповідності до вимог чинного законодавства і він не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню з підстав, зазначених позивачем. Крім того, відповідачем було подано нотаріусу документи, які підтверджують безспірність заборгованості.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
30 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік), передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з пунктом 2 Переліку для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до пункту 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Судом встановлено, що строк, за який проводиться стягнення - вісім років один місяць двадцять три дні, а саме з 28 листопада 2006 року по 12 лютого 2015 року.
Згідно з копією кредитно-заставного договору від 28 листопада 2006 року, на якому приватним нотаріусом Бондар І. М. вчинила виконавчий напис від 24 березня 2015 року, який їй надав банк - строк дії цього кредитного договору закінчився 27 листопада 2009 року, тобто ще 27 листопада 2012 року минуло три роки з дня виникнення права вимоги у банку.
Встановлено, що рішенням Тячівського районного суду від 19 листопада 2013 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за указаним кредитним договором відмовлено, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що між сторонами існує спір з приводу наявності і розміру заборгованості за указаним кредитним договором, з урахуванням того, що вимога банку щодо повернення кредитних коштів пред'явлена до позивача після спливу трирічного строку з моменту виникнення у банку такої вимоги, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний позивачем виконавчий напис, вчинено з порушенням вищезазначених вимог закону.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року зупинено виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області
від 13 жовтня 2016 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
В. П.Курило
М. Є.Червинська
